втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Анна Купінська

На початку жовтня в книгарнях з'явився роман українського письменника Тараса Антиповича «Хронос», а наприкінці місяця до українського кінопрокату вийшов американський фільм новозеландського сценариста й режисера Ендрю Ніккола «Час». Перегукуються вони не тільки назвами. Про «Хронос» Антиповича читайте тут, а про «Час» Ніккола – нижче…

Колись Бенджамін Франклін сказав, що час – це гроші, а Чарльз Дарвін довів, що у боротьбі за виживання перемагає найсильніший. На цих двох тезах сценарист і режисер Ендрю Ніккол побудував всесвіт свого нового фільму "Час".

Цей кінематографіст уставився насамперед як сценарист картини "Шоу Трумена", згодом, як режисер, він поставив "Ґаттаку", "Сімону", а також небайдужу українцям картину "Збройний барон". Ніккол зняв небагато фільмів, проте всі вони, так чи інакше, розповідають про маленьку людину, яка потрапила у залежність від нових технологій та стала пішаком у нечесній суспільній грі.

"Час" експлуатує одразу кілька злободенних тем: прагнення вічної молодості, генну інженерію (саме їй присвячено "Ґаттаку"), несправедливий розподіл ресурсів між дуже багатими та дуже бідними, і брак часу, що його постійно відчуває сучасна людина. У фільмі йдеться про альтернативну реальність (або далеке майбутнє), де люди навчилися блокувати ген старіння та залишатися вічно молодими.

У 25 років людина перестає старіти, але тоді внутрішній таймер починає зворотній відлік і через рік вона помирає. Аби продовжити життя, треба заробляти новий час, який став еквівалентом грошей. За їжу та усі послуги розраховуються хвилинами життя. І якщо в багатіїв "на рахунку" сотні й тисячі років, бідняки часто мають лише один день.

Головний герой стрічки Віл Салас (Джастін Тімберлейк) живе у Дейтоні – районі для бідняків. Він завжди ризикує померти сьогодні і йому ніколи не вистачає часу, аби заплатити з їжу та житло. Випадково він зустрічає багатія, який втомившись від життя, віддає хлопцеві свої сто років. Перед смертю він розповідає Вілу про змову можновладців, які спеціально створюють для жителів Дейтона нелюдські умови. Обурений хлопець вирушає в район для багатіїв, щоби відібрати у них зайвий час та роздати його тим, хто його справді потребує.

Тим часом поліція вирішує, що Віл убив та пограбував багатія і вирушають на його пошуки. Рятуючись від переслідувачів, хлопець бере у заручники доньку мільйонера Сильвію (Аманда Сейфрід). Дівчина співчуває Вілу в його боротьбі. Разом вони виступають проти нелюдської системи і починають грабувати банки часу.

Вихід стрічки Ніккола вдало співпав із поширенням руху "Захопіть Волл-стріт" у США. Його ядро – середній клас, який обурюється, що держава дозволяє великим компаніям безконтрольно багатіти, в той час як звичайні люди страждають через кризу та брак грошей. Вони висувають приблизно ті ж вимоги, що і герої стрічки "Час".

Втім, вирішення соціального конфлікту в своєму фільмі Ніккол вибрав аж занадто штучне – Сильвія та Віл стають такими собі Бонні та Клайдом, яких від куль поліцейських захищає броньований автомобіль.

"Час" – це кіно, зняте кіноманом, тож воно звертається за натхненням не до реального життя, а до інших фільмів. Режисер не став вдаватися у пояснення механізмів існування вигаданого ним світу. Ми так і не дізнаємося, яким чином люди стали генетичними мутантами, які країни існують на мапі світу, і хто ними керує. І, тим паче, залишається незрозумілим, чому цивілізація, яка змогла створити генетично модифіковану людину, досі живе без мобільних телефонів, комп’ютерів та літаків.

Картина Ніккола виглядає доволі еклектично: в ній "крадії хвилин" ходять в одязі гангстерів 1920-х років; поліцейські вже вбрані в кібрепанківські шкіряні плащі, проте їздять на машинах у стилі 1970-х. Сама ж стрічка викликає дивне відчуття анахронізму видовища. Сьогодні ніхто вже так не фільмує.

Сучасні фільми більш заглиблені у внутрішній стан героя, вони не дають однозначних та простих відповідей і часто примушують глядача міняти погляд на події. Таке враження, що "Час" знімали ще у 1990-х, до "Матриці", коли у моді були мужні та прості герої, здатні і машиною задом наперед керувати, і з даху стрибати, і на заводі працювати, і у казино вигравати цілі статки, не вдаючись при цьому до зайвих запитань та рефлексій.

Та все ж "Час" – картина захоплююча та цікава, крім того, актуальною вбачається сама ситуація, коли у розпорядженні одних – вічність, а в інших немає нічого. І для України це ніяка не метафора, а реалія життя, тож негаразди героїв стрічки переживаєш, як свої.

УП. Життя, 28.10.2011

Коментарі