Вони були друзями від студентських літ на акторському факультеті у Харківському театральному інституті. «Іноді, – розповідав мені Микола Павлович, – навіть спали в одному ліжку валетом, тобто головами врізнобіч».

Саме Мащенку й Івану Миколайчуку було адресовано заповітний лист Леоніда Бикова, там він давав настанови, яким мав бути прощальний його день на землі...

Опісля трагічно ранньої смерті друга (Бикову, нагадаю, було лишень 50) Мащенко опікувався його сім’єю, дітьми. Узагалі Микола Павлович був зроблений з якогось наднадійного матеріалу, коли він уже за щось брався, то відповідав за все і за всіх. І довго відмовлявся старішати, довго відмовлявся визнавати старість. Лишався молодим і красивим.

Скажу по секрету: я не впевнений, що Мащенко народився сьогодні. У нього було два дні народження – ще один припадав на 12 січня. Два рази його і поздоровляли. Коньяк лився щедро, а при тім так само щедро він оповідав про своїх друзів. До останнього працював над книгою спогадів, нині завершується видавничий процес і 22 грудня, в Будинку кіно відбудеться презентація цієї книги (початок о 17.00).

Леонід Биков і Микола Мащенко – це сонце посеред грудневої зими. Надворі дощ, темно і мрячно, а вони світять у душу, примушуючи її розпрямлятися і усміхатися світові...

Віват королям екрану!