бліц NV
Представники кінематографічної династії режисер неігрового кіно, педагог, представник критичної школи українського документалістики, автор фільмів Війна. Український рахунок, Назви своє ім'я, Живі, В. Сильвестров, Іван і Марта Сергій Буковський та його донька, режисерка, продюсерка фільмів Bonjour — Bonsoir, Ти мене любиш?, ГКЧП, Ейфорія, Тато, CEO&founder Family Production Анастасія Буковська.
СЕРГІЙ БУКОВСЬКИЙ
— Назвіть фільм, який ви подивились, який залишив незабутнє враження і спонукав обрати кіномистецтво.
— Мова тварин, Чи думають тварини, режисера Фелікса Соболєва. Я дивився ці фільми з мамою в кінотеатрі Орбіта у Києві.
— Назвіть улюблений український мультфільм.
— Пригоди капітана Врунгеля режисера Давида Черкаського.
— Назвіть три слова, якими б Ви описали сучасне українське кіно?
— Пошук. Експеримент. Вторинність.
— Які, на Вашу думку, найкращі українські фільми, слід подивитися кожному?
— Камінний хрест Леоніда Осики, Вавілон ХХ Івана Миколайчука, 2000 метрів до Андріївки Мстислава Чернова.
— Що знімати під час війни: яких фільмів не вистачає Україні зараз.
— Прості людські історії про життя в тилу.
— Який найважливіший документальний фільм усіх часів Ви порадите переглянути?
— Праймеріз (Рrimary) Роберта Дрю та Річарда Лікока (США)
— Що складніше: знімати фільм про історичні події чи про сучасність? Чому?
— Я не поділяю фільми на історичні чи сучасні. Якщо бути чесним і те, і те складно.
— Чи справді у Європі втомилися від війни в Україні, чи все ж іще можна достукатися до іноземного глядача документальним кіно про ситуацію в Україні?
— Так, втомилися. Достукатись можна лише талановитими фільмами. Украіна — цивілізована країна з глибоким історичним та культурним минулим і сьогоденням.
— Фільми на яку тематику Україна має показувати світові.
— Тематика має бути різною. Найголовніше — дивитися вглиб людини.
— Назвіть імена трьох українців чи три теми, які б ви хотіли розповісти за допомогою кіномови. Чому?
- Кардіохірург Борис Тодуров.
- Мій сусід в селі Сергій. Інвалід. Коваль. Майстер на всі руки.
- Мистецтвознавець Дмитро Горбачов.
АНАСТАСІЯ БУКОВСЬКА
— Назвіть фільм, який ви подивились, який залишив незабутнє враження і спонукав обрати кіномистецтво.
— У дитинстві я ходила з бабусею в кіно на Фантомаса і Фантомас розбушувався. Фантомас мене абсолютно вразив: у темній залі я ніби провалилася в інший світ. На жаль, це був не український фільм, а французький. Але Франція, як відомо, — місце, де народився кінематограф.
— Назвіть улюблений український мультфільм.
— Острів скарбів Давида Черкаського.
— Назвіть три слова, якими б Ви описали сучасне українське кіно?
— Живе. Сміливе. Нерівне.
— Які, на Вашу думку, найкращі українські фільми, слід подивитися кожному?
— Тіні забутих предків Сергія Параджанова, Плем’я Мирослава Слабошпицького, 20 днів у Маріуполі Мстислава Чернова, Назви своє ім'я і Живі Сергія Буковського. Це дуже різні фільми, але кожен із них важливий для розуміння українського кіно: його поетичності, сміливості, болю, пам’яті й здатності говорити зі світом.
— Що знімати під час війни: яких фільмів не вистачає Україні зараз.
— Фільми, які підтримують людей. Дають надію, трохи втішають, залишаються поруч. Ми всі живемо в дуже напруженому, розірваному стані, і людям важливо бачити історії, в яких їх розуміють. Історії, після яких залишається відчуття, що ти не один і що в тебе є сили рухатися далі.
— Який найважливіший документальний фільм усіх часів Ви порадите переглянути?
— 20 днів у Маріуполі Мстислава Чернова
— Що складніше: знімати фільм про історичні події чи про сучасність? Чому?
— Чесно? Я більше за кіно про сучасність. (Усміхається.) Історичне кіно, по-перше, це дуже дорого. Потрібна велика підготовка, костюми, декорації, точність у деталях, і все це складно зробити добре, якщо немає відповідного бюджету. По-друге, коли ти працюєш з історією, ти завжди маєш бути дуже уважним: до фактів, до пам’яті, до людей, про яких розповідаєш. Але сучасність теж непроста, бо вона змінюється прямо зараз, і її важко схопити чесно. Тому, мабуть, складно і те, і те — просто по-різному.
— Чи справді у Європі втомилися від війни в Україні, чи все ж іще можна достукатися до іноземного глядача документальним кіно про ситуацію в Україні?
— Так, втома є. Але достукатися все ще можна — якщо говорити не лозунгами, а через сильні людські історії. Документальне кіно може повертати увагу до України саме тоді, коли новини вже перестають працювати.
— Фільми на яку тематику Україна має показувати світові.
— Про нас. Про те, хто ми, які ми, як ми живемо, що любимо, що втрачаємо і за що тримаємося. Не лише про війну, а й про нашу культуру, людей, гумор, складність, ніжність і силу. Світ має бачити Україну живою, різною і справжньою.
— Назвіть імена трьох українців чи три теми, які б ви хотіли розповісти за допомогою кіномови. Чому?
— Поки що я дуже хочу розповісти одну історію — про свою родину і про Папу Жака. Так ми його називаємо, і так, напевно, називатиметься мій фільм.
На початку повномасштабного вторгнення Папа Жак прийняв нас у своєму домі в маленькому селі в Дордоні, у Франції, де було всього сім хат. Ми прожили там два місяці. І в якийсь момент весь наш світ справді звузився до цих кількох домівок, кількох голосів, великої тиші навколо і людей, які були поруч. Для мене це історія про любов і вдячність.