Ігор Грабович, АРҐУМЕНТ-КІНО 

Загалом кінотворчість естрадного коміка, драматичного актора, живописця, кінокритика, телеведучого, сценариста і режисера Такеші Кітано навряд чи можна піддати однозначній класифікації. Його фільми багатопланові та суперечливі, зрештою, як і сам Кітано, якого можна вважати не тільки взірцевим прикладом сучасного актуального митця, що він, здається, уміє все, а ще й представником сучасної японської культури, яка намагається поєднувати традиційний зміст із модерною формою.

Стиль Такеші Кітано одразу став упізнаваним. Його перші стрічки були історіями із життя поліцейських та якудза, себто японських ґанґстерів. Цілком мирні епізоди у цих картинах несподівано обривалися вибухом насильства, а кількість убитих зростала з фільму до фільму.

Проте Кітано завжди прагнув дивувати публіку, тому з кожною новою стрічкою змінював художні пріоритети. Першою картиною, що явила світові незвичного Кітано, став «Феєрверк» – історія про колишнього поліцейського, який одного дня вирішує розв’язати усі житейські проблеми, що постали перед ним. Грабуючи банк, він разом зі своєю смертельно хворою дружиною вирушає в останню подорож, яка, властиво, принесе багато несподіваного.

Проте у цьому фільмі на перший план виходить не фабула, не події, а почуття головних героїв, які Кітано передає за допомогою доволі химерних образів, незвичного монтажу та музики. Усе це разом творить окремий світ, у якому  зовнішня діє поступається вільному спогляданню. Не зайвим буде сказати, що живописні полотна, які у фільмі творить один з героїв, написав сам Кітано.

Ще однією експериментальною стрічкою режисера стала картина «Кікуджиро». Це історія дев’ятилітнього Масао, що той вирушає на пошуки матері. У подорожі його супроводжує літній якудза Кікуджиро, доволі ексцентричний персонаж, який живе за своїми неписаними правилами.

Такеші Кітано зізнався, що знімав фільм про погану людину, яка робить добрі вчинки. У цій картині проявився нетиповий гумор Кітано, схильність до радикальних, навіть шокових художніх жестів, яким покладено не налякати, а розважити глядачів. Зрештою, фінал кінострічки цілком традиційний – він узагальнює історію, робить її по-справжньому людяною та універсальною.

У новому тисячолітті кінопошуки Кітано тривають. Продовжуються рефлексії режисера стосовно власного кінематографа. Інколи вони набувають межових форм, як у фільмі «Текешиз», котра є історією двох персонажів з одним і тим самим іменем – Такеші Кітано. Один із них – успішний кіноактор та режисер, а інший – невдаха-лицедій, що працює продавцем у супермаркеті. Обох, відповідно, грає сам Кітано, який веде ролі підкреслено реалістично, уникаючи найменшої ексцентрики, чим  і досягає приголомшливого художнього ефекту.

Фільм свідомо експериментальний, і в ньому Кітано змішав різні кіножанри із власними снами, аби створити принципово нове кіновидовище, яке не підлягатиме звичній логіці. Один із таких снів про таксі, яке об’їжджає трупи на шосе та згодом провалюється у безодню, може вважатися своєрідною квінтесенцією поширених уявлень про творчість  Кітано. Шлях його героїв завше встелений трупами ворогів, а сама дорога веде до всезагальної погибелі. Звісно, це самоіронія, яку Кітано доводить до цілком очевидного у цьому випадку абсурду, проте істини тут більше, ніж власне самого жарту. Останніми роками режисер справді переживає творчу кризу, яку всілякими способами намагається подолати.

Скажімо, фільм «Банзай, режисер!» – своєрідне продовження цієї, сказати б, антикризової програми, друга частина дилогії Такеші Кітано про долю власної кінотворчости. Цього разу міркування режисера стосуються не стільки його попередніх стрічок, скільки ймовірних варіантів подальшого розвитку кар’єри. Фільм по-своєму дотепний і навіть глузливий, проте у своєму осерді достатньо серйозний. Бо, зрештою, у ньому йдеться не стільки про окремого митця Такеші Кітано, скільки про сучасний світ, який ущерть забитий розмаїтими кінообразами. Вибратися з того світу живим та неушкодженим, аби згодом відшукати власну творчу стежку – ось завдання головного героя. І на цьому шляху він сподівається на розуміння своєї публіки. Врешті-решт, вона також не любить рутини.