Віра Бода, ПРО

Що заважає українцям в Україні і спонукає до еміграції, - через об’єктив, а точніше, “суб’єктив” кінокамери покажуть молоді українські режисери. Автор і продюсер альманаху “Мудаки. Арабески” Володимир Тихий знімає свій новий кінопроект - “Україно, goоdbye”. До нього увійде, орієнтовно, тридцятка малобюджетних короткометражок, подекуди, сатирично-провокативних, а подекуди, й сентиментальних. Принаймні, автори обіцяють вдарити по всіх “вигодах” нашого соціуму іще дошкульнішою сатирою і розворушити від застійного сну кіношне (і не тільки) середовище.

На сьогодні Тихий і К° зняли 4 фільми, дознімати решту думають до кінця року. Та й на саме інтерв’ю натхненник і координатор нового проекту прийшов після “розбиття тарілки” – традиційного кіношницького ритуалу в перший день зйомок. А знімати, власне, почали п’ятий фільм із серії “Україно, goоdbye” – “Смак морозива” за сценарієм француза(!) Тьєрі Дюсcе.

 “Хочемо, щоб стьоб був злішим і гострішим…”

Чому “Україно, goodbye”?

Ця тема мене хвилювала досить давно, а в останні два роки особливо. Я зіткнувся з думкою, що, якщо ти, умовно кажучи, хочеш бути чесним, іншого шляху, ніж просто поїхати з цієї країни, немає. Тут це неможливо, і не тільки зараз, а й у перспективі. Це певний соціальний феномен. Із країн третього світу люди емігрують, щоб вижити. Українці їдуть за кордон не за їжею, вони їдуть за своєю мрією. У нас досі сидить вірус дисидентства. Ще за радянських часів чимало людей не могли залишатись тут і терпіти корупцію, попрання прав людини. Їх виштовхували звідси за кордон. Там вони пиячили, писали якісь сентиментальні твори з думками про покинуту батьківщину і водночас були викликом тому суспільству. Зараз 70 відсотків населення не сприймає того, що в нас відбувається. Якби вони згуртувались, то могли б змінити цю країну і не довелось би нікуди їхати.

Знімальна група стартового фільму "Гамбурґ", режисер Володимир Тихий

То ваш фільм про це дисидентство ?

Ці фільми знімають різні люди. Кожен розповідає про те, що турбує його. Якісь історії можуть бути гостро соціальні, якісь будуть пов’язані з певною розбещеністю суспільства, - коли люди не хочуть нічого робити, а хочуть отримати все, - якісь пов’язані з політизацією нашого суспільства. Словом, ми знімаємо про те, що мотивує людину. Черги до посольства як такі - це не цікаво. Тобто наші історії будуть різними і їх буде багато. Ми зараз плануємо фільмів 30 зняти.

Серед ваших героїв буде режисер, який не може знімати тут і їде за кордон?

Ну, це дещо маргінальна історія. Ми, все ж таки, намагаємось, охопити ширше коло людей, ніж кінематографісти. В цій історії багато нюансів, які будуть не зрозумілими звичайному глядачеві. Тобто наш герой – це людина, здебільшого, із вищою освітою, як правило, городянин. Маю надію, що в “Україно, goodbye”, на відміну від “Мудаків”, будуть історії про села і селища міського типу. Та все ж таки наші історії про людей з вулиці, а не з Будинку кіно.

У якому жанрі чи жанрах будуть зняті ці історії?

Здебільшого, це драма з елементами комедії і сатири. Є суто трагедійні фільмі, є побутові комедії. Ми ставили вимоги, щоб трохи відійти від жанрів розважального кіно – бойовика, трилера, ексцентричної комедії… Адже зараз наша реальність з’являється на телебаченні тільки під жанровим кутом. Тобто ці явища критикуються в такій формі, що люди звикають до них і сприймають як даність. Скажімо, той же “95-ий квартал” іноді сміється з корупції, проте в них цей гумор не виходить за межі доброї усмішки. Ми спробуємо зробити інакше. Якщо не прокинутись і не почати інакше ставитись до цих явищ, ми в майбутньому матимемо абсолютно маргіналізовану країну.

Ми побачимо тут соціальний стьоб “Мудаків”?

Так, але ми хочемо, щоб цей стьоб був злішим і гострішим. У “Мудаках” десь половина фільмів не виходили за межі якихось іронічних статей в Інтернеті. Ми хочемо, щоб тут було осмислення соціальних явищ. Щоб цей проект “вибухнув” у певних колах нашого суспільства і спонукав до обговорення цих проблем на якомусь серйознішому рівні, а не був на рівні “подивись, це прикольно”. Щоб стало зрозуміло, що це проблема не влади, це проблема нас із вами, яка існує тут і зараз.

Чи будуть фільми з нового проекту змістом, за назвою, відвертістю, якщо хочете, такими ж провокативними, як “Мудаки”?

По-різному. Є декілька фільмів, які будуть у хорошому сенсі сентиментальними і не провокативними. Є досить гострі історії, котрі, думаю, викликатимуть обурення і нерозуміння. І це добре.

Ви розповідали, що одну із короткометражок альманаху зніматиме французький режисер. Як він опинився у вашому проекті і чим його зачепила проблема еміграції українців?

Французи ще раніше зацікавились нашими проектами і навіть обіцяли якось посприяти “Мудакам”. Потім з’явився Тьєрі Дюссе. Він кінематографіст, знімав декілька документальних фільмів у Франції. В Україні живе вже другий рік і знайомий із деким із наших кінематографістів. Спочатку я ставився до цього дещо критично, - хіба мало в нас персонажів, які вважають себе кінематографістами, але чомусь не сидять у себе вдома і не знімають кіно? Але Тьєрі надіслав сценарій просто філігранний! Все-таки відчувається інша культура, інший погляд на якісь обставини. Така тонка, вишукана кінематографічна історія: батько востаннє гуляє із сином, який із матір’ю виїжджає з країни назавжди. Головний герой, так би мовити, лузер — і жінку не втримав, і кар’єри не зробив. Про це кіно. Але як воно подане! Ця історія вміщена в один день, - коли батько забирає сина, гуляє з ним, а потім повертає матері. Це погляд людини, яка соціальне бачить через людські стосунки. Маю надію, що фільм вийде таким, як він написав. Ця історія називається “Смак морозива”.

"Гамбурґ", початок. У головній ролі Тарас Денисенко

Ви вже завершили відбір сценаріїв?

Ні, на цей момент у нас десь 22-24 сценарії, які цікаві самі по собі і мають зацікавленість з боку режисерів. Адже до кожного сценарію ще треба знайти людину, яка б узялась його реалізовувати.

Хто з режисерів приєднався до вашого проекту?

Рома Бондарчук, Віра Яковенко, відомий кліпмейкер Сашко Стеколенко (він знімав кліп на пісню “Я верю” для групи “Ляпіс Трубецкой”), Валерій Шалига, Борис Гришкевич. У мають бути нас сильні дебюти. І буде декілька людей з театру. При студії Влада Троїцького діє Лабораторія сучасної драматургії (ЛСД). Вона продовжує традиції нової драми, яка виникла в європейському і російському театрі й кіно років 30 тому. Багато сценаріїв пишуть вони. І якщо говорити про зірок драматургії – то автором одного зі сценаріїв є Наталія Ворожбит, яка була сценаристом Гай Германіки.

Скільки ваших фільмів буде в проекті?

Значно менше, ніж у “Мудаках”. Зараз я зняв один із перших фільмів, у перспективі бачу ще одну історію. Вона складна, але мені подобається. Проте зараз я хочу направити всі сили, щоб реалізувати свій повнометражний проект. Він теж доволі соціально гострий, але має певне жанрове забарвлення. Але картину Києва показує з незвичного боку. Таке кіно ще тут не знімалось.

Де відбуватимуться зйомки?

Збираємося знімати не тільки в Києві. Поки що із чотирьох проектів лише один знімався не в столиці – у Білій Церкві. Щоправда, зйомки відбувались у лікарні, а великі лікарні у великих містах однакові... Поки що ми працюємо з трьома студіями – “Film-toaster”, продакшн-студією “Пронто", “2-3-3-2”, але намагаємось розширювати це коло.

 “Мудаків” подивилось 10 тисяч глядачів”

Про фінансові аспекти поговоримо трохи згодом. Через півроку після прем’єри “Мудаків”, можна сказати, що цей проект відбувся на фестивалях і в комерційному прокаті? Чимало критиків сприйняли його як маніфест нігілізму…

Мені, може, і хотілося б, щоб вони були якимось маніфестом, але наше кіно не в тій ситуації, щоб проголошувати маніфест і робити революцію. У нас просто немає із чим воювати і що порушувати. Зараз є разові проекти, які збурюють журналістів. Що “Мудаки”, що “Україно, goodbye” покликані створити якийсь кіноконтекст. Знову ж таки, розраховувати на всю країну не можна, тому що 95 відсотків глядачів не сприймають кіно поза розвагою. Ми орієнтовані на ті 5 відсотків, які є культурним рушієм країни.

Вам не заважає самоцензура?

Якщо ми говоримо про мистецтво, тут слово “цензура” взагалі недоречне. Є певні художні завдання, які ставить перед собою автор. Залежить від того, кому він хоче це розказати, - п’ятирічній дитині чи  сорокарічному чоловікові. Віковий ценз тримає все в рамках. Тобто про цензуру в кіно чи в літературі я взагалі би мовчав. Люди, які беруть на себе повноваження, казати, що щось є вульгарним у художньому творі, самі виказують вульгарність.

Ви показали “Мудаків” на різних фестивалях. Задоволені реакцією? 

Дивлячись де. Якщо говорити про Україну, то це був той розголос, на який ми розраховували. За кордоном, чесно кажучи, Україна зовсім не відома і їх цікавлять суто просвітницькі речі, - де ми є і якою мовою розмовляємо. Добре було б, якби на рівні державної політики була певна культурна програма, яка б могла розказати світові більш-менш цікаво, що є така країна і вона не є шматочком Росії.

Скільки людей подивилося фільм в Україні?

За мірками незалежного артхаусного кіно, прокат був дуже вдалим. Його подивилося понад 10 тисяч глядачів. Наприклад, нещодавно була в нас лекція про польське кіно, - дай Боже, щоб у нас таке було через 10 років, - то доповідачка рапортувала, що якийсь польський фільм зібрав 20 тисяч глядачів. Але ж у них на порядок краща ситуація. То підсумки прокату “Мудаків” доволі оптимістичні. Програма-максимум, щоб він досить успішно пролунав по телебаченню. Ми поки що притримуємо фільм для телевізійної прем’єри, бо ще не було повноцінної світової прем’єри цілого альманаху. Вона відбудеться влітку на одному із міжнародних фестивалів. На якому саме, - поки що інтрига. Потім ми зможемо офіційно продавати телеканалам. Цим займається компанія “Артхаус-трафік”.

"Гамбурґ"

У титрах “Мудаків" можна розгледіти ім’я Юрія Андруховича. Здається, досі ще ніхто з українських режисерів не зважувавсь екранізувати його прозу...

Це фрагмент із роману “Рекреації”. Маленький фільм у романі. Я згадав про нього, коли ставив “Мудаків”.  Він не є таким однозначним. Шматочок мудака є в кожному персонажі, на жаль, є, тому що це культурне надбання пострадянського простору, яке пишно розквітло останнім часом...

Чи дивився Андрухович цей фільм? Яка його реакція?

Дивився. Я пам’ятаю, змонтував і ще з робочим звуком надіслав йому цей варіант. Він подивився і відписав щось трохи стримано. Я зрозумів, що навіть Андруховичу не варто показувати півроботи. Коли ми зробили звук, нормальний колір, він це дуже позитивно сприйняв. Ми йому надсилали ДВД готових фільмів. Єдине, що ми з ним жодного разу так і не зустрілись. Все кіно відбулось через е-мейли.

Ви вже вдруге берете на себе продюсування збірок короткометражок. Не було думки зняти свій повнометражний фільм?

Одне іншому не заважає. На жаль, повний метр таким чином зняти не можна. Звісно, можна придумати сценарій, коли ти знімаєш по одному знімальному дню на місяць чи на два і ти так накопичуєш, накопичуєш - і через два роки в тебе виходить повний метр. Але в мене, чесно кажучи, такої ідеї немає. Є сценарії, але вони потребують фінансування. У форматі хеппінінгу можна організувати тих же Мудаків або “Україно, Goodbye”, але повним метром людина повинна займатися десь півроку і не поєднувати це з іншими роботами. Інакше  буде кепський результат.

Ви не думаєте, що після провокативних “Мудаків” і гостро-іронічної “Україно, goodbye”, можновладці, які опікуються гуманітарною сферою, скажуть Вам “гудбай”?

Вони нам поки що не сказали хелло, розумієте... Щоправда, Держагентство з питань кіно каже, мовляв, давайте, хлопці, ми вам усе... Але ж від них не залежить економічна ситуація в країні. Поки не будуть реалізовані плани, які поставлені на цей рік, і хоча б 80 відсотків зобов’язань не будуть виконані, казати про якусь зміну ситуації з кіно — зарано. Бюджети приймалися і на 120 мільйонів, але навіть п’яти відсотків не впало на рахунки Мінкульту. В країні, де слова розходяться з ділом в 9 випадках із 10, треба на все дивитися за результатом, а не за планом.

Зараз Ви знімаєте цей проект власним коштом?

Все робиться за рахунок власного ресурсу - часу, грошей. Якби я платив за всі форс-мажори на знімальному майданчику, мені, думаю, вже довелось би квартиру продати... На 20-му фільмі ніякі рекламні заробітки не допоможуть.

У принципі, творчі люди, які займаються тут кіновиробництвом, зацікавлені, щоб це кіно відбулося. Для них це творча реалізація. Тому що зйомки реклами чи телепроектів для російських каналів - це заробляння грошей і там немає творчого зростання. Одним із завдань цього проекту я вважають соціалізацію кінематографістів, принаймні, молодшого покоління, - якщо є спільні інтереси, треба шукати, як їх реалізувати.

Державна підтримка не обернеться певним пом’якшенням гострих кутів і контролем за тим, що ви знімаєте?

Контролем? Побачимо. На даному етапі ми презентуємо наш проект на розгляд комісії, яка буде відбирати і ставити бали. Тобто сказати однозначно, що ми восени стоятимемо за грошима, я не можу. І навіть не тому, що наші історії такі вже неоднозначні, несприйняття може з’явитись на рівні смаків і ревнощів. Але цей проект все-одно буде. 80 відсотків наших історій будуть реалізовані за будь-якої погоди і будь-яких обставин.

Розмовляла Віра Бода, ПРО