Вночі з 1 на 2 березня о 02:35 на телеканалі «1+1» у програмі «Арґумент-Кіно» – класика неігрового кінематографа – фільм режисера Михаіла Кауфмана «Навесні» (1929, Україна).
В «Арґументі-Кіно» завершується ретроспектива української кінодокументалістики братів Кауфманів – власне, найстаршого брата, відомого всьому світові за його творчим псевдонімом Дзиґа Вертов, та брата середнього, Михаіла Кауфмана, що той спочатку фільмував стрічки Вертова як оператор, а в Києві як режисер створив блискучу документальну картину «Навесні».
Саме фільм Михаіла Кауфмана «Навесні», цей абсолютний шедевр українського кіноаванґарду, створений відповідно до настанов аванґардистської теорії «кіно-ока», заповнить наш актуальний кіносеанс. Сказати б, у передчутті весни, яка, безумовно, прийде...
Михаіл Кауфман
У цьому фільмі постає нині майже невідомий Київ 1929 року. Кадри пробудження міста, поновлення його життя, перегукуються з ліричними картинами відродження природи. Це безумовне кінозізнання в коханні Києву – через легкий, прозорий настрій, вітальну людську пластику, емоційні портрети, посмішки дітей.
Поряд із тим, що Михаіл Кауфман був ентузіастом, навіть фанатиком динамічного зображення і як оператор був майстром внутрішньокадрового монтажу, його безумовна сила й майстерність проявилися, не останньою чергою, в умінні знімати людей, у вмінні вловлювати їхні найвлучніші характеристики.
Окрім усього іншого, у фільмі «Навесні» Кауфман уперше – задля фіксування документального плину життя – застосував принцип «прихованої камери».
Михаіл Кауфман, звісно, залишався в полі принципів «кіно-ока», але, разом із тим, у своїй режисерській роботі (але він тут водночас і оператор, і монтажер) проявився як майстер вітаїстичний, достатньо відмінний від свого старшого брата, Дзиґи Вертова, сказати б, жорсткого конструктивіста.
Прикметно, що стрічка «Навесні» виявилася багато в чому суголосною пантеїстській філософії геніальної «Землі» Олександра Довженка, звісно, у своєму контаверсійному виданні. А знаний французький кіноісторик Жорж Садуль назвав «Навесні» «радше кінопоемою, ніж документальним фільмом».
Лишається згадати про третього, наймолодшого з братів Кауфманів, уроджених у Бялостоку, в Польщі, що була тоді частиною Російської імперії. На відміну від страших братів, Боріс Кауфман залишився з батьками і зростав у незалежній Польщі, а потім еміґрував до Франції і теж став кінооператором. Фільмував для великих режисерів великі фільми, зокрема, «Аталанту» й інші картини для Жана Віґо. Затим опинився в Голлівуді, де став оскароносцем за стрічку «В порту» режисера Еліа Казана. Й це саме молодший із Кауфманів стояв за камерою у Сидні Люмета під час творення «12 розгніваних чоловіків». Він також фільмував геніальних акторів – Софію Лорен, Марлона Брандо, Анну Маньяні, Генрі Фонду, Джеймса Діна...
Але все це кіно жодним чином не належить до шедеврів українського кіноаванґарду, на відміну від стрічок двох старших Кауфманів – уже баченої нами «Людини з кіноапаратом» і фільму «Навесні», що його побачити можна в «Арґумент-кіно».