втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

RSS

Колеги з театру із повагою називали Аркадія Євгеновича Гашинського “князем” та “останнім романтиком сцени”. Я не був із ним знайомий особисто, хоча мені пощастило бачити його у виставах театру ім. І. Франка в Києві, де Аркадій Гашинський працював понад сорок років, та в коридорах театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого. Аркадій Євгенович неодмінно привертав увагу: високий, худорлявий, зі стрункою поставою та завжди рівною спиною, охайно та зі смаком вдягнений...

Інтерес до Генріха Габая виник в мене відтоді, як уперше подивився його фільм «Зелений фургон», за радянських часів заборонений. Режисер зняв його на Одеській кіностудії 1959 року. Інтернет пропонує мінімум відомостей про митця: закінчив ВДІК, працював на Київській та Одеській кіностудіях..

На початку 1980-х, за часів мого навчання на кінофакультеті Київського театрального інституту, на лекціях з історії кіно про режисера Миколу Шпиковського згадували хіба як про співавтора короткометражної комедії Всеволода Пудовкіна “Шахова лихоманка” (1923). Ім’я Миколи Шпиковського, забутого класика українського кіноавангарду, повернулося до глядачів із першими показами копії його забороненої стрічки “Шкурник” (1929 р.), яку віднайшов та реставрував Національний центр Довженка, а згодом – і реставрованої версії картини “Хліб”, прем’єра якої відбулася на відкритті фестивалю сучасного мистецтва “Гогольfest” 13 вересня 2013 року...

13 липня 1890 року в Станіславові (зараз – Івано-Франківськ) народився кінорежисер Арнольд Володимирович Кордюм. У дитинстві він пішов із дому та приєднався до мандрівного цирку, де змінив звичне ім’я Андрій на ефектніше для артистичного життя Арнольд. Свою творчість у галузі кіно розпочав в 1911 році в Катеринославі (тепер – Дніпро)...

2014 року під час другої подорожі до Парижа я нарешті мав вдосталь часу, щоб оглянути пам’ятки та визначні місця міста, серед них і знаменитий цвинтар Пер-Лашез. Планував знайти там місце спочинку Нестора Івановича Махна, легендарного повстанського ватажка часів Громадянської війни. У будиночку адміністрації мені люб’язно надали ксерокопію карти із позначками поховань відомих людей. На мій подив, імені Махна на мапі не було...

Чи звертали ви увагу на такий парадоксальний факт: в 1920-ті роки Ялтинська кінофабрика підпорядковувалася Україні, хоча Крим тоді перебував у складі Росії? Так, вона мала офіційний статус Другої держкінофабрики ВУФКУ. А ВУФКУ – це Всеукраїнське фотокіноуправління, відповідник сучасного Держкіно України...

Вважають, що сатиричний роман Іллі Ільфа та Євгена Петрова “Золоте теля” вперше втілився на екрані 1968 року в однойменній стрічці Михайла Швейцера, знятій на “Мосфільмі”. Однак це не так. Услід за романом письменники створили сценарій, за яким 1936-го з’явився фільм Київської кінофабрики...

Навесні 1926-го актор і режисер Микола Садовський, 70-літній фундатор українського стаціонарного професійного театру, повернувся з еміграції. До цього доклав руку режисер Гнат Юра...

Про стрічку Київської кіностудії «Триста років тому…» Вікіпедія повідомляє: «Фільм приурочений до ювілею Переяславської ради, що широко відзначався в СРСР, і 10 жовтня 1956 року продемонстрований по першій програмі радянського телебачення». На жаль, ані Вікіпедія, ані інші джерела не пояснюють, чому фільм, призначений до ювілею 1954 року, вийшов аж 1956-го?..

Михайло Яловий народився 5 червня 1895 року. В українську літературу 1920-х він увійшов під псевдонімом Юліян Шпол. 1922-го було створено ВУФКУ, яке об’єднало в одну галузь виробництво та прокат фільмів, кіноосвіту, а також пресу, що писала про кіно в Україні та Криму. Михайло Яловий, як і багато інших українських письменників та митців, долучився до роботи у новому мистецтві кінематографа...

“Ми розуміли, що це фактично перший фільм про старий Донбас”, – згадував режисер Леонід Луков про роботу над ігровою стрічкою “Я люблю”, яку він зняв 1936 року на Київській кінофабриці. Картина не була дебютом Лукова, як інколи пишуть. Він співпрацював з Київською кінофабрикою з першого дня її існування як сценарист, а 1930 року став її штатним режисером. На момент початку роботи над фільмом вважався одним з найвиразніших представників молодого покоління українських кінематографістів...

Кірі Муратовій пощастило зняти фільм «Довгі проводи» завдяки карантину в Одесі 1970 року. Сценарій Наталії Рязанцевої – первісно називався «Вам у дорогу, на пам’ять» – потрапив до рук режисерки на рік раніше...

Режисер Андрій Тарковський у своїй книзі “Закарбований час” так означив особливості роботи актора у кіно: “Актору перед об’єктивом камери потрібне справжнє і безпосереднє існування у визначеному драматургічними обставинами стані”. У книзі режисер також згадує своїх улюблених акторів, серед яких, зокрема, й Микола Григорович Гринько, котрий знявся в усіх його картинах радянського періоду, починаючи із дебютної повнометражної стрічки “Іванове дитинство” (1962), яка принесла режисеру численні нагороди міжнародних кінофестивалів та світове визнання...

Значна частина кримських татар, злочинна депортація яких почалася 18 травня 1944-го, свого часу була вдячними глядачами художнього фільму “Алім”, що вийшов на екрани 1926 року. Його зняв на Ялтинській кіностудії український кінорежисер Георгій Тасін...

У 1965 році на кіностудії ім. О. Довженка завершилося виробництво фільму “Гадюка”. Стрічку за сценарієм Григорія Колтунова, написаного за мотивами однойменної повісті Олексія Толстого, зняв уже відомий на той момент режисер Віктор Івченко. На початку травня 1966-го картина вийшла у кінотеатрах. До кінця року її переглянули 34 мільйони глядачів, стрічка увійшла до списку лідерів радянського прокату, посівши сьоме місце...

Тетяна Тимофіїївна Дерев’янко (4.05. 1930, м. Дніпропетровськ, нині Дніпро - 27.07.2001, Київ) - історик кіно, музеєзнавець, засновниця і незмінна завідувачка Музею Національної кіностудії імені Олександра Довженка (1957-2001)...

Природа щедро нагородила його талантами, які компенсували відсутність спеціальної акторської освіти. Про своє навчання жартував: “Один кляс і один калідор”. Насправді в рідних Прилуках закінчив Вище початкове училище ім. Кислих, а повну середню освіту здобув у Міській єврейській гімназії (там навчалися і євреї, й українці)...

У Брондукова було своє не позичене лице, не акторське, до речі. Кажуть , в інститут його не дуже охоче й брали. «З таким обличчям - у виконроби...»

У вересні 1896 року фотограф Альфред Федецький першим в Україні почав знімати хронікальні фільми. З цього моменту почалася історія українського кінематографа. За 120 років країна неодноразово ставала свідком появи видатних постатей та культових фільмів. Українізація та революціонізація, нові течії та переосмислення історії, дивовижні знахідки та всесвітній успіх...

Шістдесятники, до яких і належав Богдан Ступка, ламали панівну міфологічну парадигму щодо неминучості позитивного прогресу. Єдине укриття від катастроф і насильства над твоєю волею — ти сам, твій внутрішній космос. Звісно, стилістика «Білого птаха...» не передбачала актора як повноцінного творця образу — багато що добудовувалось, домислювалось у монтажі, в пластиці. А все ж особистість Ступки не могла не вражати...

Передмова до книжки «Фільм жахів/ Горор» (2008). Це видання є перекладом на українську мову колективної розвідки німецьких кінознавців, що складається з окремих рецензій на класичні та знакові фільми світового кінематографа, які належать до означеного в назві жанру. Книжка також доповнена ориґінальними текстами українських авторів...

Згадуємо видатного кіномитця Юрія Іллєнка, якому минуло б 80... Він з’явився на світ 9 травня (а не 18 липня, як написано у більшості довідників) — кінорежисер, кінооператор, сценарист, художник і актор. Людина, чий внесок у нашу культуру, у розвиток українського суспільства годі переоцінити...

В рамках проекту UPLectorium колишній директор Центру Довженка Іван Козленко прочитав лекцію "Люди й апарати: становлення українського кіна"...

Погляд автора – кінознавця Людмили Лємєшевої – на свій час і своїх героїв. Есей до сценарію повнометражного художньо-публіцистичного фільму «Таємна свобода», присвяченого українському авторському кінематографу 1960 – 1990 років...

У вересні виповнюється 120 років від дня народження Олександра Довженка — кінорежисера "номер один" Землі української. Cаме в ювілейному році побачив світ важезний том — "Довженко без гриму"... 470 сторінок тексту, який увібрав листи, спогади, архіви. Все те, що, на думку упорядників, покликане змити суспільно-політичний грим, який довгі роки підміняв справжнє обличчя геніального кінопоета...

Нещодавно побачила світ книжка «Довженко без гриму» (Видавничий дім «Комора», 2014), за фінансової підтримки МФ «Відродження». Упорядники — літературознавець Віра Агеєва та історик кіно Сергій Тримбач... Сергій Тримбач про книжку... Окремі матеріали з видання...

В італійському Порденоне проходить найавторитетніший у світі фестиваль німого кіна. Восени 2013 року ми презентували в Італії програму вітчизняних німих фільмів Ukraine. The Great Experiment (робоче формулювання «Українське диво»). Свідчить заступник генерального директора Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко...

Спогади рідної сестри – єдиного свідка дитинства і життєвого шляху Володимира Денисенка, відомого українського кінорежисера, учня Олександра Довженка, митця, що працював у часи радянської імперії. Спроба розвіяти морок забуття...

У пропонованій добірці – один ігровий та 9 документальних фільмів про провідних українських режисерів, знятих їхніми колегами у різні роки. Усі ці фільми є доступними для кожного глядача. Їх поєднує одна характерна риса – поетизація життя своїх героїв...

Термінатор усе ж таки помер. Він тричі мертвий. Уперше – неминуче та по заслугах. Удруге – по-справжньому, викликавши сльози у глядачів; але пішов туди, куди зазвичай і йдуть герої – до осяйної Вальгали, де, кажуть, тільки й починається справжнє життя. Втретє – нездаро, дарма та назовсім…

Можлива версія Гічевого від’їзду до Штатів: спротививши європейську плутанину, що вона, до того ж, починала пахнути порохом, мистець зажадав простоти і ясности. Йому знадобилося "чисте поле" для реалізації його хитромудрих саспенсових схем…

Альфред Гічкок колись пожартував, що він потрапив до Америки за культурним обміном. От тільки ніхто так і не дізнався, що ж Англії надіслали навзамін: усі побоювалися це відкрити…

Всякий мистецький твір, обертаючись у соціальному, історичному, політичному полях, набирає нової інформації. Навіть, якщо ми цю інформацію якимось чином свідомо не синтезуємо, то вона так чи інакше впливає на наші відчуття, на наше сприйняття…

Починаючи від «Людини з кіноапаратом» 1929 року й аж до часів МТV ми не побачили нічого нового ні з практичного, ані з теоретичного погляду. Мабуть, Вертову краще, ніж будь-якому мистцеві вдалося втілити у своєму творі найвідоміший у світі слоґан, що його через багато років виголосить Маршалл Маклюен: «Засіб – це і є повідомлення»…

«Cценарій»-план, як його назвав Дзиґа Вертов, знаменитого фільму «Людина з кіноапаратом». Сценарієві передує всупне слово самого сценариста-режисера до правління Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) з поясненнями та обґрунтуванням пропонованого експериментального фільмового проекту…

Це просто підручник для майбутніх сценаристів. Вертов цілком живий, він аж ніяк не архаїчний. Для професійних читачів це справжня енциклопедія – прийомів, знахідок, творчої невтомности загалом. Дзиґа крутиться, і ми продовжуємо заворожено стежити за її ворожбитськими рухами…

Рецензія на книжку: Василь Ілляшенко. «Історія українського кіномистецтва». – Киъв: Вік, 2004. – 412 с.

Рецензія на книжку: Любомир Госейко. «Історія українського кінематографа. 1896–1995» : Пер. із франц. – К.: KINO-KOЛО, 2005. – 464 с.; іл.