втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Знімати кіно з наміром зберегти біля екранів публіку, звиклу дивитися російські серіали, буде вигідним для рейтингів у короткостроковій перспективі. Проте стратегічно це шлях у нікуди.

Андрій Кокотюха, для «Телекритики»

Починаю з пояснення: «західні» тут - не країна-виробник, а орієнтири та світогляд. В Україні в усі часи домінували західники. А якщо вони світоглядно сперечалися з ґрунтівцями, то суть протиріч зводиться до переконань, що Україна мусить мати власний унікальний шлях, - з одного боку, і закликами не вигадувати квадратне колесо, а адаптувати західні формати в Україні - з іншого.

Зверніть увагу: жодна сторона не розглядає розвиток української культури, зокрема масової, в російському контексті. Або українці є «річчю в собі», або - світоглядно інтегрованими в західний світ та поділяють західні цінності. Про те, що Україна частина «русского мира» в усіх його проявах, не говорилося всерйоз навіть до Революції гідності та початку російського вторгнення в нашу країну.

У такому разі - що відбувається? Чому з початком процесу заборони російських серіалів для легального показу в Україні (нелегально завжди можна дивитися в інтернеті чи купувати «піратку» на Петрівці чи вуличних розкладках) менеджери українських каналів-лідерів почали озвучувати думку, суть якої приблизно така: «Український глядач не буде дивитися американських та європейських серіалів, тому російські ми ставимо для рейтингу». А керівники українських продакшн-студій залишають для себе можливості працювати на два ринки, український та російський. Що насправді означає: кіно знімають в Україні, на українських потужностях, але сценарії пишуть громадяни Росії, головні ролі виконують російські актори, сам же кінцевий продукт розрахований передусім на російського глядача і вдовольняє його потреби.

Наслідок цього бумерангом б'є по іміджу українського виробника й відверто ображає його. Бо критично налаштовані громадяни, котрі до того ж мають доступ до медіаресурсів, обзивають серіали, створені українськими руками на українських студіях, «російськими» не лише через мову героїв, а передусім через повну відсутність знайомого та близького українцям контексту.

Зокрема, сюжетні ходи не важливі, якщо герої їздять на машинах із російськими номерами, розраховуються російськими рублями, силовики вбрані в російську форму, на установах - російські прапори, а всі свої дії персонажі узгоджують із Москвою. В кращому разі в фільмах обходиться без прапорів держави-агресора. Проте дія все одно відбувається невідомо де. За визначенням режисера Анатолія Матешка, котрий багато працював у подібних проектах, все як завжди, в місті N.

Саме звичність українського глядача сприймати подібну практику за норму, а не бажання скоїти інтелектуальний злочин чи порушити закон, зробила можливим прецедент із серіалом «ФЕС». Рішення підготувати до ефіру саме такий продукт - наслідок святого й щирого переконання українського телевізійного менеджменту в тому, що російський чи «а-ля російський» серіал українцям у рази ближчий та зрозуміліший, ніж західний.

Згодом керівництво каналу «Україна», який опинився в центрі скандалу, офіційно озвучило намір створювати власний продукт, і це можна лише вітати. Лишилося дізнатися, на кого такий продукт власного виробництва буде розрахований: на згаданих вище «західників» - чи все ж «ґрунтівців».

Так, знімати кіно з наміром зберегти біля екранів публіку, котра звикла дивитися російські серіали, буде вигідним для рейтингів у короткостроковій перспективі. Проте стратегічно це - шлях у нікуди.

Чому? Дуже просто. У створення російських фільмів та серіалів вкладається чимало грошей. Левова частка надходить із федерального бюджету. Отже, за якістю продукту можна не стежити. А 98 % серіалів, створених у Росії, не має ринкової вартості, й це не перебільшення.

Для прикладу, американське кіно дивляться в усьому світі. Про європейське широкий глядач в Україні має, на жаль, менше уявлення. Проте фахівці не дадуть збрехати: ті ж європейські серіали мають аудиторію значно ширшу, ніж аудиторія країни-виробника й першого показу. Формати можуть купуватися й адаптуватися по той бік океану.

Один із прикладів - драматичний серіал «Борджіа»: спершу його зняли у Франції, а потім формат придбав американський кабельний канал Showtime, а серед виробників цієї версії значаться Канада, Угорщина та Ірландія.

Жоден російський серіал така доля не спіткає. Навпаки, публічно ненавидячи все західне, росіяни вперто адаптують для потреб російського глядача «Доктора Хауса» у вигляді «Доктора Тирси», «Втечу з в'язниці», «Батьківщину» тощо. Подібні переспіви не мають успіху в російського глядача й вводять у ступор українців, котрим показують це в українському ж ефірі. Скажу більше: російський фільм чи серіал мають на сьогодні єдиного вдячного глядача за межами Російської Федерації - це українець.

При тому, що виробники шоу в Україні вже навчилися продавати формати на Захід.  Натомість Росія як виробник величезної кількості фільмів нині займає таке ж саме місце, яке в часи СРСР у кінотеатрах країни займало індійське кіно.

Адже відомо: Болівуд - таки річ у собі. Працюючи налагодженим конвеєром, він щороку вдовольняє потреби індійських громадян у видовищі, лишаючись самодостатнім: індуси не сприймають чужого, і, мабуть, у цьому є своя логіка постколоніальної країни. Проте були часи, коли саме індійські фільми рятували репертуар радянських кінотеатрів. Бо на радянські фільми публіка валом валити не поспішала, французьке «кіно з Бельмондо» й комедії з Рішаром & Депардьє в достатній кількості не надходили, американські - самі розумієте, старі й порізані в кращому випадку. Де тепер індійські фільми, із приходом західних? Отож.

Варто принагідно згадати: втягнувши медіаспільноту в локальний скандал довкола «України», канал «1+1», за повідомленням журналістки Ольги Червакової, сам не в шоколаді, бо теж демонструє російське в ефірі, навіть не приховуючи цього. І це лише підтверджує факт, про який говорять усі менеджери: російський продукт важко отак одразу замінити. Бо український глядач до нього звик і йому нема альтернативи. Отут - корінь зла. Й водночас - відповідь на питання, винесене вашим автором у заголовок.

Російські серіали почали домінувати в українському ефірі щонайменше 10 років тому. Саме тоді, коли в Росії власне виробництво почало зростати. До того часу українці теж дивилися російські шоу. Але вкотре пропоную порівняти «Кордон. Тайговий роман», «Дві долі», «...на ім'я Барон», «Не родися красивою», навіть «Бандитський Петербург» чи «Бригаду» із «Глухарем», «Братанами», «Пристрастями за Чапаєвим», «Пеплом», прости, Господи, «Ленінградом 46» та майже культовою «Ліквідацією». Зуб даю: порівняння не на користь того, що створено російськими головами та руками після 2005 року. Мистецтво робити якісні шоу з адекватними сюжетами поступово замінялося пропагандою, в деяких випадках - із ефектом 25-го кадру. 

Протягом десяти останніх років було зроблено все, аби український глядач не бачив, навіть не уявляв собі розумну в усіх значеннях цього слова альтернативу російській серіальній продукції. Через те механічна заміна «Лягавого» на «Поліцію Лос-Анжелоса», а «Диверсанта» - на «Краще дзвоніть Солу» попервах справді вдарить по рейтингах. Тут я згоден, навіть не буду сперечатися. 

Та поки українцям не пропонують продукт власного виробництва в силу того, що на власне виробництво потрібен час, і чекати доведеться мінімально рік, американські та європейські серіали приречені стати альтернативою російським. Хоча б через те, що поганеньке західне кіно в рази якісніше за «рейтингове» російське. Адже передусім ідеться про світоглядні речі. Західна культура, в тому числі закладена в основу створення кіно і телефільмів, українцям набагато ближча, ніж пропонований під різними обгортками «русский мир».

Знову - трошки історії. Нагадаю: в часи, коли телеперегляди не вимірювалися рейтингами, радянський глядач, хоч у Росії, хоч в Україні, буквально жив від серії до серії польських «Ставки більше за життя» та «Чотирьох танкістів і собаки», італійського «Спрута», «Твін Піксу», а чого варті «Рабиня Ізаура», «Багаті теж плачуть», «Просто Марія»! Для тих, хто в танку: в середині 1990-х канал «1+1» у праймі показував шоу на кшталт «Чорний восьминіг», а Новий канал двічі (!) повторив у тому ж праймі всі три сезони польської кримінальної драми «Екстрадиція». Все це глядач дивився, не ремствував, і російська серіальна присутність була досить адекватною - не витіснила західного контенту, мирно існувала поруч.

Це означає: потрібно вольове рішення, котре дозволить замінити в українському ефірі 100% російського, ментально чужого нам насправді контенту на західний. І не позбавлятися його, коли, нарешті, українці побачать фільми та серіали власного виробництва. Різної якості - але від початку створення сценарію орієнтовані на західні лекала, західні цінності, західні формати. Свої треба створювати на їхній основі. Забувши про існування безперспективного й свідомо деперсоніфікованого «російського формату».

Коментарі