Синопсис сценарію ігрового повнометражного фільму
Байопік-драма про загадкові обставини смерті поета-шістдесятника Василя Симоненка

Лоґлайн: «Коли бажання бути людиною штовхає на війну з системою»

1962 рік. На залізничному вокзалі внаслідок, здавалося б, випадкового конфлікту, Симоненка б'ють  до півсмерті співробітники міліції. Через день його знаходять друзі, й відвозять напівживого поета з відділення міліції в лікарню. Симоненко розуміє, що справу буде «зам'ято», і поринає у спогади, лежачи на лікарняному ліжку.

1960 рік. Застілля за участю Симоненка переривається телефонним дзвінком. Більшість присутніх їдуть на засідання в обкомі, де Симоненко читає в присутності високопоставлених осіб заборонений вірш. Після засідання Негода (колега поета) попереджає його, що з такими різкими виступами він «дограється».

Вдома поет розповідає дружині Люсі про плани знайти таємниче місце поховання жертв масових репресій. Пише щось в захований щоденник. Коли дружина випадково помічає його, каже, що навіть їй не хоче показувати того, що там написано.

До Негоди до редакції приходить полковник КДБ. Негода частково «зливає» Симоненко, розповідаючи про неприховану ненависть поета до режиму, яка виливається в розмовах, віршах тощо. Опісля відчуває докори сумління, і йде розповісти Симоненку про візит. Але біля дверей квартири він чує лайку між Симоненко і його батьком, і тікає.

Симоненко відвозить батька на вокзал. По дорозі додому випадково зустрічає друга Сома. До Сома приїхав гість з Москви, і замість обіцяного дружині пікніка Симоненко з друзями та сім'ями вирушають на танці. Там поет оригінальним способом мирить пару друзів, що зібралася вже розлучитися.

Симоненко помічає постійне стеження за собою. Стає нервовим і дратівливим. Раз за разом йому відмовляють у публікації віршів і доступі до архіву, де він сподівається знайти якісь сліди «цвинтаря».

У редакції знову з'являється полковник. Нічого не підозрюючи, Симоненко йде з ним. Його хапають і відвозять до Москви на зустріч особисто з Хрущовим, де бійку поета з генсеком зупиняє полковник. Удома він розповідає матері про поїздку, але та йому не вірить, і поет вирішує, що так навіть на краще. Пише вірш «Прокляття» в щоденнику, описує свої підозри на рахунок Негоди.

Риючись в архівах, Симоненко знайомиться з жінкою-цензором, яка обіцяє допомогти йому в публікації віршів. Нарешті поет з друзями знаходить таємниче місце з масовими похованнями жертв сталінських репресій. Розповідає про «цвинтар» у міськраді, описує подію в статті.

Пам'ятник Василеві Симоненку в Черкасах

Симоненко дізнається, що буде опубліковано його першу збірку віршів, і отримує за його публікацію величезну на той час суму. Після застілля в честь публікації поет опиняється на вокзалі, де його через секунду поб'ють...

Сом привозить Люсю з сином на вокзал. Показує їй газету, де офіційною причиною смерті поета називають рак. Люся скаржиться, що зник щоденник поета, і вкрав його хтось зі «своїх».

Вже на пероні вона чує розмову двох молодих людей: по канадському радіо почали читати уривки зі щоденника Симоненка; молоді люди лають поета за зайву різкість і богохульство. Люся залишає на землі дві гвоздики і сідає з сином в поїзд.