Анна Купінська, УП.Життя

Рідзво у різних регіонах України викликає різні асоціації й відбувається у різні дати.

Проте, для кожного Різдво, а також Новий рік, – це момент своєрідного обнулення часу, коли статися може все що завгодно.

Ця кінодобірка присвячена незвичним різдвяним фільмам, в яких дитяче свято цукерок та подарунків виглядає не таким вже й єлейним.

Зібрані стрічки виходять за межі звичної міфології родинних фільмів і розповідають альтернативні різдвяні історії, призначені виключно для дорослих.

Це зовсім не означає, що героям цих картин не притаманне людське бажання родинного тепла та затишку, символізовані Різдвом, проте вони реалізовують його у свій власний спосіб.

"Чорне Різдво" (1974)

Цей горор американського режисера Боба Кларка з часом став культовим. Саме "Чорне Різдво" спонукало Джона Карпентеразняти свій знаменитий "Гелловін".

Загалом, стрічка стала однією з предтеч слешеру – піджанру горору, де головною дійовою особою є маніяк, який убиває підлітків за допомогою підручних матеріалів та холодної зброї (іншим впливовим фільмом для цього піджанру є "Психоз" Альфреда Гічкока).

Фільм розпочинається із наїзду камери на будинок-гуртожиток, у якому кілька студенток влаштовують різдвяну вечірку. Далі у кадрі з'являються руки і суб'єктивна камера передає погляд чоловіка, який проникає у будинок по решітці для виноградної лози.

Тим часом забави дівчат перериває телефонний дзвінок від незнайомого чоловіка, який говорить у слухавку різну гидоту. Одна з дівчат, засмучена цією подією, піднімається нагору у свою кімнату – і стає першою жертвою невідомого маніяка. Він душить дівчину пакетом і витягає її тіло на горище.

Після цього в будинку відбувається ціла низка кривавих убивств, а по-сусідству зникає дівчинка. Проте знайти убивцю не так вже й просто. Хто ж він – психічно хворий маніяк, який колись жив у цьому будинку, а зараз втік із лікарні, чи неврівноважений хлопець однієї зі студенток, дуже засмучений її планами зробити аборт?..

Режисер стрічки вдало використовував суб'єктивну камеру, аби створити атмосферу жаху та непевності. Маніяк діє несподівано, використовуючи абсолютно різні предмети як засоби для вбивства. Ми ніколи не знаємо, де саме зараз знаходиться вбивця, у будинку чи надворі, і хто насправді вчиняє ці злочини.

"Чорне Різдво" привабливе ще й "духом 1970-х", який легко відчути у стрічці. Акторки, які зіграли в картині (серед них Олівія Хассей, відома за фільмом "Ромео та Джульєтта") абсолютно позбавлені "гламурності" й виглядають, мов звичайні дівчата, що рідко побачиш у сучасних горорах.

"Чорне Різдво" (2006)

2006 року режисер Ґлен Морґан написав сценарій і поставив рімейк "Чорного Різдва". Цього разу дія відбувалася в США, а убивця набув типових рис маніяка зі слешеру: він отримав легенду і життєву мету.

З самого початку на різдвяній вечірці дівчата-студентки розповідають легенду про канібала Біллі, який колись жив у їхньому будинку. Його мати разом із коханцем вбила батька на очах сина, а самого хлопця на довгі роки замкнула на горищі.

Та якось на Різдво він вирвався на волю, убив вітчима та матір і приготував з її м'яса святкову вечерю.

В живих лишилася лише сестра Біллі (за сумісництвом і його донька від інцесту з матір'ю), якій Біллі вирвав і з'їв одне око.

Тепер Біллі утік зі своєї в'язниці для психічно хворих і відправився на Різдво додому. Як і в оригінальному фільмі, він використовує найрізноманітніші речі для убивства своїх жертв. Проте у Біллі також з'явилася звичка поїдати їхні очі, якої не було у вбивці з оригінального фільму.

Загалом "Чорне Різдво" 2006 року дає прекрасну можливість порівняти, наскільки сильно змінилися горори за тридцять з лишком років. Ритм став динамічнішим, плани коротшими, а вбивства брутальнішими.

Слешер давно вже виробив свої штампи і кліше, тож мало хто ризикує сходити з цієї наїждженої колії. Та й маніяк шматує вже не звичайних студенток, а відвертих секс-бомб. Втім, хоча нове "Чорне Різдво" й не таке душевне як перше, проте воно здатне задовольнити справжнього любителя горору.

"Джек Фрост" (1997)

Малобюджетний американський фільм жаху від режисера Майкла Куні (не плутати із однойменним родинним фільмом 1998 року). У стрічці йдеться про кровожерного маніяка Джека Фроста, який під дією дивної хімічної речовини перетворюється на сніговика.

Він вирушає до маленького американського містечка, аби помститися місцевому шерифові, який його колись заарештував.

Загадкові убивства, які починають розгоратися у містечку напередодні Різдва, примушують шерифа замислитися, чи це не справа рук Джека Фроста.

Незважаючи на свій маленький бюджет та дешеві спецефекти, стрічка ні на мить на втрачає серйозного тону, переконуючи нас, що помста сніговика-убивці – річ страшна і кривава.

Найбільше у фільмі запам'ятовуються сцени, де жінку прикручують до ялинки гірляндами, приголомшливий стриптиз юної Шеннон Елізабет, а також фінальна битва шерифа та сніговика у басейні з антифризу.

У цієї стрічки є й друга частина "Джек Фрост. Помста сніговика-убивці", знята тим же Майклом Куні 2000 року. Цього разу сніговий мутант заскочив шерифа із дружиною на гавайському курорті, куди вони вирушили на Різдво. На відміну від першого фільму, "Помста сніговика-убивці" знята як відвертий треш із дешевими спецефектами, найбільш екзотичними способами убивств та відверто чорним гумором.

Крім Джека у фільмі з'являються ще й його діти – сніжки, такі ж небезпечні, як і татко. Із найкращих сцен – дівчина, яка вибухає після напою із розталого сніговика та феєричне бананове побоїще сніжків.

"Тиха ніч, смертельна ніч" (1984)

Американський слешер, знятий Чарльзом Селлером-молодшим.

У стрічці йдеться про хлопчика Біллі, який став свідком убивства власних батьків маніяком у костюмі Санти. Хлопця відправили у сиротинець, де жорстокі монахині карали його за будь-яку провину, а особливо через те, що він ненавидів Різдво.

Вже дорослий Біллі полишає притулок і влаштовується працювати продавцем іграшок. Наближаються зимові свята і хлопцю доручають грати Санта-Клауса. Тут його нерви не витримують, і Біллі починає убивати...

Стрічка "Тиха ніч, смертельна ніч" є доволі посереднім фільмом, проте він вартий перегляду насамперед через власну скандальну історію.

У 1980-х піджанр слешеру вже набув сталих форм, тож творці горорів шукали нового сюжету. "Чорне Різдво" та "Гелловін" задали моду на "слешери до свята", де обігрувалася розмаїта святкова атрибутика.

Творці "Тихої ночі..." вирішили піти на радикальний крок і зробили убивцею людину в костюмі Санти. І хоча вони були не першими (1980 року у фільмі "А тепер стережися" Льюіса Джексона вже з'являвся подібний маніяк), саме їхній фільм викликав справжній скандал.

Матусі були обурені зображенням головного різдвяного символу в негативному контексті. Найбільше їх дратував рекламний плакат, на якому намальований Санта залізає у димар із сокирою в руках. Противники фільму влаштовували демонстрації під кінотеатрами. І хоча творці фільму не мали до реклами жодного стосунку, фільм був дуже швидко знятий з прокату.

Американські критики також були не в захваті від стрічки – вони писали нищівні відгуки і відверто знущалися з її творців. І все ж, любителі горору оцінили фільм, і попри всі свої недоліки, він став культовим та пережив ще чотири продовження.

"Поганий Санта" (2003)

Чорна різдвяна комедія, поставлена режисером Террі Цвігоффомта спродюсована братами Коенами і братами Вайнштейнами.

В історії йдеться про грабіжника Віллі, який щороку на Різдво влаштовується Сантою в якийсь торгівельний центр, а у Святвечір грабує його. Допомагає "поганому Санті" карлик Маркус, який грає ельфа.

Віллі цілком задоволений своїм життям – він пиячить у барах та знімає дівчат на одну ніч. Проте якось він знайомиться із маленьким товстим тупуватим хлопчиком, який живе у багатому домі разом із маразматичною бабусею, доки його батько сидить у в'язниці.

Віллі вдає із себе Санту і влаштовується жити у свого маленького друга. Проте щирість та відданість хлопця переконують Віллі, що в житті є щось більше за гроші.

З іншого боку, спілкуючись із агресивним та невитриманим "Сантою", малий вчиться захищати себе від хуліганів.

Стрічка сповнена непристойних та відвертих жартів, сексуальних сцен та насилля. Попри свій оптимістичний сюжет, "Поганий Санта" сповнений здорового цинізму та відвертих знущань над американським обивательським "раєм".

Крім того стрічка має просто ідеальний кастинг: ведмежатника Віллі зіграв брутальний красень Білі Боб Тортон, його друга-карлика втілив харизматичний Тоні Кокс, а малого просто героїчно зобразив юний канадський актор Брет Келлі.

"Едвард Руки-ножиці" (1990)

Один з найзнаменитіших та найліричніших фільмів Тіма Бартона, де він звертається до своєї улюбленої теми Творця та його Творіння.

Стрічка розпочинається як різдвяна казка, яку розповідає бабуся своїй онучці. У ній йдеться про юнака на ім'я Едвард, створеного божевільним вченим, який помер до того, як встиг приробити "синові" руки. Замість цих кінцівок у юнака гострі леза.

Едвард живе самотньо у власному замку, доки його не знаходить розповсюджувачка косметики і не відвозить до себе у чисте та ідилічне американське передмістя.

Розбещені домогосподарки спочатку захоплюються вмінням Едварда підстригати кущі та робити зачіски, проте скоро він їм набридає і жіноцтво розпочинає справжню війну проти хлопця.

Ситуацію погіршує те, що Едвард та рідна дочка його названої матері покохали один одного. Юнакові доводиться тікати, адже у наклепи сусідок повірило занадто багато людей.

У цьому фільмі Бартон розповідає традиційну для своєї творчості історію про дивакуватого юнака, якого не в змозі зрозуміти обмежені обивателі. Цей образ є дуже особистим для режисера, адже він виріс у типовому американському передмісті і мав чимало проблем з оточенням та власними батьками.

Більше того, на роль "батька" Едварда Бартон запросив свого кумира дитинства – актора Вінсента Прайса.

Успіх фільму багато в чому залежав від вдало підібраного акторського складу. Закохану пару зіграли ідол "покоління Ікс" Вайнона Райдер та молодий актор Джоні Депп, який після цього фільму позбувся свого амплуа красунчика з підліткових телесеріалів та став кінематографічним альтер-его Тіма Бартона.

"Санта на продаж" (2010)

Горор фінського режисера Ялмарі Геландера можна назвати "найкращим фільмом жаху 2010 року".

У фільмі йдеться про групу фіннів, які зустрілися зі справжнім Сантою та його ельфами. Ці істоти виявилися зовсім несхожими на милих різдвяних чарівників.

Вони переконалися, що Санта – прадавній монстр, який довгі роки спав у льодовій могилі під стародавнім курганом. Американські вчені потривожили його і тепер зло вирвалося на волю.

"Санта на продаж" різко пориває із традиційною різдвяною міфологією та творить епічну історію про перемогу людей над зимовими хтонічними потворами.

"Реальне кохання" (2003)

Після низки горорів та чорних комедій ми нарешті дісталися однієї з найромантичніших стрічок про Різдво. У цій картині Річарда Кертіса розповідається про вісім лондонських пар, які переживають кризу стосунків напередодні Святвечора.

У фільмі є чимало колізій: слабкодухий прем'єр-міністр закохується у свою помічницю, проте не наважується їй зізнатися; одружений чоловік заводить інтрижку із колегою і не підозрює, що дружина про все знає; письменник шаленіє від своєї хатньої працівниці-португалки, яка навіть не розмовляє англійською; двоє порноакторів під час зйомок фільму намагаються завести романтичні стосунки; хлопчик закохується у свою однокласницю, яка навіть не дивиться на нього...

У різдвяний вечір ці герої нарешті зійдуться в одному місці та вирішать свої проблеми.

Річард Кертіс зняв одну з найкращих романтичних комедій: зворушливу, розумну та дотепну. Проте з дітьми цей фільм все ж таки дивитися не варто: у стрічці є чимало сексуальних натяків, еротичні сцени та обсцентна лексика.

"Диво на 34-й вулиці" (1947)

Стара американська різдвяна комедія Джорджа Сітона.

Під час різдвяного параду актор, який грає Санту, напивається, і керівниці заходу Доріс доводиться взяти на його місце незнайомця з вулиці. Новий актор виявляється настільки подібним до свого персонажа, що жінка запрошує його попрацювати кілька днів Сантою в універмазі, де вона очолює відділ зв'язків із громадськістю.

Старий радо погоджується, проте скоро виявляється, що він вважає себе справжнім Сантою. Дідугана відправляють на психіатричну експертизу і визнають абсолютно здоровим.

Тим часом маленька донька Доріс, яка не вірить у казки, вирішує перевірити старого: вона просить у нього на Різдво будинок і тата. Дівчинка вважає, що справжній Санта зможе виконати навіть найважче бажання.

Ця стрічка потрапила до переліку "дорослих фільмів" не випадково. Річ у тім, що уявлення про родинне кіно з 1947 року дуже сильно змінилося. "Диво на 34-й вулиці" – не просто історія про маленьку дівчинку, яка захотіла мати справжню родину, це ще й судова драма, адже Санті у фільмі доводиться встановлювати через суд, що він не самозванець.

Любителі кіно можуть переглянути цю стрічку насамперед заради духу того часу. Сучасним глядачам, мабуть, буде цікаво дізнатися, як у сорокових у США уявляли розлучену самотню матір-одиначку та її дочку. Для порівняння можна переглянути відносно сучасний рімейк "Дива на 34-й вулиці", знятий у 1994 році режисером Лесом Мейфілдом.

"Тіні забутих предків" (1964)

Закінчимо свою підбірку фільмом, який трохи вибивається із загального переліку жахів та комедій. До цього в список потрапляли практично лише американські фільми, проте ми маємо власний шедевр, який якнайкраще відображає наше, українське Різдво.

Мабуть, немає такого українця, який ніколи б не чув про знамениту драму Сергія Параджанова, зняту за однойменним оповіданням Михайла Коцюбинського, про трагічне кохання Іванка та Марічки.

"Тіні забутих предків" давно вже стали класикою, проте як і всіляка "класика", ця стрічка давно вже перетворилася з художнього твору на політичний жупел.

Проте цю чудову, по-справжньому витончену та майстерну картину варто дивитися, – і не раз.

Взірцева робота режисера Сергія Параджанова, оператора Юрія Іллєнка, акторів Лариси Кадочнікової та Івана Миколайчука і зараз викликає захоплення.

І хоча "Тіні забутих предків" лише мимохіть торкаються Різдва, саме в цьому фільмі найкраще унаочнений народний напів-язичницький дух цього зимового свята.