Письменник і сценарист Андрій Кокотюха (учасник Сценарної Майстерні) відповів на запитання «Телекритики» про спорідненість професій журналіста та письменника та розповів виданню про найцікавіший медійний досвід.
Андрій Кокотюха: Я хотів бути бібліотекарем, а потім вирішив працювати в сфері, де можна писати. Альтернативи журналістиці просто не було. І слава Богу, бо я лишився журналістом. Не певен, що прийшов у літературу. Журналістика - не лише мій фах згідно диплому. Я мислю як журналіст: не образами, а фактами, не рефлексую, а насамперед аналізую та моделюю ситуації. Тому журналіст часто переважає, бо не можу вигадати історію, аналог якої не можна знайти в стрічках новин. Мої художні твори максимально схожі на реальність, і це відзначають читачі.
Працювати почав як позаштатний автор ніжинської районної газети «Під прапором Леніна». Найяскравіший журналістський досвід - коли хотіли подати до суду за публікацію про проблеми страхування на залізниці. Хоча я лише описав власний сумний досвід. Мене викликали на розбірки. Я нервував і для хоробрості випив. Коли ті, хто мав претензію, побачили мене такого, обматюкали, послали геть, пригрозили наступного разу «віджати» квартиру, але претензії зняли миттєво. Зрозуміли: не заказуха, а крик душі. Пізніше часто стикався зі схожими проблемами, вже коли працював на «1+1» та інших каналах. Спершу герої сюжетів намагалися дізнатися, хто їх «злив» та «замовив», а потім - вербували працювати на себе, бажаючи «злити» та «замовити» ворогів.
За час, що я в журналістиці, не працював лише на радіо і з жодним ЗМІ, спеціалізованим на спортивній тематиці. Зараз зайнятий, тому вже давно не репортер чи кореспондент. Роблю огляди, колонки, аналітику, тексти на культурну тематику чи іншу, де можу висловити свою думку. Не пишу про сільське господарство та молекулярну фізику.
Все, що побачу, відразу подумки «качаю» на предмет написання про це статті чи сюжету для телебачення, а ще краще - сценарію, документального чи художнього. Іноді це заважає, та позитив від цього - я ніколи не сидів без роботи. Сьогодні визначив себе як автора, котрий завжди писав для кіно і телебачення. І лише тривала відсутність в Україні власної розвиненої конкурентної індустрії є причиною того, що мої сценарії називаються романами й виходять окремими книгами. Книга - це як копірайт, застовпив за собою сюжет і тему. Я розповідаю історії, ділюся інформацією, і навпаки: коли читаю сам, передусім книжки, відкидаю все зайве, окрім перебігу подій. Якщо книга не збагатила мене інформацією, натомість автор показує, як вправно володіє мовою та мислить символами, така книга мені нічого не дає, не має практичної користі.