Дуже цікаву сьогодні почув думку: за емоціями втрачається зміст. Це в повній мірі докладається до кіно. Вважається, що українці - раби емоцій, вони люблять вухами та очима. Через те сентиментальні історії з неодмінними любовними лініями переважають всюди. Інших просто не розглядають. Хоча всюди є рівновага. Це я до того, що ось недавно передивився "Перша кров" Теда Котчеффа і чи не вперше звернув увагу - нема жіночих персонажів навіть у епізодах! Любовна лінія відсутня навіть пунктиром. А кіно відбулося, і в своєму жанрі - одне з найкращих, навіть сноби визнають. Або "13" Гели Баблуані чи "особливості національного полювання" та "Караул" Рогожкіна. Кінець кінцем - "Груз 200" Балабанова. Гаразд, шаркну в бік снобів - "Сталкер" Тарковського, любовної лінії зась, а кіно вважається класикою мистецького кінематографу.