Все очевидніше: Держкіно нібито України має спецзавдання: дискредитувати Україну і українство в очах цілого світу…
Інакше як пояснити те, що в той самий час, коли у Києві проводиться саміт ЄС-Україна, у заяві учасників якого говориться про спільну «відданість подальшому поглибленню наших відносин на основі спільних цінностей», Держкіно в черговий раз робить щось таке, що свідчить: в Україні процвітає чиновницька сваволя, дикунське ставлення до прав людини. Які там вже «спільні цінності»?
3 (третього) лютого мало відбутись друге, заключне засідання конкурсної комісії для здійснення добору на посаду керівника державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка». Склад конкурсної комісії визначився у демократичний спосіб і майже не полишав сумнівів у тому, що комісія проголосує за Олену Гончарук. Ту саму Гончарук, яку ще у квітні 2021 року така сама комісія визнала переможцем. Всупереч недекларованій, але кулуарно чітко визначеній Офісом Президента України іншій кандидатурі (я входив до складу тієї комісії, й ми добре знали, хто є ху). Контр-операція по знешкодженню небажаної особи було проведено блискавично: того ж дня Мінкультури звернулось до членів комісії з вимогою повторно заслухати одного із претендентів на крісло гендиректора Душутіна, нібито через порушення його прав (з Канади підключався, в режимі онлайн).
Для того Душутіна і включили до списку – на отакий випадок. Мінкультури не збентежило ні те, що він перебуває у міжнародному розшуку (судячи по всьому, колишній працівник якихось російських оборонних структур був пійманий на гарячому, за крадіжки, посидів у в’язниці, а потому зумів хутко зникнути у міжнародних «водах»), ні брехливі свідчення у поданих на конкурс матеріалах. Ні навіть абсолютне незнання тим Душутіним української мови. Яке це мало значення – його підсадили в список конкурсантів саме на випадок аварійної ситуації. Яка й сталась.
У підсумку Олену Гончарук Мінкультури, а власне його очільник Олександр Ткаченко, так і не призначив, всупереч закону, гендиректором Довженко-центру. Хоча й виконувала ті обов’язки, як в.о. Аж доки Держкіно, перебравши на себе функції державного «опікуна» національного кіноархіву, не почало системні атаки на Довженко-центр, які на пам’яті. І які, додам, нічого спільного з європейськими цінностями не мають. Ну просто жодних!
Олександр Ткаченко
І от нова фаза протистояння: Держкіно проти здорового глузду, проти демократичних процедур… Знову Гончарук, яка вирішила усе ж податися на конкурс, розуміючи усю небажаність своєї персони для можновладства. Кінематографічна спільнота завмерла в очікуванні: що ж вигадають чиновники цього разу? І вигадали: вечірньої пори, 2 лютого, якраз напередодні засідання конкурсної комісії, з’явилось повідомлення про те, що, за поданням Держкіно, проти Олени Гончарук відкрито кримінальне провадження - «за перевищення влади і сумнівні закупівлі». Головне управління Національної поліції Києва вже внесло відомості щодо Гончарук до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Як вигукують героїні порнофільмів «О, йєс!». Нічого особистого. Старе правило «друзям все, ворогам - закон» продовжує діяти. «Сумнівні закупівлі», щось там з кадровими питаннями - увесь цей фактаж напевно що яйця виїденого не варте. Але то потім визнають те яйце «неформатним» (ох, ці вже яйця!), а поки Олену Гончарук нібито дискредитовано.
Нібито, бо хто ж повірить у такі-от збіги, у часі і просторі. «Партія сказала надо, камсамол атвєтіл єсть» - ще одне старе правило, яке діє безвідмовно. У недемократичних державах, звісно. Нашій державі, щоправда, ніщо не заважає проголошувати свою відданість тим самим демократичним цінностям. Така собі подвійна мораль. Убік Європи - ритуальні клятви у вірності ідеалам демокраатії. Убік українського суспільства - погрозливі па’, брутальний тиск на тих, хто - як от се Олена Гончарук, колектив Довженко-центру в цілому - дозволяє собі триматись власних уявлень про гідність і професійну етику.
Ну, а на додачу, як вишенька на торті - засідання конкурсної комісії 3 лютого не відбулось, оскільки - знов-таки за збігом обставин - хтось нібито попередив про «замінування» приміщення Держкіно. Щось подібне буває, звичайно, але ж, але ж - і в цій ситуації пахне дешевим театральним димом, який іноді випускають на сцену, а ще більше - у глядацький зал. Я не Станіславський, але не вірю я в от сю декоративну мізансцену, не вірю - й квит. Уже два роки, як активна частина кіноспільноти вимагає відставки Марини Кудерчук з посади голови Держкіно. Ну, вже все зробила ця пані, аби довести свою профнепридатність. Не кажучи вже про те, що Держкіно підтримує політику нефінансування кінематографа (просте питання: а навіщо тоді Держкіно і сама пані Кудерчук?). І це в тій самій державній системі, де чиновники крадуть десятки мільйонів доларів… А от на духовну зброю, якою є кіно, грошей не треба.
Олена Гончарук
На культуру узагалі - хіба ж випадково Володимир Зеленський у своєму грудневому зверненні до парламенту про культуру не згадав жодним словом? Хіба випадково виключили Історію України з обов’язкових предметів на цьогорічних вступних іспитах (це під час війни)?? Культура, знання історії лежать в основі формування незалежних людей, а таких нашій державі, виходить, не треба. Хоча ж і країну, і державу Українську захистили і захищають саме носії культури. Ну не продажне ж чиновництво, якому «усьо равно», в якій державі жити - аби гроші і харчі хароші. Тепер остаточно зрозумілими є причини ігнорування владою протестів щодо Кудерчук. Держкіно відіграє роль городнього опудала, покликання якого лякати «родичів гарбузових». Чиновник завжди має рацію - от що втовкмачується в наші голови. Ще одне старе правило: «я начальник, ти - дурень». Ото і вся філософія. Кудерчук й іже з нею. З ними…
Саме існування Держкіно з Кудерчук «во главє» от сього «угла» є тестовим для нашого суспільства: проковтнемо, чи ні? Треба сказати, чимало кінематографістів проковтнули, мовчать, «бо благоденствують» - в очікуванні помочі на свої проєкти. Чимало, але все ж не всі. Працівники Довженко-центру та осібно Олена Гончарук дражливий для влади і позитивний для кіноспільноти приклад громадянської мужності, вірності ідеалам демократії.
Тепер чекаємо 6 лютого, понеділка. Що ще вигадають у Держкіно? Ну не можуть вони допустити Олену Гончарук до керма Довженко-центру, для них це буде визнання власної поразки. Законних підстав протидіяти немає. То ж знову щось «замінують», потому будуть «розміновувати». На війні, мовляв, як на війні.
Війна Держкіно проти українського кіно триває.