Скрип_сценарій.doc
Коментарі
Величезне спасибі, що залишаєте свої коментарі,вони не аби як допомагають в процесі створення "іншої реальності".
Щодо психології,то я,дійсно,консультувалась з фахівцями, починаючи, навідь, з віку маленької дівчинки,яка так чітко і на довго запам'ятала події десятирічної давнини.За моєю інформацією, дівчата в віці від 6 років реагують на батька,як на Чоловіка,кохану людину,а не просто на родича. Тому, у маленької дівчинки присутнє відчуття власності та ревнощі.Вона прекрасно розуміє,що батько заробяє гроші,тому його немає завжди вдома,але його поява-це завжди свято!Цей єдиний чоловік в ії житті,в якійсь мірі, абсолютно святий.
І ось,одного разу,коли,не меньш близька людина,як мати,зраджує "святому" з огидним дядьком,для маленької дівчинки-це трагедія та психологічна травма.В очікуванні на батька,вона тримає таємницю та образу в собі,аби пожалітись йому,але тут друга трагедія-смерть батька(він не повернувся з рейсу).І ось трагедія на трагедію-зажим,ненависть на матір(адже для доньки,саме вона в усьому винна).
Щодо ситуації в якій ії травма дає про себе знову знати,так,згодна-це дійсно,недопрацьовано! І те,що не вистачає як мінімум декількох сцен теж правда. Буду виправлятися.
Відповідаючи на питання Федіра,щодо вина,то це особливість та колорит місцевості,те на чому додатково заробляють люди,той ритм життя під час відпусток;цей маленький елемент з переливанням відбувається на "автоматі",що ще більш підкреслить характер нашої героїні. А щодо поведінки,то однієї помилки матері абсолютно достатньо заради стресу маленької дівчинки. Ніхто не виключає появу інших чоловіків в квартирі,але без інтимної близкості на очах у дитини.
А дівчина, сама по собі,доволі скута,але талановито і переконливо грає на "публіку" своєю розкутістю та впевненістю в собі,що буває вкрай часто в нашому житті.
Є в психології, вірніше у психоаналізі фрейдистського штибу таке поняття як "Едипів комплекс". Оберненою альтернативою його є "Комплекс Електри". Це коли донька закохана в батька й конкурує за нього зі своєю матірью.
З іншого боку не лише у фрейдизмі, але й в інших напрямках психології (в тому ж таки біхевіоризмі) можливість одноразового трамуючочого чинника зчиняти свій вплив все остаточне життя є не те що теоретично обгрунтованим та доведеним конструктом, а навіть таким постулатом, теоретизування з якого починається. Приберіть це з того ж психоаналізу й психоаналіз зникне як такий.
Отож напевно й сам конфлікт й побудована на ньому історія все ж виглядають переконливо. (Хоча психологія настільки многогранна штука як наука, що пояснити та ствердити наявними можливо безліч яких речей, переконань тощо).
Але якщо інтерпретувати історію в цьому дусі, (а підстави до того в історії закладені) то не зовсім переконливим є дещо інше. А саме память про той інцендент як такий. Адже по Фройду такі речі настільки хворобливо переживаються, що одразу ж геть забуваються, вірніше витісняються в підсвідоме, а натомість, по собі полишають щось асоціативно пов'язане з травмуючою подією (в даному сценарії це власне скрип) й за наявності такого подразника й провокуються симптоми, які повязані з витісненим конфліктом (в сценарії ненависть до матері). Тобто - ненависть до матері повинна переживатися як не зрозуміла та безпідставна й посилюватися в моменти того скрипу ліжка. Але пригадуватися сама подія зради не повинна. Так що експозиційна частина як така дійсно могла би бути перенесена в кульмінацію, саме в той момент, коли б Іра сама пережила щось подібне, тобто - зрадила свого "батька" з іншим, зв'язала би той скрип з цією обставиною, та власне пригадала би травмуючу подію, що дала би їй отямити істинні підстави такого свого ставлення до матері, зрозуміла би що вона не права, пережила би те, що Фройд називав усвідомленням, а Арістотель катарсисом (тут катарсис напевно мав би пережити й глядач) та пробачила її, примирилася й власне далі ота сцена розв'язки на морському узбережі.
Також напевно слід відмітити другу сцену, що теж не менш переконлива. Мова власне йде про сцену над унітазом. Адже посмішка Іри красномовно говорить про відчуття провини, що теж може бути поясненно типовим для розвиваємої інтерпрітації симптомом амбівалентності. Вона власне готова пробачити матір, аби дозволити собі зраду, та натикаючись на нерозуміння її (а вона й не може її зрозуміти, адже абсолютно не підозрює своєї провини) знову кидається на іншу шальку терезів.
Зрозуміло, що це лише одна з можливих інтерпрітацій, яка лише досить добре лягає на закладений в сценарій конфлікт, його розвиток, розв'язку й лише місцями співпадає з репрезентацією. Отож якщо навмисне таку інтерпрітацію розвивати, то вочевидь сценарій слід доопрацьовувати як композиційно, так й структурно, адже відчувається нестача деяких та зайвість певних сцен.
Втім, зрозуміло, що цілком можлива й зовсім інша цільна інтерпритація, що напевно якимось чином випливає з авторського задуму. Зрозуміти яку напевно можливо було б, якби Авторка тим задумом поділилася.
Даринко, з точки зору психології непереконливо виглядає випадок, що так вразив(і надовго!) героїню. Якщо це був випадок один, то він, як правило, з роками забувається і неспроможний довго нести якусь приховану агресію. Якщо ж з боку мама така поведінка була постійною, це зрештою стає звичкою, буденним явищем для доньки і спротиву не викликає – донька стає, або ж такою, як мама, або ж наперекір всьому – ліпшою. Чим ліпша Ваша героїня від своєї мами, щоби її повчати? Яке смислове навантаження додає до історії те, що вона постійно обдурює своїх відвідувачів, недоливаючи вина? Може, вона дбає у такий спосіб про здоров’я нації?
Дякую за коментар,найближчим часом врахую Ваші побажання,і викладу відкоректований варіант.
Очевидно, експозиційна частина з дівчинкою зайва.
Адже вона присутня як спогад під час другої зустрічі з Льошою, - «різкими спалахами вона згадує знову дитинство»- тож варто її додати і при першій спробі сексуальних контактів.
Адже драйву така експозиція не додасть, а певна невизначеність на початку може налаштувати глядача на іронічне сприйняття.
Якщо ж дуже хочеться залишити цю експозицію, тоді глядач також має отримати «задоволення», а не тільки кавалер мами. Тобто, розгорнути сцену в дитинстві, де чітко показати, як за відсутності татка до мами прийшов чужий дядя і те, що трапилося вночі.
Перечитав синопсис. Попри його скромну наповненість, він все ж дає більшу уяву по темі, прояснює те, чого не вистачає в сценарії. Слід таки підсилити лінію батька і тут вже не так важливі для глядача пізнання фрейдовської психології – мусимо, як не крути, побачити на екрані відносини доньки і батька. Адже батько присутній лиш в одній сцені, в сцені прощання, котра не є символічною і не є щемливою, бо не несе типажу, якогось вартого образу, чи якоїсь інформації… Ну, поїхав – і все… Попрощавсь, обійнявсь, помахав рукою… Так може вчинити будь-який «стюль» спохмілля, спізнюючись на пароплав… Якщо ж мотиви жіночої зради не зрозумілі, якщо ж батько для доньки важить щось більше – експозиція вимагає відповідно яснішого посилання… Має бути додаткова сцена, можливо яскравий спогад - щось він привозив, щось дарував, говорив щось таке, що вразило, вкарбувалось в дитячій пам'яті…
Успіху.
Написав Федір Янько, 18:33 10.04.2013