Сповідь після заміжжя..._сценарій.docxСценарій ігрового повнометражного фільму
Жанр: драма, трагікомедія
Хронометраж: 144 хв.
Лоґлайн:
Почування комфорту не додають золоті скарби: він обіцяє своїй обранці корону цариці Ольвії, стає на злочинний шлях,вона вірить у силу великого почуття,помиляється й знову вірить - втрапляє із нареченої у заручниці.
Коментарі
Хай буде!
Василю,дякую за дуже-дуже сурйозний підхід:))Одначе варто звернути увагу на інше, жанрова тканина тяжіє до авантюри, відтак і героїв не варто сприймати серйозно в якомусь стереотипі (хіба що, цей персонаж прохідний, другорядний) більше того – кліше бандюка з лексиконом не більше трьох слів,для мене це не цікаво - нинішні бандюки вже хизуються своєю освіченістю, прагнуть тримати імідж людини впливової, ділової і т.д…
Щодо репліки Гастролера…
«Прошу без погроз, я вразливий…» (чудово, бо досить влучно - кількома словами про прихований інтелект, натяк про можливу перевагу фізичну…)
Щодо репліки Влада:
«він ніжиться на пісочку, засмагає»
Василю, але ж це не моє… Попрошу цитувати дослівно, я вразливий)))
У мене по тексту:
БАКЛАЖ
Кавун у Покровку гукає, знає кого «вщипнуть»…
Баклаж підтягує на поясі джинси, роззирається
БАКЛАЖ
А що в пісках? Що Гастролер?
ВЛАД
(досадливо)
Що Гастролер… Ніжиться на пісочку – засмагає, жонглює…
НАТ. ПІСКИ РОЗКОП ДЕНЬ
(тут, треба розуміти, «нікчемний діалог» не лише передає атмосферу настрою, а й добре працює на перехід до епізоду в пісках)
Далі без коментарів…
Федоре, нарешті трохи звільнився і прочитав. Скажу відверто - про все можна говорити, але мова твоїх героїв вбиває. Ну така вже вона правильна, рафіновано-стрерильна, надумана, що не віриш жодному слову твоїх бандюків, а відповідно не віриш уже нічому. Ну, не говорять так люди! Навіть викладачі української мови в побуті так не говорять, а ти змусив кримінальних хлопців бякать не по фені, а ніби вони допіру з інститутів. Ось дивись, як говорять у тебе кримінальні пацани: "Він ніжиться на пісочку, засмагає" , або: "Гарненько голися... і підеш на хліб заробляти", або: " Хтось базікав по темі", або: "Прошу без погроз, я вразливий". А тому, як казав колись класик: "Не вірю!". Мова героїв українського кіна - це велика біда для нашого кінематографу.Це одна з найсерйозніших причин, чому на наше кіно не ходять люди. Бо смішно слухати, які "вразливі" наші українські бандити і як вони "базікають" і "засмагають". Тож над мовою в твоєму сценарію треба дуже і дуже... Якщо повірю героям, тоді можна і про все інше.
Так Федоре, наразі з часом сутужно, ледь видається вихопити хвильку для справ кіношних, як Ви то зазначили...
Втім, може воно й накраще, адже часом таки дійсно для сценарію буває корисним відлежатись.
Геннадію, дякую, давненько не чути було, чи не до кіношних справ зараз?
Звичайно, торувати стежини до вершини на ймення Досконалість ще треба та треба... Побажання врахую, повернусь до сценарію дещо пізніше, бо зараз також часу бракує.
До слова мовлячи...
Що у сценарії приваблює - так це отой суспільний вінегрет з розмаїтих прошарків суспільства з яких складається соціум нашої країни. Які подекуди живуть ніби замкненими суспільними групами зі своєю етикою, естетикою та філосіфією... й оце подання цих різних прошарків в рамках одного кінематографічного тла беззаперечно знахідка.
Звідси питання - а чи не працювати на поглиблення та увиразнення цього "вінегрету"?
Адже це беззаперечно ознака нашого часу, який наразі іскрить не в останню чергу саме через це. Звідси якось не дуже природньо виглядає цілком зреалізувавшийся, як то випливає з тексту, фотограф-залицяльник на своїй червній "ауді" серед переферійного селища. Напевно б варто було перемістити його житло в дещо більший населений пункт. Ну й звісно вже підредагувати під цю тезу сцени.
Й напевно не зайвим було б увиразнити й інших представників суспільних груп їхньою манерністтю та способами будувати відносини зі світом. Стереотипні уявлення кожного з них добре в тексті використані, так, що без зайвого клопоту можливо розібратися хто перед тобою й куди драматургію рухає, то ж напевно варто було б увиразнити якимись особистістними рисами, жестами, поведінкою.
Й звідси напевно варто було б дещо більшою присутністтю у всьому творі висвітлити головну героїню. Адже в деяких сценах її присутності не вистачає, що розпорошує та відволікає увагу, адже не у всіх сценах на генеральну лінію конфлікту працює й так виходить, що багато героїв працюють у фільмі цілком механічно, в наслідок їх необхідності для вирішення цілей технічних, але ніяк не художніх.
Й тут бачиться два можливих варіанти - або додавати фарби для більшого розкриття характеру героїні, а саме до її мотивів, адже загальний мотив закоханості лише на загальних засадах й працює, запускає лише поверхневу пружину розвитку дії, проводити якісь перетини другорядних конфліктів-стосунків з її характеру випливаючих з тима іншими героями. ну або другий варіант - напевно не погано було б зробити дещо питомішою паралель "головна героїня-кольє цариці", як дещо тотожні елементи. Й таким чином вибудувати всю динаміку фільму навколо генеральної лінії - відношення різних отих елементів "венігрету" до такого явища як краса - будь то краса людської зовнішності, людської душі, будь то краса художнього виробу, краса явища культури. Все це в сценарії й без того присутнє, але якось не складається в єдиний пазл. Хоча цілком може бути, що я й чогось не дочитав, або не так прочитав.
З найщирішими побажаннями!)
Дякую, Володимире. Значить, щось таки у сценарії є, що зачіплює, а то я вже було подумав, вражіння загальне таке, як у тій старій пісні із юности "...и не то чтобы "да" и не то чтобы "нет"...
Займався домошньою роботою та обмізковував, як таки зліпити привабливий образ сучасної жінки, до того ж з оглядкою на широкий глядацький загал? Виходить, не все так просто - смаки у всіх різні... Це, як ото на конкурсі краси - хтось закинув загальні стандарти на талію й довгі ноги, а як на мене, то мені пишні форми більш довподоби))
Почути б ще думку щодо сценарної структури. Здається, на "американських гірках" добре знається пан Іван-Вячеслав Сергієнко, то ото надіслав йому на ФБ запрошення, може знайде час, почитає (я ж бо його Прощену Марію читав з задоволенням, ну, може, в коментарях був надто суворим, таким уже є, по відношенню до всіх, без зкидки на ранги))
Ого, Федоре, давненька ідея. Та все ж, попри відхід актуальних ознак часу, скажу я Вам – цілком універсальна, розгортається, як для сьогодні, органічно. Тобто, розгортається Вами, звісно))
Також хотілося б наголосити на тому, що особливо ціную: у сценарії чудово, з великою любов’ю й розумінням передано атмосферу місця дії; й надзвичайно важливо, що так конкретно подано подієвий топос.
Це те, чого десятиліттями не вистачало українському кінематографу у всіх його виданнях – радянському та пострадянському – конкретизації місця дії.
Переконаний, хто боїться подієвої конкретики в кінематографі, той боїться самого кінематографа, зраджує його природі. Правда й конкретика фактур та місця дії робить кінотворця вільним у презентації на екрані найвигадливіших і найфантастичніших сюжетів, бо тільки таким чином автор може завоювати глядацьку довіру, кажучи іншими словами, «надурити й приручити глядача»)))…
Володимире, так справді, вино має вистоятись, щоби поліпшився смак)) Ну, і автор, беззаперечно, вже більш осмислено подивиться за цей час на творіння своє)) Хоча… Все так стрімко міняється в часі, що за подіями просто не устигаєш, відтак уже думаєш, чи запастись нафталіном та вчасно обробити сценарні сторінки. Відверто, доганяти уже втомився… Ця річ у чернетках брала початок свій ще за часів рекету, отож довелося міняти, осучаснювати героїв – з прив’язкою до «криші» і тут навіть непогано воно лягло в потрібному руслі, хоча багато цікавих кумедних шматків довелося викинути в корзину.
Над головною героїнею ще подумаю. А щодо курива та матюків – то я так авансом застрахувався, щоби ніхто не дорікнув, що героїня моя виглядає білою вороною))
Федоре, гадаю, матеріал має дещо «відстоятися», автор охолонути й тоді поглянути на сюжетику сценарію без «ніжності»))…
Так, краще б глядача одразу зачепити, піймати й не відпускати – згоден.
Про героїню. Може, й справді не робити її «правильною»? – Але річ не в куриві, алкоголі, а тим паче матюках. Це не той жанр, де матюки взагалі потрібні, особливо ж коли розраховувати на телевізор – досить буде іншого порядку лексичної брутальності)). Може, все ж не про заміж мова, а вона просто їде разом із коханим з дому, що буде й сучасно, й викликом традиції. Юнь, сліпе кохання, повна довіра… І вже в процесі пригод іде пізнання…
Ну, це закиди на майбутнє, якщо раптом прийде бажання переосмислити))
Володимире, вдячний за увагу до твору.
Отож така біда щодо останньої правки й початку… Хотілося, щоби уже в сценарному варіанті оті десять сторінок(перші десять хвилин екранного часу)були компактними й щось та означили, зацікавили… Для мене початок – завжди важливо, я не дивлюся фільми, які мене не зацікавили за перші десять хвилин…
Мабуть краще було б, аби в голові було менше варіантів інших… А так… То проситься у початок сцена розкопок з атакою гелікоптера, то думається, а як же головна героїня – з неї слід починати – ось вона разюче з’являється у вулиці на тлі сіреньких сільських пейзажів… А потім враз думаєш, як же так, готується заміж за Влада, а зовсім не має передісторії, зустрічей з ним… Отак і приліпилася сцена на кургані – вийшло з натягнутою романтикою на кшалт кіно радянських часів…
Щодо формату, єдності двох сюжетних ліній… Досі не маю якихось інших варіантів… З одного боку є сумніви, з іншого ж, так було задумано, гачечок–інтрига для глядача:героїня так мало знає свого обранця, а вже рушає кудись із ним, стає учасником пригод, заручницею обставин вже іншої сюжетної лінії і, здається, все тут спрацьовує… Інша справа, якою ми хочемо бачити героїню, настільки будемо співчувати їй? Я хотів показати її сучасною, привабливою, не позбавленою певних гріхів земних наших… Може вона надто правильна, не вписується у наше сьогодення? Так, вона не палить, не зловживає, обходиться без мату (в американців вже нині мода на здоровий образ життя, то чому б і ні?)
Щодо розбивки на чотири серії для телеформату… Справді, варіант такий був, як запасний… Діждемось, дочекаємось, заворушаться телекомпанії – не до сну сценаристам буде))
Федоре, як показує кінопрактика, останні правки відбуваються у фінальній монтажній версії фільму)). Та й таких буває кілька, часом режисери навіть через десятиліття дарують нам неочікувані «остаточні» версії)))…
Я, звісно, не про те, що на авторському сценарному рівні не треба все перфектно за ритмом вибудовувати. Та хотілося б наразі кілька думок про речі загальніші, сказати б, засадничі як для цього сценарію.
Сюжет розгорнуто в бік потенційно широкої глядацької авдиторії. А тому варто зрозуміти формат майбутньої реалізації.
Як на мене, то це може бути й кінотеатральний варіант, але тоді варто виструнчити жанрові ознаки в бік виграшної авантюрної лінії.
Якщо ж думати про телевізор, що, певне, також правильний рух, то я би розглядав усе ж не двосерійний варіант, а радше чотирисерійний. Де належним чином можна було б у драматургії знайти місце й пригодницькій, і мелодраматичній складовій.
Бо нині авантюрна кримінальна історія вбачається в сюжеті домінантною й переконливою абсолютно. Мелодраматична ж лінія викликає спротив. Довгенько думав чому – гадаю, не вповні переконливо розгорнута. Хоча й не тільки тому…
Якщо вести про кіноваріант, то, гадаю, цю лінію варто переосмислити як, сказати б, романтичну. Себто полегшити від мелостраждань нібито головної героїні, яка для мене такою не постає в цій історії, дарма, що є намагання залізною волею автора це утвердити, зокрема, «щоденником героїні». Від того повсякчас ламається й стилістика оповіді – принаймні, ці дві генеральні лінії не дають гармонійної єдності.
Якщо ж мати на увазі міні-серіал, то мелодраматичну лінію можна було би розгорнути й зробити мотивованішою. Хоча, гадаю, й тут мелодраматичні мотиви вигаршніше було би переосмислювати в бік романтики. Просто авантюра й романтика «сродніші» )))
Сценарний матеріал дуже перспективний, але й суперечливий.
Це не останні міркування, котрі, як завше, спірні))) Але покищо так…
Ось так завжди буває: вже опублікуєш, потім дивишся на початок, а він наче не твій - не інтригує, не відповідає загальному ритму... Очевидно, перший епізод з введенням титрів слід було подавати динамічніше у поєднанні подій на розкопках та з явою Наталки у вулиці, а її зустріч із Владом на кургані - подавати через флешбек. Так власне й було в попередньому варіанті, виходить, що остання правка не завжди на користь...
Щиро вдячний усім, хто долучився до обговорення мого сценарію - пройшло вже майже чотири роки, емоції спали, перечитав - червонію)) Й аж не віриться, що так натхненно захищав цю річ, як уже цілком довершену... Час розставив всі крапки над "і", тепер вже бачу, де і що випирає... Час братися до роботи, якщо не з замахом на повний метр, то принаймні - на серіал...
Написав Федір Янько, 11:36 15.02.2019