Український культурний фонд (УКФ) провів низку публічних стратегічних сесій. Останньою такою подією стала одинадцята за ліком стратсесія, що була присвячена аудіовізуальному сектору.
За словами виконавчої директорки УКФ Юлії Федів, такі заходи, до яких долучається суспільство, мають допомогти фонду напрацювати стратегію розвитку української культурної галузі на найближчі три роки. «Ми хочемо дізнатися про потреби представників аудіовізуальних індустрій та задовольнити їх у майбутньому», — зазначила вона.
Допомагає УКФ у створенні стратегії тренерка Олександра Скиба («Інститут Республіка»), яка й була модераторкою всіх сесій фонду з різних напрямів: візуального мистецтва, аудіального мистецтва, креативних індустрій, нових медіа, літературної та видавничої справи, культурної дипломатії тощо.
Стратегічна сесія аудіовізуального сектору розпочалася зі знайомства, під час якого всі присутні (а їх зібралося чимало — повна Синя зала столичного Будинку кіно) мали представитися одне одному та відповісти на питання «Що б робила виделка, якби потрапила на Місяць». Вочевидь, це беззмістовне, на перший погляд, запитання було поставлено, щоб розрядити обстановку й дати співрозмовникам можливість налаштуватися на креативну хвилю.
Далі тренерка запропонувала присутнім взяти участь у колективній медитації: заплющити очі, уявити себе на березі моря в 2021 році та пофантазувати про неабиякі здобутки в культурній сфері. Дехто після сеансу розслаблення розповів, що у своїй фантазії побачив, як в Україні щороку знімається сто нових короткометражних стрічок від різних режисерів і проходять чесні пітчинги з окремими профільними експертними комісіями з ігрового, документального кіно та анімації. Дехто уявив, що Україна за цей час увійшла до «Єврімажу», організувала анімаційний фестиваль першої категорії, а кількість кінозалів по всій країні сягнула трьох тисяч тощо. Говорили й про те, що за три роки у країні вже точно має запрацювати закон про державну підтримку кінематографії, а отже буде створено кінокомісії, запрацюють рибейти тощо.
Гра викликала бурхливу реакцію та обговорення. Щоправда, деяким учасникам доводилося пояснювати присутнім (і тренерці стратегічної сесії в тому числі), що таке «Єврімаж», кінокомісії та рибейти. А присутні в залі продюсери й режисери спантеличено розмірковували, звідки візьмуться сто нових режисерів усього за три роки.
Далі перейшли до створення SWOT-таблиць (аналізу сильних і слабких сторін, а також можливостей і загроз) у різних напрямах: кіно, анімація, телебачення, відеоігри тощо. Присутні за власним бажанням поділилися на групи, щоби за 40 хвилин брейншторму проаналізувати одну з аудіовізуальних індустрій.
Так, наприклад, група, що працювала над аналізом української кіногалузі, визначила серед сильних сторін наявність великої кількості талановитих і професійних людей на ринку, конкурентоспроможність фестивального кіно (і водночас повну нездатність масового кіно до конкуренції), наявність національної кінопремії («Золота Дзиґа») та прагнення всієї кіноспільноти працювати на благо спільної справи.
Однією з головних проблем української кіногалузі учасники стратегічної сесії назвали відсутність фінансування кінопроектів на стадії девелопменту (розвитку), це питання є найболючішим для сценаристів. До речі, SWOT-аналіз українського кіно представляв сценарист Володимир Нагорний, який також наголосив на терміновій необхідності створення профспілок, адже «саме на них тримається весь Голлівуд» (пропозиція викликала бурхливі оплески в залі). Нагадаємо, що ідея не нова — Володимир Нагорний був одними із тих, хто здійснив першу спробу об’єднати у професійну спілку українських сценаристів у березні цього року.
Серед інших проблем кіногалузі — недостатня кількість кінозалів, відсутність єдиного електронного квитка, недостатня прозорість державного фінансування та брак англомовних фахівців.
Можливостей в українського кіно теж вистачає: триває процес створення кінокомісій, є ідеї заснувати український сайт про кіно на кшталт IMDB, знову ж таки, закон про держпідтримку та введення рибейтів тощо.
Група внесла і трохи несподівану ідею — розділити 500 млн грн, які виділяє на виробництво національних фільмів Міністерство культури, між п’ятьма різними грантовими установами, які би окремо надавали підтримку фестивальним стрічкам, комерційним, відеоарту тощо.
Пофантазували і про програму-максимум для української кіноіндустрії. Учасники стратегічної сесії бачать майбутнє в копродукції з усіма країнами світу (особливо з Канадою та Китаєм) та в появі продакшна-мейджора, який би знімав 8–10 блокбастерів на рік.
Загрозами для сучасного українського кіно, на думку імпровізованих експертів, залишаються недостатня кількість екранів (вона ж увійшла й до переліку проблем), засилля російського контенту, старомодна система освіти та слабке законодавство.
Учасники стратегічної сесії, що аналізували стан українського телебачення, серед сильних сторін виділили велику аудиторію, доступність отримання інформації та використання потужних сучасних технологій.
А от слабких сторін виявилося більше: погана якість і неактуальність контенту, залежність ЗМІ від політиків та олігархів, що призводить до низької довіри аудиторії, орієнтація на рейтинги й відсутність умов для інтелектуального й морального розвитку аудиторії, відсутність оригінального контенту — «всі передачі одноманітні та нецікаві, а формати покупні».
Серед загроз — маніпуляція свідомістю та пропаганда.
Водночас автори цього SWOT-аналізу назвали нинішні часи «золотою ерою телебачення», коли кожен користувач має неабиякий вибір форматів і жанрів за своїми інтересами, а також сказали, що телебачення виконує функцію друга для глядача й допомагає йому візуалізувати краще життя: «Якщо людина не може собі дозволити купити авто, вона може зайнятися візуалізацією під час перегляду реклами якоїсь суперкар».
План дій, запропонований учасниками, на жаль, не містив конкретних кроків, а лише розмиті уявлення, які інколи заперечували попередні тези, як-от:«Створити умови для появи нового якісного контенту на телебаченні, експериментувати з жанрами, створювати універсальний контент разом із європейськими колегами для європейської та світової аудиторії, а також якісні сценарії для серіалів». Слід додати, що деякі з присутніх говорили і про важливість Суспільного телебачення, при цьому називаючи його каналом «УТ-1».
Залишається дочекатися нової стратегії з розвитку від Українського культурного фонду та побачити, чи допоможуть їй такі брейншторми.