Сусанна Черненко
Як не дивно це звучить, але ідею переглянути та спробувати просинтезувати короткометражний кінопроект "Україно, goodbye!", як цілісне полотно, підказав фільм російської режисерки Світлани Баскової «За Маркса…».
Бо, як кінознавиця, все-таки – нехай і через інтернет – відстежую напрями, тенденції та всяке таке в кінопавутинні. Мухи там дійсно різні. Ну що б здавалося за продукт «мухи»? Проте, скажімо, англійські кіномухи ментально відрізняються від американських, французькі від німецьких і т.п. От конкретно і російська «За…» спонукала покопирсатись у нашій «Україно…». ( Ну взагалі-то за «За…» достатньо довгий шлейф, але за підкажчиком ідеї – і це логічно – перевага).
Отже, переглянувши «За…», побачила за «дліннотамі» , розтяжкою метражу, манерою зйомки, копирсанням у душах – назву цей ефект так – достоєвщину. Схоже це ментально російський контекст.
"Коротка історія"
"Майже кохання"
Щодо «Україно…» - тут відстежила сковородинщину та гоголівщину. Причому останнє таки превалює «Без ГМО». Однак і в самому «Без ГМО» Лариси Артюгіної його вдосталь. Так собі суто українська містична історія. Не без цинізму звісно. Це характерно і для простої історії «Гриби» Валерія Шалиги». Почасти і для «Як козаки у космос полетіли» Євгена Матвієнка. Та «Хата при дорозі» Віктора Сухобруса.
Апогеєм ментальної гоголівщини, на мій погляд, є «Янгол смерті» (автор сценарію Марися Нікітюк) Володимира Тихого. Тут просто простежується тенденція «Страшної помсти» Гоголя. Вкотре – до речі саме в короткому метрі йому таланить – блискуче виявив свій талант характерного артиста Ярослав Гаврилюк. Дуже актуальне гротескне кіно, хоч і ні слова про вітчизняну політику та політиків.
"Національна ідея в Україні"
"Як козаки в космос полетіли"
Коли позначаю «гоголівщина», то це за моїм баченням не означає епігонство. Навпаки. Це означає можливо й підсвідомий генетичний світогляд українців. Я не вбачаю у ньому негативу. Натомість мене навіть радує те, що не оскуділо це русло, котре повноцінно вливається у нашу кіношну ріку. Звісно можна і просюсюкати про падіння моралі, про естетичні виховні засади кіно, як мистецтва і т.п. Але хто сказав, що прийом, як-то: чудових помідорчиків, вирощених на попелі з крематорію, не має права на існування? Адже в альманаху саме цей стан суспільства і оголюється, класно й виразно препарується.
Той же «Пиріг» Юрія Ковальова елементарно влучив у сучасну больову точку. Надзвичайно актуальну. Без достоєвщини. «Зло» Оксани Казьміної, «Та поїду!» (сценарій Михайла Маркова) Валерія Шалиги також без мазохізму. Тут домінує не принцип зла покарання та покаяння, а йдеться про причини та наслідки. Як і в історії «Майже кохання» Юлії Шашкової, «Короткій історії» Івана Тімшина. А чим завинила «Національна ідея в Україні» Дана Воронова? Чи сарказм уже випав з поетики і мистецтва кіно? Сарказм між іншим – зброя інтелекту.
"Без ГМО"
"Пиріг"
Мала форма в літературі вважається складнішою за повний метр. Альманах, виліплений портрет сьогодення, нормальна та потрібна відповідь на запит. Виконаний запит. Існує така класична мислеформула: « Я мислю – значить я існую». В альманасі вона також виконана. І вважаю її позитив у тому, що вона виконана як (псевдо) вульгарний реалізм.
Псевдо тому, що реальний вульгарний реалізм є, на жаль, достатньо поширеним у реаліях нашого часопростору. Не виключаю, що саме техніка, у якій виконано Альманах, (беру його в цілому, як мозаїчний колективний витвір) і викликає супротив деяких майстрів попередніх кінопоколінь. Це не те, що, скажімо, підтримую, бо треба, щоб було вітчизняне кіно. Просто бачу і розумію необхідність такої техніки навіть для чистки тих образних «авгієвих стаєнь». Тобто, мізків.
"Янгол смерті"
Чому не розкрито сковородинщину? Цей сайт не відкривається. Хоч уже і заявлений. Поки «Україно, Гудбай!».