Сценарій Юлії Боднарюк «Атестація» приваблює мене насамперед із формального боку, наприклад, частою повторюваністю цифри три (тут і оптимальна кількість героїв троє, і третій поверх , і троє учнів, і ще багато чого), у цьому є щось бунюелівське (навіть попри те, що інколи йдеться тільки про класичну конфігурацію для випивки). Три – це також формула нуклеарної родини: батько, мати та дитина.

І оскільки у сценарії йдеться про родину, яка переживає своєрідну кризу, то згадувана цифра цілком доречна.

Привабливим є також уміле виростання автором другого плану, зазвичай, для іронійних коментарів подій плану першого.
Щодо самої історії, то вона вимагає додаткового авторського коментаря. Про що йдеться у сценарії? Це історія вагітності? Історія родинних стосунків двох несхожих людей? Історія вчительки та її стосунків із власним класом?

Ймовірно, це слід уточнити, бо наявність трьох одночасних тем робить історію драматично розбавленою. Цілком допускаю, що таким був задум, проте, мені здається, він не спрацював.
Щодо самого драматизму (у сценарії відбуваються доволі непрості події) то він викликаний радше збігом обставин, ніж є наслідком якогось раціонального конфлікту.

Де відбувається дія? Чому таким ослабленим є емоційний та соціальних компонент? Відчуження Люди ніяк не пояснюється. Чому? Майор міліції виглядає надто вже правильним і навіть декоративним? Чому?

Врешті-решт, чим обумовлений такий вибір героїв? Чому вчителька і чому майор міліції? Подібна конфігурація доволі часто стрічається у житті і має свої виправдання, сценарій їх вимагає тим більше.

Коментаря потребує також фахова ідентичність героїв. Чому один став міліціонером, а інша - вчителькою? Це якийсь свідомий вибір чи збіг обставин?

Взагалі герої скупо представлені, і автор сценарію весь час не дає нам змоги вдивитися у своїх персонажів, поміщаючи їх у гущу подій, у яких вони тільки реагують на ініціативи інших.

Головна героїня історії Люда замальовується своїм чоловіком як «залізобетон», проте вона сконструйована за реактивним типом. Вже у першому епізоді, вона відгукується на заклик іншого – відчиняє двері школяреві, і згодом продовжує тільки реагувати на події, ніяким чином їх не ініціюючи.

Випадково завагітнівши, вона згодом тільки робить вибір із запропонованих варіантів, здебільшого виявляючи не стільки волю, скільки впертість.

Про її чоловіка Юрія також важко сказати щось певне, він також своєрідна «хмарина у штанях», попри те, що здатен виявити власну мускулінність.

Висловлені претензії аж ніяк не заступають чеснот сценарію, який, після уточнень та допрацювань, цілком зможе стати українським «Джуно».

Написав Ігор Грабович, 13:11 05.04.2012