Цей журнал/блоґ я вестиму головно з метою інформування нашого сценарного товариства про ті чи ті актуальні кіноподії, звісно, не уникаючи й коментування.
Перший запис, сказати б, – нічого ориґінального, нового, а тим паче оптимістичного, та все ж розпочну саме з нього, бо, гадаю, не всі про те знають, не всі за тим стежать...
28 лютого народний депутат В'ячеслав Кириленко (фракція «НУ-НС») вніс на розгляд Верховної Ради проект Постанови «Про проведення парламентських слухань на тему «Українська кінематографія: стан, проблеми, перспективи розвитку». Ці слухання пропонувалося провести 6 квітня 2011 року в залі пленарних засідань ВР.
Oбґрунтування потреби в прийнятті проекту Постанови: «Українська кінематографія є важливою галуззю національної культури, без належного розвитку якої неможливе повноцінне існування сучасної української нації. Водночас нинішній стан української кінематографії взагалі та виробництва й розповсюдження національних фільмів зокрема, викликає занепокоєння. Українська держава має реалізувати цілеспрямовану політику, покликану забезпечити динамічний розвиток національної кінематографії».
Мета і завдання прийняття проекту Постанови: «Метою проведення парламентських слухань є обговорення стану та проблем української кінематографії, напрацювання рекомендацій з вирішення цих проблем».
Питання було заслухане 3 березня, не набрало голосів та було зняте з розгляду. Проголосували за: 71, проти: 0, утрималися: 0, не голосували: 335; (всього: 406).
Саме та обставина, що на існування задавнених проблем у стосунках української держави з українського кінематографом не звернули уваги 335 народних обранців (вони не «за», не «проти», не «утрималися», їх просто не існує!), підштовхує до висновку, що вони гучно начхали на українське кіно. Судячи з переважної більшості персонажів ВР, це щиро.
Хоча, коли поглянути на персональне голосування, то стане ще тоскніше: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/g_frack_list_n?ident=18471&krit=66
Наприклад, чомусь не голосував за цю Постанову Павло Мовчан. Той самий, що, окрім поет, ще й член Національної спілки кінематографістів України, сценарист (1971-го закінчив московські Вищі сценарно-режисерські курси). Вже не пише сценаріїв, кіно вже не дивиться – то й начхати?!..
Перший запис, сказати б, – нічого ориґінального, нового, а тим паче оптимістичного, та все ж розпочну саме з нього, бо, гадаю, не всі про те знають, не всі за тим стежать...
28 лютого народний депутат В'ячеслав Кириленко (фракція «НУ-НС») вніс на розгляд Верховної Ради проект Постанови «Про проведення парламентських слухань на тему «Українська кінематографія: стан, проблеми, перспективи розвитку». Ці слухання пропонувалося провести 6 квітня 2011 року в залі пленарних засідань ВР.
Oбґрунтування потреби в прийнятті проекту Постанови: «Українська кінематографія є важливою галуззю національної культури, без належного розвитку якої неможливе повноцінне існування сучасної української нації. Водночас нинішній стан української кінематографії взагалі та виробництва й розповсюдження національних фільмів зокрема, викликає занепокоєння. Українська держава має реалізувати цілеспрямовану політику, покликану забезпечити динамічний розвиток національної кінематографії».
Мета і завдання прийняття проекту Постанови: «Метою проведення парламентських слухань є обговорення стану та проблем української кінематографії, напрацювання рекомендацій з вирішення цих проблем».
Питання було заслухане 3 березня, не набрало голосів та було зняте з розгляду. Проголосували за: 71, проти: 0, утрималися: 0, не голосували: 335; (всього: 406).
Саме та обставина, що на існування задавнених проблем у стосунках української держави з українського кінематографом не звернули уваги 335 народних обранців (вони не «за», не «проти», не «утрималися», їх просто не існує!), підштовхує до висновку, що вони гучно начхали на українське кіно. Судячи з переважної більшості персонажів ВР, це щиро.
Хоча, коли поглянути на персональне голосування, то стане ще тоскніше: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/g_frack_list_n?ident=18471&krit=66
Наприклад, чомусь не голосував за цю Постанову Павло Мовчан. Той самий, що, окрім поет, ще й член Національної спілки кінематографістів України, сценарист (1971-го закінчив московські Вищі сценарно-режисерські курси). Вже не пише сценаріїв, кіно вже не дивиться – то й начхати?!..