Відкритий лист: Запровадження стратегії розвитку Національного центру Довженка
14:30 13.10.2014
Tweet
Прем’єр-міністру України
ЯЦЕНЮКУ А.П.
Копія:
Міністру культури України
НИЩУКУ Є.М.
Шановний Арсенію Петровичу!
Від імені української професійної кіноспільноти вимагаємо термінового призначення Івана Козленка генеральним директором Національного центру Олександра Довженка та запровадження запропонованої ним стратегії розвитку підприємства. Саме його концепція реформування і розвитку Центру видається нам найоптимальнішою і найперспективнішою.
Національний центр Олександра Довженка, що здійснює архівну діяльність, опікується збереженням та популяризацією української кіноспадщини – національної пам’яті, зафіксованої на аудіовізуальних носіях, функціонує в Україні з 1994 року. Діяльність Центру мало підтримувалася державою, й відтак державний кіноархів, що зберігає весь український фільмофонд, не мав достатніх умов для ефективної роботи. Деякі позитивні зміни відбулися лише упродовж останніх трьох років, коли відбулися кадрові зміни в керівництві архіву, було зроблено реальні кроки щодо поповнення фільмофонду, реставрування кінокласики, її популяризації тощо. На жаль, нині ці крихкі поки що зміни знову загрожені.
На прикладі Центру Довженка ми спостерігаємо типову для сучасної України кризу управлінської компетентності. Конкурс на заміщення посади генерального директора Центру на вимогу трудового колективу та представників кіноспільноти Міністерством культури України обіцяло розпочати в березні поточного року, реально розпочало в червні, й призупинило в середині вересня з юридичних причин, що унаочнюють некомпетентність працівників Міністерства, які готували проведення конкурсу. Процес призначення нового керівника Центру Довженка безрезультатно тривав більше семи місяців, після чого був заблокований остаточно! Подальше зволікання з призначенням генерального директора Центру Довженка демонструє зневагу держави та її керівництва до питання збереження національної спадщини, особливо актуального тепер, в період становлення нової української політичної нації.
В спадок від Київської кінокопіювальної фабрики, на базі якої 2000-го року постав Центр Довженка, йому дісталася величезна неефективна промислова інфраструктура, обслуговування якої перетворило державний кіноархів на ЖЕК. Жоден директор Центру впродовж його 20-літньої історії не опікувався питаннями, які складали суть існування інституції. Єдина людина, яка спробувала перетворити Центр на сучасну культурну установу, заступник директора – директор кіноархіву Центру Іван Козленко, заявив про своє бажання полишити посаду через відсутність повноважень і ресурсів, необхідних для імплементації його концепції розвитку Центру, інертність і зарегульованість бюрократичної системи, брак політичної волі та відсутність стратегічного планування в галузі культури.
Фінансування Центру Довженка з державного бюджету (у вигляді фінансової допомоги) після його секвестру складає 2,9 млн. гривень в 2014 році при зарплатному фонді в 2013 році близько 5,0 млн. грн. (до прикладу, фінансування з державного бюджету державних цирків та бібліотек здійснюється в обсягах близько 3,0 млн. грн. на квартал!). З таким фінансуванням Центр приречений на банкрутство, а унікальна колекція кінематографічної спадщини – на розпорошення та втрату цілісності.
Хотіли би зауважити, що концепція національної безпеки, окрім воєнної, має включати також екологічну, економічну і культурну складові. Саме тому провідні європейські держави приділяють неабияку увагу кіноархівам. Міжнародний статус Французької сінематеки, Барселонської фільмотеки, Чеського кіноархіву є наслідком грамотної культурної політики європейських держав. Найпотужніші та найавторитетніші сучасні європейські кіноінституції British Film Institute (Велика Британія), EYE Film Institute (Нідерланди), Svenska Filminstitutet (Швеція) постали саме на базі національних кіноархівів.
Іван Козленко є чесним професіоналом, має стратегічне бачення розвитку Національного Центру Олександра Довженка, безпрецедентну кількість професійних контактів в міжнародному кіносередовищі, волю до реформ.
Ми вимагаємо:
1) Негайно призначити Івана Козленка керівником Національного Центру Олександра Довженка.
2) Санкціонувати радикальні реформи Центру, сприяти втіленню підготовленої Козленком концепції розвитку Центру з боку Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, Держаного агентства України з питань кіно, зокрема й в пункті про створення на базі Центру Музею екранних мистецтв, заснування якого вимагають вже два Укази Президента України.
3) Забезпечити державне фінансування Центру за окремою програмою бюджету Міністерства культури України.
4) Усунути дисбаланс у фінансуванні закладів культури Міністерством культури України в бюджеті на 2015 рік: фінансування Національного Центру Олександра Довженка як державного фільмофонду має дорівнювати принаймні бюджету національних музеїв, бібліотек та заповідників, і складати щонайменше 15-20 млн. гривень на рік.
5) Втілити в життя ініціативу Віце-прем’єр-міністра України Олександра Сича, висловлену на нараді з питань розвитку кінематографії під його головуванням щодо законодавчого оформлення статусу Центру Довженка як державного кіноархіву та надання йому статусу «національного».
Шановний Арсенію Петровичу, щиро сподіваємося, що Ви дослухаєтесь до голосу кіноспільноти і проявите політичну волю в принциповому для розвитку української культури питанні.
**
Підписи:
1) Сергій Тримбач, голова Національної спілки кінематографістів України
2) Алік Шпілюк, програмний директор Одеського міжнародного кінофестивалю і міжнародного анімаційного фестивалю “Крок”, член Європейської кіноакадемії
3) Андрій Халпахчі, генеральний директор кінофестивалю “Молодість”, член Європейської кіноакадемії
4) Денс Іванов, кінопродюсер, генеральний директор компанії “Артхаус Трафік”, член Європейської кіноакадемії
5) Ярина Груша, виконавчий директор Української кіноассоціації
6) Олесь Янчук, кінорежисер, генеральний директор Національної кіностудії ім. О. Довженко
7) Володимир Філіппов, кінопродюсер, голова Громадської Раді при Державному агентстві України з питань кіно
8) Наталія Шевчук, генеральний директор державної кіностудії “Укркінохроніка”
9) Данило Вулицький, генеральний директор студії “Національна Кінематека України”
10) Роман Балаян, кінорежисер
11) Олесь Санін, кінорежисер
12) Ганна Чміль, член-корреспондент Академії мистецтв України
13) Володимир Тихий, кінорежисер
14) Сергій Лозниця, кінорежисер
15) Юлія Сінькевич, виконавчий продюсер Одеського міжнародного кінофестивалю
16) Геннадій Кофман програмний директор Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA
17) Людмила Новікова, кінознавець, виконавчий директор МКФ “Молодість”, член ФІПРЕССІ
18) Марина Врода кінорежисер
19) Володимир Войтенко, кінознавець
20) Богдан Батрух, кінодистрибьтор
21) Валерій Потепенко, сценарист і продюсер, член Громадської Громадської Раді при Державному агентстві України з питань кіно
22) Вікторя Прожепюрко, голова ВГО “Сінема”
23) Тарас Ткаченко , кінорежисер
24) Сергій Михальчук, кінооператор
25) Валентин Васянович, кінорежисер та оператор
ПІДПИСАТИ ЛИСТ: http://www.petitions247.net/100089
ЯЦЕНЮКУ А.П.
Копія:
Міністру культури України
НИЩУКУ Є.М.
Шановний Арсенію Петровичу!
Від імені української професійної кіноспільноти вимагаємо термінового призначення Івана Козленка генеральним директором Національного центру Олександра Довженка та запровадження запропонованої ним стратегії розвитку підприємства. Саме його концепція реформування і розвитку Центру видається нам найоптимальнішою і найперспективнішою.
Національний центр Олександра Довженка, що здійснює архівну діяльність, опікується збереженням та популяризацією української кіноспадщини – національної пам’яті, зафіксованої на аудіовізуальних носіях, функціонує в Україні з 1994 року. Діяльність Центру мало підтримувалася державою, й відтак державний кіноархів, що зберігає весь український фільмофонд, не мав достатніх умов для ефективної роботи. Деякі позитивні зміни відбулися лише упродовж останніх трьох років, коли відбулися кадрові зміни в керівництві архіву, було зроблено реальні кроки щодо поповнення фільмофонду, реставрування кінокласики, її популяризації тощо. На жаль, нині ці крихкі поки що зміни знову загрожені.
На прикладі Центру Довженка ми спостерігаємо типову для сучасної України кризу управлінської компетентності. Конкурс на заміщення посади генерального директора Центру на вимогу трудового колективу та представників кіноспільноти Міністерством культури України обіцяло розпочати в березні поточного року, реально розпочало в червні, й призупинило в середині вересня з юридичних причин, що унаочнюють некомпетентність працівників Міністерства, які готували проведення конкурсу. Процес призначення нового керівника Центру Довженка безрезультатно тривав більше семи місяців, після чого був заблокований остаточно! Подальше зволікання з призначенням генерального директора Центру Довженка демонструє зневагу держави та її керівництва до питання збереження національної спадщини, особливо актуального тепер, в період становлення нової української політичної нації.
В спадок від Київської кінокопіювальної фабрики, на базі якої 2000-го року постав Центр Довженка, йому дісталася величезна неефективна промислова інфраструктура, обслуговування якої перетворило державний кіноархів на ЖЕК. Жоден директор Центру впродовж його 20-літньої історії не опікувався питаннями, які складали суть існування інституції. Єдина людина, яка спробувала перетворити Центр на сучасну культурну установу, заступник директора – директор кіноархіву Центру Іван Козленко, заявив про своє бажання полишити посаду через відсутність повноважень і ресурсів, необхідних для імплементації його концепції розвитку Центру, інертність і зарегульованість бюрократичної системи, брак політичної волі та відсутність стратегічного планування в галузі культури.
Фінансування Центру Довженка з державного бюджету (у вигляді фінансової допомоги) після його секвестру складає 2,9 млн. гривень в 2014 році при зарплатному фонді в 2013 році близько 5,0 млн. грн. (до прикладу, фінансування з державного бюджету державних цирків та бібліотек здійснюється в обсягах близько 3,0 млн. грн. на квартал!). З таким фінансуванням Центр приречений на банкрутство, а унікальна колекція кінематографічної спадщини – на розпорошення та втрату цілісності.
Хотіли би зауважити, що концепція національної безпеки, окрім воєнної, має включати також екологічну, економічну і культурну складові. Саме тому провідні європейські держави приділяють неабияку увагу кіноархівам. Міжнародний статус Французької сінематеки, Барселонської фільмотеки, Чеського кіноархіву є наслідком грамотної культурної політики європейських держав. Найпотужніші та найавторитетніші сучасні європейські кіноінституції British Film Institute (Велика Британія), EYE Film Institute (Нідерланди), Svenska Filminstitutet (Швеція) постали саме на базі національних кіноархівів.
Іван Козленко є чесним професіоналом, має стратегічне бачення розвитку Національного Центру Олександра Довженка, безпрецедентну кількість професійних контактів в міжнародному кіносередовищі, волю до реформ.
Ми вимагаємо:
1) Негайно призначити Івана Козленка керівником Національного Центру Олександра Довженка.
2) Санкціонувати радикальні реформи Центру, сприяти втіленню підготовленої Козленком концепції розвитку Центру з боку Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, Держаного агентства України з питань кіно, зокрема й в пункті про створення на базі Центру Музею екранних мистецтв, заснування якого вимагають вже два Укази Президента України.
3) Забезпечити державне фінансування Центру за окремою програмою бюджету Міністерства культури України.
4) Усунути дисбаланс у фінансуванні закладів культури Міністерством культури України в бюджеті на 2015 рік: фінансування Національного Центру Олександра Довженка як державного фільмофонду має дорівнювати принаймні бюджету національних музеїв, бібліотек та заповідників, і складати щонайменше 15-20 млн. гривень на рік.
5) Втілити в життя ініціативу Віце-прем’єр-міністра України Олександра Сича, висловлену на нараді з питань розвитку кінематографії під його головуванням щодо законодавчого оформлення статусу Центру Довженка як державного кіноархіву та надання йому статусу «національного».
Шановний Арсенію Петровичу, щиро сподіваємося, що Ви дослухаєтесь до голосу кіноспільноти і проявите політичну волю в принциповому для розвитку української культури питанні.
**
Підписи:
1) Сергій Тримбач, голова Національної спілки кінематографістів України
2) Алік Шпілюк, програмний директор Одеського міжнародного кінофестивалю і міжнародного анімаційного фестивалю “Крок”, член Європейської кіноакадемії
3) Андрій Халпахчі, генеральний директор кінофестивалю “Молодість”, член Європейської кіноакадемії
4) Денс Іванов, кінопродюсер, генеральний директор компанії “Артхаус Трафік”, член Європейської кіноакадемії
5) Ярина Груша, виконавчий директор Української кіноассоціації
6) Олесь Янчук, кінорежисер, генеральний директор Національної кіностудії ім. О. Довженко
7) Володимир Філіппов, кінопродюсер, голова Громадської Раді при Державному агентстві України з питань кіно
8) Наталія Шевчук, генеральний директор державної кіностудії “Укркінохроніка”
9) Данило Вулицький, генеральний директор студії “Національна Кінематека України”
10) Роман Балаян, кінорежисер
11) Олесь Санін, кінорежисер
12) Ганна Чміль, член-корреспондент Академії мистецтв України
13) Володимир Тихий, кінорежисер
14) Сергій Лозниця, кінорежисер
15) Юлія Сінькевич, виконавчий продюсер Одеського міжнародного кінофестивалю
16) Геннадій Кофман програмний директор Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA
17) Людмила Новікова, кінознавець, виконавчий директор МКФ “Молодість”, член ФІПРЕССІ
18) Марина Врода кінорежисер
19) Володимир Войтенко, кінознавець
20) Богдан Батрух, кінодистрибьтор
21) Валерій Потепенко, сценарист і продюсер, член Громадської Громадської Раді при Державному агентстві України з питань кіно
22) Вікторя Прожепюрко, голова ВГО “Сінема”
23) Тарас Ткаченко , кінорежисер
24) Сергій Михальчук, кінооператор
25) Валентин Васянович, кінорежисер та оператор
ПІДПИСАТИ ЛИСТ: http://www.petitions247.net/100089