Андрій Плахов, ФБ

У Римі на 94-му році життя помер ТІНТО БРАС - маестро кіноеротики. Серед знятих італійським режисером тридцяти трьох фільмів його переживуть «Каліґула», «Салон Кітті», «Ключ», можливо, ще два-три. Але це зовсім багато для того, щоб бути вдрукованим в історію кіна — не тільки еротичного.

Брасу пощастило та не пощастило. Він навчався на юриста, але незабаром виявив, що кіно набагато цікавіше. Йому вдалося попрацювати помічником у самого Роберто Росселліні, батька неореалізму, і він застав справжній ренесанс італійського кінематографа. Але не надто вписався в нього: у 1960-і та 1970-і роки всі говорили про Фелліні, Вісконті, Антоніоні та Пазоліні. Навіть для Дзеффіреллі, Дзурліні, Розі, братів Тавіані не вистачало місця в першому ряду, а ті, хто знімали комедії, спаґеті-вестерни, джало та иншу розважалівку, взагалі тіснилися десь на периферії. Ну а фахівців з м'якої еротики просто не брали до уваги.

Тим більше, що в цей час відбулася сексуальна революція, впало багато бастіонів цензури, і навіть режисери першого ешелону вдарилися у всі тяжкі. Знову ж таки — всі обговорювали «Конформіста» та «Останнє танґо в Парижі» Бернардо Бертолуччі, де еротика поєднувалася з політикою. Тінто Брас ніколи не змішував ці речі, кажучи, що всі революції ведуть до кровопролиття, змінити світ неможливо, зате можливо випустити назовні пригнічених демонів сексуальности, й це змінить людину на краще.

Час Браса настав пізніше — коли нові хвилі схлинули, а він охоче використав їхні відкриття й адаптував естетику великих майстрів до своїх улюблених жанрів, тем та персонажів. Дія «Салона Кітті» розігрується в берлінському борделі за часів нацизму; очевидна перекличка цього фільму із «Загибеллю богів» Лукіно Вісконті; не приховуючи зв'язку, Брас запрошує тих же харизматичних артистів — Інґрид Тулін і Гельмута Берґера. «Каліґулу» знято не без огляду на «Сатирикон» Федеріко Фелліні, але це зовсім не виключає того, що фільм сповнений иншої, саме брасівської режисерської енергії — навіть незважаючи на конфлікти, що супроводжували виробництво, цензурні купюри й усунення Браса від монтажу.

Знятий 1979 року, «Каліґула» підбив підсумок антибуржуазної сексуальної революції, показавши її сумний декаданс і провівши паралель із занепадом римської аристократії. Це вийшло переконливіше, що Брас ніколи не опускався до моралізування і в цьому сенсі завжди залишався радикальним художником або ремісником — кому як зручніше було його називати. Хтось вважав за краще визначення «порнограф», але Брасу було що їм відповісти, оскільки він як ніхто розумів різницю між еротикою та порнографією, з належною повагою ставлячись і до того й до иншого. "Порнографія дає ерекцію, еротика дарує емоції", – говорив він.

Ще одне ключове слово, що характеризує його фільми, – вуайєризм. Один із них називається «Підглядає», але хіба природа кінематографа, аж ніяк не тільки еротичного, не будується на явному чи таємному вуаєризмі? Так що Тінто Брас, знайшовши свою  дорогу, проте йшов стовпним шляхом, прокладеним великими візіонерами і, прямо скажемо, вуаєрами — Альфредом Гічкоком, Майклом Павелом, Дейвидом Лінчем.

Окрема тема — актори-виконавці, які працювали з Тінто Брасом і не соромилися цього. Каліґулу зіграв один з головних лицедіїв епохи – Малкольм Макдавел, знялася в цій епохальній картині й Гелен Мірен, ґранд-дама британського кіна. Італійська зірка Стефанія Сандреллі, коли їй уже було під сорок і вона поступово входила в образ солідної матрони, раптом зненацька прийняла пропозицію Браса зіграти фривольну роль у картині «Ключ». А коли хтось висловив подив із цього приводу, простодушно парирувала: "Мені просто було цікаво подивитися на свій зад". Можна тільки припускати, як би прокоментувала свою участь у цьому проекті Софі Лорен, якби воно, за чутками, що планувалося, відбулося.

1980-ті роки, ознаменовані падінням залізної завіси, відкрили леґальний шлях кінематографу Тінто Браса в СССР та Східну Європу. Не буде перебільшенням сказати, що ціле постсовєтське покоління виросло на його фільмах. Але вже наступного десятиліття й особливо у новому столітті стало ясно, що золота пора режисера позаду. Він продовжував знімати, але без колишнього шику та блиску; це була переважно еротична кінопродукція класу "Б".

Тим не менш, посмертно він явно увійде до єрархії важливих режисерів італійського кіна. Довгожитель Брас виявився одним з останніх могікан своєї золотої доби. Після того як наш світ залишили всі її головні фігуранти-режисери, з того леґендарного часу залишилася живою лише ровесниця Браса — Лільяна Кавані. Між иншим, її фільм «Нічний портьє» також вплинув на Тінта Браса, а «Салон Кітті» й тематично, і стилістично має з ним багато спільного.