Щиро вітаючи 48-річного режисера ВАЛЕНТИНА ВАСЯНОВИЧА З ПЕРЕМОГОЮ У ВЕНЕЦІЇ (головна нагорода за фільм "АТЛАНТИДА" у конкурсній програмі "Горизонти"), мушу ще й подякувати режисерові: він так багато зробив для того, аби УКРАЇНСЬКЕ КІНО - чия доля так нагадує леґендарну АТЛАНТИДУ - знову з"явилось на світовій геокінематографічній карті...
АТЛАНТИДА зникла колись внаслідок землетрусу і повені, разом з його мешканцями - атлантами. Трапилось те понад 9 тисяч років тому.
З українським кіно щось подібне трапилось не вперше, але найрадикальніше - у 90-ті та "нульові". Лишались, правда, деякі кіноатланти, на яких споглядали як на диваків, що оповідають про якусь вигадану Землю, на якій жив Олександр Довженко та ще кілька знаних людей, що сприймались як сучасники ще давніх греків. Було, було - та тільки ж що з того??
І от житомирянин за походженням, учень Олексія Прокопенка (по класу кінооператорства) і Олександра Коваля (як режисер-документаліст) від початку тих самих "нульових" береться до справи. Він робить фільми (і як режисер, і як оператор, а далі і як продюсер), неігрові й ігрові, короткі й довгі - і практично кожна з них здобувала нагороди: передусім фестивальні.
Так що Венеційський приз цілком вписується в стратегію творчого життя ВАЛЕНТИНА. "Проти сонця" і "Старі люди", "Присмерк" і "Звичайна справа", "Креденс" і "Рівень чорного", просто видатна операторська робота у фільмі "Плем"я" Мирослава Слабошпицького (Державна премія імені О.Довженка)...
ВАСЯНОВИЧ послідовно вивчає УКРАЇНСЬКУ ЗЕМЛЮ у різних, часом малопривабливих, її іпостасях. Рідко звертаючись до послуг професійних акторів (в "АТЛАНТИДІ" так само) - його цікавить сира й необроблена людська енергетика, фактура самого життя... Кінематограф ВАЛЕНТИГА ВАСЯНОВИЧА - відповідь багатьом скептикам, яким наше кіно все видається чимось давно затонулим, таким собі "безперспективним селом"...