Сергій Тримбач, «День»
Пам’ять — штука дивна: щось запам’ятовуєш, і воно тримається упродовж десятиліть, інше зникає безслідно. Робота пам’яті важка, оскільки завданням є із окремих фрагментів зліпити ціле, такий собі фільм, а чи виставу, а чи просто текст, з якого може постати образ людини.
Родич римського імператора
Пригадую повідомлення 2008 року: учора до Риму терміново вилетів Богдан Ступка. Найімовірніше, йдеться про присудження йому призу за кращу чоловічу роль у фільмі «Серце на долоні» польського режисера Кшиштофа Зануссі. Наступного дня — о, йєс! — наш Богдан Сильвестрович отримав такий приз — срібного «Марка Аврелія». Чудово!
За кілька днів потому зустрічаю артиста. Щиро вітаю з опризовленням, а ще запитую словами Ільфа: «Марк Аврелий — не еврей ли?» Це до нього як до спеціаліста з єврейського питання, як Тев’є-Тевеля в натурі, можна сказати. Ступка одразу включається в гру, відповідаючи фразою зі знаменитої вистави — на івриті. Я все збирався вивчити бодай двійку таких фраз із Тевеля — так і не склалося.
Хтось би інший за подібних обставин — приз великого міжнародного кінофестивалю — пишався б і величався до нестями. У Ступки все по-іншому.
— Знаєте, — каже він, — приз цей не випадковий. Зовсім ні! Десять років тому був так само в Римі, пішли з хлопцями прогулятися містом. І захотілось мені по маленькому ділу кудись сходити... Тиць-миць, немає нічого такого поблизу. Аж раптом бачу — травичка така, галявинка, а посеред неї пам’ятничок комусь. Кажу своїм супутникам: ану, прикрийте! І зросив травичку. Ху-уг! Піднімаю голову — аж то пам’ятник Марку Аврелію, імператору... Ну значить, сподобалось йому, віддячив у такий-от спосіб!
— То це ви, — кажу, — зарядили його, як Довженкові хлопці трактор у фільмі «Земля». Біологічний зв’язок встановлено. Значить, ви родич тепер імператора Риму!
— Х-ха-га, ваша правда, ваша правда!
До речі, Зануссі розповів мені, що коли заходжувався робити «Серце на долоні», то ніяк не міг вирішити, хто із польських акторів міг би зіграти героя стрічки, багатія-олігарха. «Немає в Польщі олігархів, матеріал не піддавався нашим акторам, не знали, з якого боку підійти... Телефоную Ступці, запитую: «А ти олігархів якихось бачив, знаєш?» — «Ну так, звичайно! Я ж в уряді працював, бачив, чув, коньяк з ними пив». — «То, може, зіграєш такого?» — «Легко!».
І зіграв — такого собі Костянтина, багатія, у якого проблеми із серцем, настільки серйозні, що треба чуже пересадити. Донор знаходиться, однак внаслідок певних перипетій герою Ступки вклепали серце його охоронця, Анджело. І стається диво преображення — Костянтин із новим серцем — це інша людина: добра, чуйна, світла...
Хто би ще міг зіграти от се диво перетворення людини, як не Ступка? Важко уявити. Бо ж він умів одкрити в собі і явити кінокамері і темні сторони, й світлі — весь діапазон особистості. Так це було в ньому ще з «Білого птаха з чорною ознакою»... А передивіться «Камінного господаря» (1971, за п’єсою Лесі Українки) і його Дон Жуана: те саме складне плетиво світла і темряви.
Фото Бориса Корпусенка
- Повний текст публікації читайте на СМ у розділі ІСТОРІЯ >>>