Володимир Павлів, модератор ГДК «Митуса»
У Львові від 21 до 24 серпня проводиться традиційний, вже шостий за рахунком, Фестиваль незалежного кіна «КіноЛев». На цьогорічному фесті, окрім програми українського молодого незалежного кіна, ретроспективи фільмів Франсуа Трюффо та Еріка Ромера й нового мексиканського кіна, центральною є тема «Кіно та пропаганда». Окрім цілої низки фільмів, від радянської пропагандистської анімації до нацистської кінопропаганди, від класичного американського фільму Дейвід Ґріффіта «Нетерпимість» до картини Олександра Довженка «Іван» та найсучаснішого українського документального кінематографа, вінцем є дискусія 24 серпня на відповідну тему…
Звісно ж кіно є як пропагандистське, так і мистецьке. Співвідношення між ними таке ж, як між масовою та елітарною культурою.
Кіно має занадто значну силу переконання чи навіювання і надто багато вимагає коштів та зусиль, щоб не бути пропагандистським. Мистецьке кіно – це теж своєрідна пропаганда, але пропаганда мистецтва чи, як ще кажуть – «прекрасного».
Фільм Дейвіда Ворка Ґріффіта "Нетерпимість" (1916)
З одного боку, не треба забувати, що в самій пропаганді немає нічого поганого, адже пропагувати можна так зване «корисне, добре, вічне». Тому поняття «пропаганди» перш за все потрібно очистити від трактовок у гебельсівському чи радянському стилі.
З іншого ж боку, слід пам`ятати, що спокуса і можливість маніпуляції масовою свідомістю за посередництвом кіна є настільки великою, що цього фактора не можна лековажити. Зокрема, коли пропаганда ведеться з метою активізації діяльності якоїсь групи чи суспільства загалом.
На відміну від мистецького твору, твір пропаганди завжди має чітку мету.
На мою думку, мистецький твір завжди є щирішим, чеснішим і правдивішим, ніж пропагандистський, який зводиться до маніпуляції думками і переконаннями людей за посередництвом різних символів: слів, гасел, монументів, кольорів, музики тощо. А кіно практично поєднує всі ці символи.
Фраґмент із нацистського пропагандистського фільму "Єврей Зюс" (1940), режисер. Файт Гарлан
Тому кіно, без сумніву, потребує підготованого глядача, як і будь-який інший твір мистецтва. Глядача, який би розумів, що для кіна як мистецтва цінністю є сам мистецький твір, його мистецька вартість. Для пропагандистського ж кіна основною цінністю є якість головного меседжу, його ефективність у справі переконування авдиторії.
Щоб підготувати себе до цього розуміння, глядач має усвідомлювати себе як об`єкт пропаганди і повинен розпізнавати основні елементи пропаганди. А саме: хто є суб`єктом пропаганди (тобто пропагандистом), якими були засоби (обсяг і походження коштів) створення і канали розповсюдження пропаганди. Виходячи з цього, я вважаю. що ідучи на сеанс ми повинні розуміти, хто і що нам хотів би «втулити» і відповідно до цього оцінювати фільм, а вже потім – його зміст і форму, гру акторів, спецефекти, фабулу тощо.
Фраґмент із нацистського пропагандистського фільму "Тріумф волі" (1934), режисер Лені Ріфеншталь
І наостанок, висловлю, здається, очевидну думку, що мистецьке кіно завжди буде менш популярним, ніж пропагандистське, тобто масове. Передусім тому, що мистецтво порпається у складних питаннях і робить це в непростий, часто суперечливий спосіб. Масове ж кіно базується на легкості сприйняття для авдиторії і прописних (чи сказати б – стереотипних) «істинах», з якими важко сперечатися.