Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…
Загалом історія сподобалася – зав’язка, розвиток, фінал, певні, сказати б, лейтмотивні деталі.
Стосовно останнього – бабця з візком, що перебирається через рейки, вдало й виразно.
Фінал – бомж, що в зерні виїздить з України (певне, є потреба показатиперетин потягом держкордону) – як на мене, є чудовим. Важливо, звісно, це виразно зафільмувати й закцентувати режисерськи, монтажно. Тоді цей фінал, та й увесь фільм, може набути поліфонічного, неоднозначного й, разом із тим, символічного звучання.
Подобається епізод із контрольною, що її робить школяреві бомж-професор.
Разом із тим, абсолютно непереконливим виглядає епізод із РОБІТНИКОМ. Що це за робітник? – Приймальник склотари, треба розуміти з діалогу? Йому не вистачає характеристик. Та й фрази «Я їду через тиждень. Тут ловити нету чего» – не достатньо. Звісно, вона відігрується іронійною фразою Професора: «Думаєш, там склотару нема кому збирати?», але далі вилітає взагалі загадково-дивовижна фраза з вуст Робітника: «Там світ, люди, капітали…».
Гадаю, природніше було б, якби він конкретизував свій від’їзд – куди їде, яким чином, на що там сподівається таке привабливе. Люди переважно конкретні в подібних речах. А тут якась комічна абстракція, чи інфантильнпа. Я би сказав, персонаж просто неконкретизований, невиписаний. І його діалог з Професором, коли лунає, до речі, ключова фраза «Та ні, я залишаюсь…», постає не те що непереконливим, а провальним. Його треба переосмислити, придумати…
Я залишаюсь_сценарій.doc
Загалом історія сподобалася – зав’язка, розвиток, фінал, певні, сказати б, лейтмотивні деталі.
Стосовно останнього – бабця з візком, що перебирається через рейки, вдало й виразно.
Фінал – бомж, що в зерні виїздить з України (певне, є потреба показатиперетин потягом держкордону) – як на мене, є чудовим. Важливо, звісно, це виразно зафільмувати й закцентувати режисерськи, монтажно. Тоді цей фінал, та й увесь фільм, може набути поліфонічного, неоднозначного й, разом із тим, символічного звучання.
Подобається епізод із контрольною, що її робить школяреві бомж-професор.
Разом із тим, абсолютно непереконливим виглядає епізод із РОБІТНИКОМ. Що це за робітник? – Приймальник склотари, треба розуміти з діалогу? Йому не вистачає характеристик. Та й фрази «Я їду через тиждень. Тут ловити нету чего» – не достатньо. Звісно, вона відігрується іронійною фразою Професора: «Думаєш, там склотару нема кому збирати?», але далі вилітає взагалі загадково-дивовижна фраза з вуст Робітника: «Там світ, люди, капітали…».
Гадаю, природніше було б, якби він конкретизував свій від’їзд – куди їде, яким чином, на що там сподівається таке привабливе. Люди переважно конкретні в подібних речах. А тут якась комічна абстракція, чи інфантильнпа. Я би сказав, персонаж просто неконкретизований, невиписаний. І його діалог з Професором, коли лунає, до речі, ключова фраза «Та ні, я залишаюсь…», постає не те що непереконливим, а провальним. Його треба переосмислити, придумати…
Написав Володимир Войтенко, 14:42 26.06.2011