Венеційський міжнародний кінофестиваль, організований La Biennale di Venezia, є однією з найвпливовіших кінематографічних платформ світу, а його рішення мають вагоме значення для того, що міжнародна культурна спільнота визнає та легітимізує.
Саме тому включення фільму Іллі Хржановського «DAU» до основного конкурсу 83-го Венеційського кінофестивалю, де він змагатиметься за «Золотого лева», викликає глибоке занепокоєння. У час, коли Росія продовжує загарбницьку війну проти України, систематично руйнуючи наші міста, культурну спадщину та національну ідентичність, надання однієї з найпрестижніших культурних платформ проєкту, пов’язаному з російською державою та її мережами впливу, надсилає вкрай тривожний сигнал.
Ми глибоко поважаємо кураторську незалежність фестивалю та його мистецьке рішення. Водночас культуру не можна розглядати у відриві від політики або оцінювати виключно за художніми критеріями, незважаючи на те, хто її фінансує та чиї інтереси вона зрештою обслуговує.
Росія давно використовує культуру як інструмент державної політики та гібридної війни. Для Кремля культура є способом повернути санкційним особам респектабельність, якої вони позбулися через політичні рішення; легітимізувати свою присутність там, куди не можуть дістатися його танки; а також привласнити історію тих самих земель, які він прагне стерти. Кожна престижна платформа, що приймає проєкт, профінансований Кремлем, стає для Москви своєрідним тестом — наскільки далеко міжнародні інституції готові толерувати злочини Росії та що саме вони готові називати «нейтральним», поки триває загарбницька війна проти України.
Разом із міжнародними партнерами Україна послідовно привертає увагу до цієї реальності, зокрема в березні, коли ми висловили занепокоєння щодо повернення Росії на Венеційську бієнале. Подальший розвиток подій лише посилив нашу позицію. 21 липня 2026 року Європейська комісія наголосила, що культурні заходи, які фінансуються ЄС, «мають забезпечувати дотримання демократичних цінностей, яких у сучасній Росії не поважають».
Уважний аналіз передісторії фільму «DAU» підтверджує нашу позицію. Варто нагадати, що проєкт фінансував російський бізнесмен Сергій Адоньєв, який перебуває під санкціями Сполучених Штатів та України та має підтверджені зв’язки з режимом Путіна. Режисер фільму Ілля Хржановський очолював культурний проєкт, профінансований пов’язаними з Кремлем російськими олігархами, який зазнав широкої критики з боку українських та міжнародних інтелектуалів. Виконавець головної ролі у фільмі Теодор Курентзис прийняв російське громадянство, надане Володимиром Путіним, і розвивав свою музичну кар’єру завдяки фінансуванню з боку підсанкційних російських державних банків та державних культурних інституцій. Ці зв’язки вже призвели до того, що низка європейських культурних інституцій скасувала його виступи та припинила співпрацю з ним.
Також слід зазначити, що «DAU» знімали в Харкові у 2008–2011 роках, однак українське місто у фільмі показане виключно крізь радянську оптику, без урахування його власної історії та ідентичності. Такий підхід відображає ту саму імперську наративну модель, яку Росія продовжує нав’язувати через свою загарбницьку війну проти України.
Особливо болісним є той факт, що фільм зняв режисер із держави-агресора, а місцем його зйомок стало місто, яке нині зазнає постійних російських ракетних, дронових та бомбових атак. Тому обираючи для показу цю роботу, фестиваль ризикує опосередковано легітимізувати спроби Росії стерти та привласнити історію й культурну ідентичність України.
Ми не закликаємо до цензури культури чи митців. Ми закликаємо Венеційський міжнародний кінофестиваль та ширшу культурну спільноту усвідомити, як Росія перетворює культуру на інструмент своєї гібридної війни, і припинити сприймати підтримані Кремлем культурні проєкти як політично нейтральні.
Ми також закликаємо всі авторитетні міжнародні культурні платформи здійснювати належну перевірку, щоб культурні інструменти держави, яка продовжує вести загарбницьку війну проти України, не легітимізувалися під прикриттям принципу свободи мистецтва.
ІЛЬЯ ХРЖАНОВСЬКИЙ
Я вважаю за необхідне публічно відповісти на спільну заяву Міністерства культури України та Міністерства закордонних справ України у зв’язку з включенням фільму DAU до конкурсу 83-го Венеційського міжнародного кінофестивалю.
У заяві містяться фактично неправильні твердження та суттєві викривлення, що створюють хибне уявлення про походження фільму, його фінансування, стосунок до російської держави, учасників проєкту, а також про мою позицію та діяльність. Вони потребують прямої відповіді.
① DAU — не російський фільм і не представляє Росію на Венеційському міжнародному кінофестивалі
DAU бере участь у конкурсі як німецький фільм, створений у копродукції з Францією та Швецією.
Його інституційне фінансування здійснювалося європейськими телеканалами та кіноінституціями, серед яких ARTE, WDR, Шведський інститут кіно та нідерландський Hubert Bals Fund.
Протягом останніх семи років DAU не отримував фінансування ані від російської держави, ані від російських державних інституцій, ані від компаній, пов’язаних із російською державою, ані від приватних інвесторів, які сьогодні проживають у Росії. Фільм був завершений без російського фінансування.
Твердження про нинішній зв’язок DAU з російською державою або її «мережами впливу» суперечить структурі фінансування та виробництва фільму. Російська держава не фінансувала фільм, не брала участі в його створенні й не має стосунку до його розповсюдження.
② DAU не є інструментом російської державної культурної політики. Це художнє висловлювання про природу тоталітарного зла
Фільм досліджує проникнення тоталітарної системи в приватне життя людини — стосунки, любов, сексуальність, роботу, наукові амбіції, страх, компроміс і зраду. Його сюжет — поступова втрата людиною автономії та перетворення політичної системи на внутрішню частину її існування.
DAU не представляє сучасну Росію, не прагне її легітимізувати й не може слугувати виправданням політичної системи, відповідальної за війну проти України.
③ Я не є громадянином Російської Федерації
У заяві мене називають «режисером із держави-агресора».
Я не є громадянином Російської Федерації. Я громадянин Німеччини, Великої Британії та Ізраїлю.
Я відмовився від російського громадянства на знак протесту проти державної політики Російської Федерації та її війни проти України.
Визначення «режисер із держави-агресора» створює хибне враження про мій нинішній політичний та інституційний зв’язок із російською державою.
④ Моя позиція щодо війни Росії проти України була і залишається однозначною
Я публічно підтримував Україну задовго до повномасштабного вторгнення.
Після анексії Криму в березні 2014 року я підписав відкритого листа російських кінематографістів на підтримку України.
24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення Росії, я був серед перших підписантів публічного звернення з вимогою негайно припинити війну.
Від початку повномасштабного вторгнення я послідовно виступаю проти російської агресії та підтримую Україну. Моя позиція щодо режиму Володимира Путіна та війни є публічною і незмінною.
⑤ Російська держава розглядає мою діяльність як ворожу
У Росії мене офіційно визнано «іноземним агентом».
XZ gGmbH, організація, заснована Михайлом Зигарем і мною після початку повномасштабної війни для протидії російській пропаганді, була визнана Генеральною прокуратурою Російської Федерації «небажаною організацією».
У лютому 2024 року Андрій Луговой направив до Генеральної прокуратури скаргу на діяльність XZ. Британське публічне розслідування раніше назвало його одним із відповідальних за вбивство Олександра Литвиненка в Лондоні.
Луговой звинуватив XZ у діяльності, спрямованій на «повалення існуючого політичного ладу в Росії», і зажадав втручання правоохоронних органів. Після цього XZ була визнана «небажаною організацією», а Міністерство юстиції Росії внесло мене до реєстру «іноземних агентів». Мої фільми в Росії не показують.
⑥ Сергій Адоньєв фінансував широкий проєкт DAU, але не фільм, представлений сьогодні у Венеції
Історія DAU розпочалася у 2005 році, до участі Сергія Адоньєва, і завершується зараз, у 2026 році.
Адоньєв фінансував широкий художній проєкт DAU з 2008 по 2019 рік. У 2019 році його фінансування повністю припинилося, і відтоді він не має фінансових відносин із проєктом.
Він не фінансував завершення фільму, відібраного до конкурсу Венеційського кінофестивалю.
У період участі в проєкті Адоньєв не перебував під санкціями, запровадженими щодо нього значно пізніше. Використання його нинішнього санкційного статусу для характеристики фінансування, наданого багато років тому, спотворює хронологію.
⑦Громадянство Теодора Курентзиса не є доказом зв’язку DAU з російською державою
Більшість зйомок за участю Теодора Курентзиса відбувалася у 2008–2011 роках, коли він був громадянином Греції й не мав російського громадянства. Російське громадянство він отримав пізніше, у 2014 році.
Теодор Курентзис ніколи не підтримував війну Росії проти України. Водночас правда й те, що він не робив публічних політичних заяв проти війни.
Як би не оцінювати його рішення не виступати з такими заявами, судити про людину на підставі громадянства, яке вона має, — і тим більше використовувати громадянство, отримане через роки після більшої частини зйомок, як доказ нинішнього зв’язку фільму з російською державою — некоректно.
⑧ «Культурний проєкт», згаданий у заяві, — Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр»
У заяві йдеться про те, що я «очолював культурний проєкт, який фінансували російські олігархи, пов’язані з Кремлем», але сам проєкт не названо.
Йдеться про Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» у Києві, де я був художнім керівником.
Проєкт мав публічну підтримку президента України Володимира Зеленського та уряду України. У 2021 році Центр брав участь в організації заходів до 80-х роковин трагедії Бабиного Яру за участю президентів України, Німеччини та Ізраїлю.
Наглядову раду проєкту очолив Натан Щаранський; до ради увійшли Леонід Кравчук, Александр Квасневський, Йошка Фішер, Світлана Алексієвич, Святослав Вакарчук та інші міжнародні громадські діячі.
Серед донорів були Михайло Фрідман і Герман Хан, але фінансування ними не обмежувалося. Проєкт також фінансували Віктор Пінчук, Володимир Кличко, президент Всесвітнього єврейського конгресу Рональд Лаудер та інші донори. Після початку повномасштабної війни та запровадження санкцій Фрідман і Хан припинили участь у проєкті.
У 2021–2022 роках я виступив продюсером двох документальних фільмів Сергія Лозниці, створених у межах роботи Меморіального центру: «Бабин Яр. Контекст» отримав спеціальний приз журі «Золоте око» на Каннському кінофестивалі, низку інших міжнародних нагород і увійшов до шорт-листа Європейської кіноакадемії, а «Київський процес» був представлений на 79-му Венеційському міжнародному кінофестивалі.
У 2021 році проєкт Меморіального центру отримав міжнародну премію Dezeen як культурний проєкт року, а цикл публікацій про Бабин Яр і Центр — нагороду American Jewish Press Association за матеріали про єврейську спадщину та єврейське життя в Європі.
У 2023 році проєкт Меморіального центру The Closed Eyes, присвячений пам’яті мирних жителів України, які загинули внаслідок російської агресії, отримав дві нагороди Webby Awards. Того ж року проєкт отримав Премію Томаса Дж. Додда з міжнародного правосуддя та прав людини.
У тому ж 2023 році я з власної ініціативи залишив посаду художнього керівника, оскільки не вважав можливим продовжувати цю роботу, перебуваючи за межами України й не розділяючи тягарів із людьми, які живуть там.
Меморіальний центр продовжує працювати. Його меморіальні об’єкти, архівні дослідження, встановлені імена та історії жертв і бази даних продовжують служити збереженню пам’яті про Бабин Яр. У 2024 році документальну спадщину архівів України завдяки роботі Центру було внесено до Міжнародного реєстру програми ЮНЕСКО «Пам’ять світу».
Представлення моєї роботи в Центрі як діяльності в інтересах Кремля без урахування українського державного контексту, міжнародного керівництва, структури фінансування та міжнародного визнання спотворює характер проєкту.
Зйомки DAU у Харкові не перетворюють фільм про радянський тоталітаризм на заперечення української ідентичності
DAU значною мірою знімався у Харкові в 2008–2011 роках. Харків — українське місто, яке сьогодні регулярно зазнає російських атак. Я розділяю біль харків’ян і всіх українців — друзів, співробітників, пересічних людей — через смерті й руйнування, спричинені війною.
DAU не стверджує російський суверенітет над Харковом, не представляє сучасний Харків російським і не заперечує українську ідентичність. Зображення радянського періоду не означає схвалення радянської імперської системи. Навпаки, руйнування індивідуальної свободи цією системою — одна з центральних тем фільму. Побудований у Харкові Інститут був задуманий як замкнений радянський світ, у якому існують персонажі.
А в натурних зйомках вигляд міста та його унікальна архітектура, сьогодні тяжко постраждала від російських атак, відіграють важливу роль.
⑩ Україна була і залишається важливою частиною мого життя і роботи
Я багато років жив і працював в Україні й залишаюся з нею глибоко пов’язаним. Тому спільна заява двох українських міністерств є для мене особливо болісною.
Я розумію необхідність під час війни уважно перевіряти джерела фінансування культурних проєктів, політичні зв’язки та можливі інструменти російського впливу. Саме тому стандарти фактичної точності мають бути особливо високими. Фільм ще не мав світової прем’єри, і публіка його ще не бачила.
Його не слід передчасно оцінювати на підставі хибних асоціацій, спотвореної хронології чи припущень, що суперечать документованій історії проєкту.
Я був і залишаюся противником війни Росії проти України та політичної системи, яка зробила цю війну можливою.
Протистояти тоталітаризму означає, зокрема, захищати фактичну правду.
Як українська держава фінансувала фільм «ДАУ» і що з цього вийшло – читайте тут
**
ПРОЄКТ «ДАУ» дивіться тут