Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії 

У липні після послаблення карантину відновили свою роботу українські кінотеатри. Наразі вони працюють у спеціальних умовах: заповнення залів наполовину, температурний скринінг глядачів, масковий режим, регулярна дезінфекція приміщень тощо. Відповідальність та витрати за встановлення санітайзерів і забезпечення працівників засобами індивідуального захисту несуть також кінотеатри. У разі недотримання санітарних вимог на порушників чекають значні штрафи.

Наприкінці липня та на початку серпня почали відкриватися кінотеатри у багатьох країнах Європи. Звичайно, також за умов маскового режиму та дотримання дистанції між глядачами.

Ще до відновлення роботи кінозалів у західній пресі почали обговорювати можливі втрати галузі та заходи, що врятували б мережі кінотеатрів від банкрутства й закриття. Експерти висували багато пропозицій, поміж них – домовитися із дистриб’юторами про знижки на кінокласику та стрічки попередніх років. Ішлося, звичайно, й про підтримку з боку урядів та різноманітних організацій, зокрема – про програму ЄС Creative Europe, що оголосила про виділення коштів для допомоги європейським кінотеатрам. Щоправда, на конкурсній основі, бо грошей навряд чи вистачить усім.

Після відкриття кінотеатрів західні ЗМІ оприлюднили низку відгуків та світлин. Майже в усіх країнах картина схожа: не більше кількох осіб у залі, а в кінотеатрі бельгійського міста Антверпен на якомусь із сеансів узагалі був лише один глядач.

Кінотеатри України тут, на жаль, не виняток. Мабуть, можна визначити кілька причин, чому глядачі не поспішають у кіно. Одна з них – локдаун припав на доволі активні весняні місяці, коли відвідуваність тримається на високому рівні. Влітку люди зазвичай вирушають у відпустку або ж проводять вільний час і вихідні на природі. Під час жорсткого карантину частина осіб вимушено перебувала в закритих приміщеннях і втомилися від цього, тож навряд чи варто очікувати, що люди одразу масово вирушать до кінотеатрів. Хоча впродовж локдауну доводилося бачити доволі багато дописів у соцмережах про те, як люди скучили за походом у кіно, але такі дописи, мабуть, не варто вважати достатньо репрезентативними.

Зрозуміло, що в багатьох осіб страх захворіти також нікуди не подівся, тому вони уникають велелюдних місць. Тим більше, що покращення ситуації із пандемією не бачимо, радше навпаки – багато міст України та Європи накрила друга хвиля росту кількості хворих. Ще один негативний чинник – фінансовий: нині не надто багато родин можуть викласти кілька сотень гривень заради того, щоби подивитися кіно, особливо зважаючи на значні витрати під час карантину.

Окрім того, кінотеатри за браком нових релізів фактично не мають із чим працювати. Через пандемію було відтерміновано випуск на екрани багатьох американських та європейських картин. Прем’єри цих стрічок поки умовно перенесені на наступний рік чи на кінець цього, і це цілком зрозуміло, бо дистриб’ютори не хочуть ризикувати із витратами на рекламу.

Із вітчизняних картин, прем’єри яких були перенесені через карантин, наразі вийшли лише “Толока” Михайла Іллєнка та “Східняк” Енді Іва. На початку вересня на екранах має з’явитись стрічка “Забуті” Дар’ї Онищенко, а наприкінці місяця – фільм Олександра Денисенка “Тарас. Повернення”.

На жаль, усі ознаки свідчать про те, що у майбутньому не варто чекати аж надто позитивних новин. Виробництво нових стрічок було також зупинене через карантин. Кабмін дозволив відновити роботу, пов’язану із здійсненням кіно- і відеозйомок, з 11 травня, однак лише за умови обмеження кількості осіб на майданчику до 50 та забезпечення усього персоналу засобами індивідуального захисту. Проте вимушена зупинка негативно вплинула на значну кількість нових проєктів, що перебували у розробці. Річ у тім, що процес кіновиробництва пов’язаний не лише безпосередньо зі зйомками – це ще й складна та тривала підготовка. Кожна історія потребує свого сезону для фільмування, до того ж обмеження складу знімальних груп до 50 осіб потребує корекції сценаріїв та задумів загалом. Усе це безсумнівно вплине на терміни завершення виробництва стрічок та дати їхнього виходу на екран.

Видається, що в майбутньому кінопрокат чекає чимало нових викликів. Ще до початку пандемії багато світових кіновидань писало про тенденцію скорочення відвідувань кінотеатрів, порівнюючи із минулим роком. У різних країнах по-різному, але загалом приблизно на 20%. Світові тенденції не оминули й Україну, де глядачі порівняно масово ходили хіба на продукцію компаній Marvel та Disney. Із початком карантину багато експертів писало про те, що майбутнє за онлайн-кінотеатрами та різноманітними платформами, особливо для дистрибуції артхаусного та документального кіно.

Державне агентство України з питань кіно під час карантину вирішило викласти частину стрічок, знятих державним коштом, на YouTube безплатно. Коли ж обмеження пом’якшили, агентство пішло ще на один експеримент: почало проводити безплатні трансляції цих фільмів у столичному парку ім. Т. Шевченка. Такі покази врешті привернули увагу глядачів, але схоже, що передусім тому, що це безплатно.

Десятки українських фільмів останніх років вийшли на стрімінгових сервісах, де за перегляд треба платити. Перед потенційними глядачами постає питання: віддати кількадесят гривень за перегляд українського фільму чи подивитися безкоштовно іноземний продукт на одному з численних піратських ресурсів? Боюся, що здебільшого глядачі таки виберуть другий варіант. І не тому, що українське кіно їх узагалі не цікавить, а радше через усталену впродовж багатьох років звичку вибирати безкоштовне. Із відвідуванням кінотеатрів картина та сама: навіщо йти в кіно, коли фільм врешті-решт таки з’явиться на піратському ресурсі?

Нині боксофіси українських та європейських кінотеатрів демонструють тенденцію до падіння, і прогнози кінопрокатників на майбутнє не надто втішні. Об’єктивно – зараз кінотеатри зазнають збитків, тому вони прагнуть не отримати прибуток, а хоча б компенсувати оплату комунальних послуг та власні витрати.

Проте покищо жевріє надія, що восени-взимку, коли люди традиційно більше ходять у кіно, ситуація якщо не зміниться суттєво, то хоча б трохи покращиться.