7 березня 1932 р. у Запоріжжі народився Володимир Дахно, український кінорежисер і художник-аніматор, автор єдиного українського повнометражного анімаційного фільму "Енеїда" (за однойменним твором Івана Котляревського) та мультсеріалу «Як козаки…». Сьогодні йому було б 88 років.
Батьки Володимира, (тато – полковник, мама – бібліотекар), змалку привчили хлопця читати “правильні” книжки. Після школи Володимир вступив до медичного інституту, але майже відразу перевівся в Київський інженерно-будівельний інститут на факультет архітектури. Разом з одногрупником вони розважалися на парах, малюючи козаків у різних кумедних ситуаціях, і непомітно підкладали їх у проектор, коли лектор демонстрував світові архітектурні шедеври. Після закінчення інституту Володимир Дахно почав працювати архітектором у Києві.
Згодом Володимиру Оксентійовичу запропонували роботу в новому творчому об’єднанні мультиплікаційних фільмів на студії “Київнаукфільм”.
У 1960 році Дахно дебютував як мультиплікатор із фільмом “Пригода перця”, а перша серія циклу мультфільмів “Як козаки куліш варили”, де Володимир Дахно виступив у ролі режисера та сценариста, вийшла у 1967 році.
“Я не дуже довго мудрував з козаками, — згадував Дахно. — Взяв та й намалював трьох запорожців на манер трьох мушкетерів. Один вийшов кругленький, маленький, інший — худий і довготелесий, третій – молодець, який пашить здоров’ям. Потім мені казали, що я дуже точно передав у цих персонажах український характер”.
Отже, головними героями стали три козаки: бурмило, коротун і силач: Грай, Око і Тур, але в самому серіалі їхні імена не звучать. Наступним у серії став мультфільм “Як козаки у футбол грали”, в якому команда українських козаків виграє кубок на турнірі, вийшов за два роки до завоювання Кубка київським “Динамо”, певним чином передбачивши цей успіх. Відомий динамівський воротар Віктор Банников розповів йому, що перед кожною грою “синьо-білі” всією командою дивилися на удачу “Як козаки у футбол грали”.
Хоч україномовних фільмів тоді не практикували, мультсеріал не заплямував себе російською. Сьогодні герої мультфільмів “Як козаки…” є одними з найбільш впізнаваних персонажів своєрідним національним символом.
З 1967 по 1995 рік Володимир Дахно створив дев’ять мультфільмів про козаків. Добрі та веселі козаки-мовчуни були генетичним контрастом до садиста Зайця із “Ну, постривай!” Працював Дахно не тільки над козаками. В цілому він створив понад 20 мультфільмів, серед яких найвідоміший — екранізація “Енеїди” Івана Котляревського.
В. Дахно до кінця днів продовжував віддаватися улюбленій справі: творити, передавати свої знання молодим мультиплікаторам і мріяти.
За два місяці до смерті Дахно з Олександром Вікеном обговорювали сценарій дев’ятого мультфільму — “Як козаки в тридев’яте царство ходили”, але спонсорів знайти не встигли.
28 липня (офіційно – 30.07) 2006 року близько п’ятої вечора уві сні не стало Володимира Дахно, делікатної, інтелігентної людини, творця кіно шедеврів про козаків. Так, в Києві на вул. Братиславська №38, де в 9-ти поверховому панельному будинку у однокімнатній квартирі з коридорчиком зі старою вішалкою, тісною кухонькою, доживав славний запорожець і дві киці Крася та Муся на мізерну пенсію у 280 (згодом – 340 грн.) та невелику стипендію за державну Шевченківську премію.
Джерело: uamodna.com
Батьки Володимира, (тато – полковник, мама – бібліотекар), змалку привчили хлопця читати “правильні” книжки. Після школи Володимир вступив до медичного інституту, але майже відразу перевівся в Київський інженерно-будівельний інститут на факультет архітектури. Разом з одногрупником вони розважалися на парах, малюючи козаків у різних кумедних ситуаціях, і непомітно підкладали їх у проектор, коли лектор демонстрував світові архітектурні шедеври. Після закінчення інституту Володимир Дахно почав працювати архітектором у Києві.
Згодом Володимиру Оксентійовичу запропонували роботу в новому творчому об’єднанні мультиплікаційних фільмів на студії “Київнаукфільм”.
У 1960 році Дахно дебютував як мультиплікатор із фільмом “Пригода перця”, а перша серія циклу мультфільмів “Як козаки куліш варили”, де Володимир Дахно виступив у ролі режисера та сценариста, вийшла у 1967 році.
“Я не дуже довго мудрував з козаками, — згадував Дахно. — Взяв та й намалював трьох запорожців на манер трьох мушкетерів. Один вийшов кругленький, маленький, інший — худий і довготелесий, третій – молодець, який пашить здоров’ям. Потім мені казали, що я дуже точно передав у цих персонажах український характер”.
Отже, головними героями стали три козаки: бурмило, коротун і силач: Грай, Око і Тур, але в самому серіалі їхні імена не звучать. Наступним у серії став мультфільм “Як козаки у футбол грали”, в якому команда українських козаків виграє кубок на турнірі, вийшов за два роки до завоювання Кубка київським “Динамо”, певним чином передбачивши цей успіх. Відомий динамівський воротар Віктор Банников розповів йому, що перед кожною грою “синьо-білі” всією командою дивилися на удачу “Як козаки у футбол грали”.
Хоч україномовних фільмів тоді не практикували, мультсеріал не заплямував себе російською. Сьогодні герої мультфільмів “Як козаки…” є одними з найбільш впізнаваних персонажів своєрідним національним символом.
З 1967 по 1995 рік Володимир Дахно створив дев’ять мультфільмів про козаків. Добрі та веселі козаки-мовчуни були генетичним контрастом до садиста Зайця із “Ну, постривай!” Працював Дахно не тільки над козаками. В цілому він створив понад 20 мультфільмів, серед яких найвідоміший — екранізація “Енеїди” Івана Котляревського.
В. Дахно до кінця днів продовжував віддаватися улюбленій справі: творити, передавати свої знання молодим мультиплікаторам і мріяти.
За два місяці до смерті Дахно з Олександром Вікеном обговорювали сценарій дев’ятого мультфільму — “Як козаки в тридев’яте царство ходили”, але спонсорів знайти не встигли.
28 липня (офіційно – 30.07) 2006 року близько п’ятої вечора уві сні не стало Володимира Дахно, делікатної, інтелігентної людини, творця кіно шедеврів про козаків. Так, в Києві на вул. Братиславська №38, де в 9-ти поверховому панельному будинку у однокімнатній квартирі з коридорчиком зі старою вішалкою, тісною кухонькою, доживав славний запорожець і дві киці Крася та Муся на мізерну пенсію у 280 (згодом – 340 грн.) та невелику стипендію за державну Шевченківську премію.
Джерело: uamodna.com