Марія Кабацій, УП. Культура 

13 лютого, напередодні Дня закоханих, в одному з київських кінотеатрів відбулася прем'єра комедії "Уроки толерантності" режисера Аркадія Непиталюка. І якщо поява постерів стрічки на столичних кінотеатрах ще до виходу фільму в прокат спровокувала невідомих зловмисників на "акцію протесту" у вигляді обмальованого фасаду "Жовтня", то після самої прем'єри перші глядачі дякували авторам за своєчасні меседжі стрічки.

Перед початком показу в холі кінотеатру дуже людно. Серед натовпу зустрічаю телеведучу та блогерку Монро. Поки ще не бачили кіно, обговорюємо те, що сталося у "Жовтні". "Коли я побачила цю новину, я здивувалася. Історичний контекст: 2024 рік, Україна другий рік просто зубами виборює існування держави. І якесь х*йло, не знаю, чи це була його ініціатива, ідейність, або ж хтось заплатив, робить такий безглуздий акт вандалізму. Але такі дії вже не діють. Умовно, у 1991 році, можливо. У 2005 навіть це якось ще мало якийсь сенс. Тому я здивована була. Навіть не засмутилася", – каже Монро.

У центри юрби роздають численні інтерв'ю та вітають гостей режисер Аркадій Непиталюк, виконавці головних ролей Олена Узлюк, Олександр Ярема, Акмал Гурезов та продюсер Сергій Лавренюк. Підтримати їх прийшли як друзі та колеги з кіноіндустрії, так і театральні – бо ж фільм знятий за п'єсою Ігоря Білиця "Гей-парад", і твір цей вперше зазвучав на велику публіку саме з театральної сцени.

"У 2017 році я дивилася цю п'єсу ще в Малій опері. Це було моє перше знайомство з Диким театром, і з того часу я їхня шанувальниця. Я сиділа в першому ряду, все відбувалося перед моїми очима, і я була здивована. Але зараз буде маленький спойлер: в спектаклі дуже сумний кінець", – ділиться спогадами Монро.

Історією про родину, яка з меркантильних міркувань вирішує приєднатися до програми поширення толерантності до ЛГБТК-спільноти, Непиталюк зацікавився під час театральних читань на Тижні актуальної п'єси у 2018-му. Як розповідає автор п'єси Ігор Білиць, тоді режисер підійшов до нього і сказав, що це повністю кінематографічна історія, тож хотів би екранізувати її.

"Коли я вперше почув п'єсу…, то відразу зрозумів, як все сходиться. Це й актуальна проблема, і мені дуже близько. До того ж у тексті є драматичність, яку проявлено в комедійній, гротескній формі. Я одразу ж підійшов до Ігоря та сказав, що хочу зняти кіно за його п'єсою", – розповідав нам раніше сам Непиталюк.

Серед перших глядачів екранізації тексту Білиця засновниця Дикого театру Ярослава Кравченко. Вона розповідає, що прийшли майже повним акторським складом своєї вистави "Гей-парад", що стала однією з найвідвідуваніших у театрі.

"Це схема моєї мрії. Коли спочатку з'являється п'єса, потім вистава і з'являється кіно. Тому від цієї роботи я очікую, можливо, іншого ракурсу. Тому що ми ставили "Гей-парад" у 2018 році, а фільм знімався от зараз, трошки інше мало би бути. З іншого боку, гомофобія процвітає. І на фоні війни, видно, що вона процвітає прям сильно", – каже Кравченко.

Засновниця Дикого театру зазначає, що в "Уроках толерантності" їй також "дуже цікаві авторські роботи, тому що в фільмі дуже сильний авторський склад".

Непиталюк зізнавався, що для свого фільму обирав акторів та акторок із гарним театральним досвідом. Адже знімали восени 2022 року, в умовах обстрілів та блекаутів, тож мусили робити все швидко. Він ставив задачу, щоб актори знаходилися на майданчику в кадрі як на театральній сцені: відігравали роль епізодами по 10 хвилин, а не "включалися" на окрему репліку.

Тож в акторському складі з'явилися вже перевірені попередніми роботами режисера Непиталюка Олена Узлюк ("Припутні"), Акмал Гурезов (серіал "І будуть люди") та Олександр Піскунов ("І будуть люди", "11 дітей з Моршина"). Роль батька родини довірили номінанту "Золотої дзиґи" за роль у фільмі "Памфір", зірці вистав Дикого театру, театру "Золоті ворота" та Національного театру імені Франка Олександру Яремі. Антигероя, кума родини Найдюків, втілив на екрані театральний актор, один із найвідоміших голосів українського дубляжу (саме його голосом в Україні звучить Ґендальф, Оптімус Прайм, Домінік Торетто та Ґрут) Борис Георгієвський. На роль доньки Діани взяли Кароліну Мругу – випускницю курсу Дмитра Богомазова Київського університету театру, кіно і телебачення імені Карпенко-Карого.

Тим часом глядачі поволі розміщуються в глядацьких залах. "Любі друзі, дорога родина, проходьте, будь ласка, на свої місця", – жартами заохочує починати показ продюсер Лавренюк.

"Своїм фільмом ми хотіли трохи розважити нашого глядача в ці буремні часи війни. Сподіваюся, що він вас стимулює подумати над тим, як ми всі ставимося один до одного. Сподіваюся, у вас виникне бажання купити квіти своїм близьким, можливо, зранку сказати "Я тебе люблю", неочікувано зробити каву", – веде далі Лавренюк.

Слово бере креативний продюсер стрічки Олексій Гладушевський. Як театральний режисер-початківець, він ділиться своїм кутом погляду на "Уроки толерантності": "Дуже круто, що сучасне українське кіно почало вагомо звертати увагу на сучасну українську драматургію. Цей сценарій також написаний за сучасною п'єсою, тому побачимо, як її адаптували".

"Наше кіно – правдиве, відверте, щире. І оскільки ми правдиво і відверто показуємо наших персонажів, то там багато правдивих слів. Не лякайтесь їх!" – дає останні настанови першим глядачам Непиталюк.

Починається кіно, і "правдиві слова" (або по-нашому лайка) викликають у публіки не переляк, а сміх. Загалом глядачі багато сміються, бо і діалоги, і самі сцени створені з великою долею гумору. Смішними автори стрічки зробили і назви 10 частин (або уроків), з яких складається стрічка: приміром, "Урок 1. Бо я за*балася", "Урок 3. Хочу рожеві туфлі", "Урок 5. Засунь в сраку свою агресію" тощо.

Між цими частинами глядачі встигають швидко обмінятися враженнями від історії, що розгортається на екрані. "Класний фільм, так?" – питає дівчина у хлопця поруч перед "четвертим уроком". "Так", – відповідає він.

Ігор Білиць та Аркадій Непиталюк

"Я слідкував, звичайно, як реагують на ці тексти, бо я їх народжував. Деякі моменти я думав: "Чому я так не написав, як було в фільмі?" Це важливий для мене текст. Це перший текст, бо до того, як я написав це, я не знав, що я драматург. І це перший мій текст, який я бачу на великому екрані", – ділиться враженнями від прем'єри Білиць.

Прямо під час нашої розмови до нього підходять мама з донькою, щоб подякувати за фільм. Жінка каже, що стрічка важлива і своєчасна, і що радитиме "Уроки толерантності" знайомим. Дівчинка підтверджує: фільм сподобався дуже. І каже, що сходила б з друзями-підлітками.

"Для автора це прямо, як виграв лотерею", – коментує Білиць вітання в свій бік від глядачів. "Ті жарти, за які я боявся, щоб сміялися люди – вони сміялися. І я щасливий від того. Де треба, вони затихали. І найбільше мені подобалось, коли зал кілька разів завмирав не важливих моментах. Значить, їх це торкає".

Наостанок питаю в драматурга про інцидент в "Жовтні". "20 років назад і я би це зробив, розумієте? Бо я жив у такому середовищі, де мені цей фільм не показували. І я не мав критичного мислення…Я не писав про ЛГБТ, бо я нічого про це не знав. Я знав про упередженість, я знав про бидляцтво, бо я в такому середовищі жив. Це моє життя. Ці персонажі – це я, розділений на всю команду…Я теж був гомофобом, тому мені треба було написати п'єсу, щоб зрозуміти, що відбувається", – підсумовує Білиць.