втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Галя Василенко, СМ 

Днями на українських екранах почали розгулювати одягнені звірі, й ця подія варта не лише того, щоб на дві години відпочити від дітей, віддавши їх у руки перевіреної няні – «Дизнея». Компанія-творець великого пращура щасливих сімейних теле-вечорів Мікі-Мауса, як на мене, вперше за стільки років зробила мультфільм, цікавий не лише дітям – тепер і дорослим є на що подивитись в мультику, крім як на сніговика з посередніми жартами з «Крижаного серця».

Взагалі переосмислення анімаційних фільмів як способу спільного часопроведення і для дітей, і для батьків – добра новина, що приходить на заміну мультикам, які відволікають дітей від емпіричних досліджень розеток чи інших цікавих занять. Тепер мультфільми видаються придатними для перегляду кількома поколіннями водночас – наявні інтертексти, шари сенсів і решта мудрих речей, про які вже писав Бодрійяр. Втім, саме цей фільм видається ще цікавішим: окрім дійсно класних жартів і яскравих персонажів, «Дизней» перевершив сам себе у виховній роботі. Тож, віддавши йому уявного «Оскара» за найкращу ґувернантську роботу, давайте перейдемо до спойлерів.

По-перше, не геть зрозумілим видається переклад ориґінальної назви Zootopia як «Зоотрополіс». Здогадуюся про логіку перекладачів: йдеться ж про зоо-місто, ба більше – тваринячий мегаполіс, а не абищо. Але утопічність, передана в початковій назві, резонує крізь усю стрічку й дивно, що про це не подумали. Але то нічого – пробачаємо, враховуючи вже стару добру традицію неймовірних українських перекладів анімаційних жартів.

Сюжет – банальний, як все наше життя, і від того вражає своєю потугою. Попри те, що усі казки містять елементи реального існування (власне, саме ними вони і підкуповують батьків, переймаючи роль екранного наставника на шляхи істинні), мало хто з нас мав досвід роз’їжджання по королівству на колишньому гарбузові чи втечі з полону Снігової Королеви після неочікуваної звістки про власну титулованість. Натомість реальне життя в анімації зображується побутово нудним «треба бути старанним, коли миєш підлогу, і тоді принц обов’язково прийде» – порада така собі, принаймні, мені не допомогло. А от в «Зоотрополісі», не зважаючи на те, що всі персонажі – тварини, реального значно більше. Що вже й казати – порівняння деяких людей із представниками фауни так і напрошується ледь не щодень, а фільм ілюструє це прекрасним пасажем, у якому сусіди головної героїні одразу ж її попереджають: «Звикай жити з козлами». Підніміть руку, в кого сусіди – козли? І на екрані вони дійсно були козлами.

А починається все з дитячої вистави, де коротко описується історія світу (Джуліану Барнзу варто було це побачити, аби скоротити свою «Історія світу в 10 ½ главах» до кількахвилинного читва). Історія така: колись звірі жили в лісах, полях, морях і океанах, потроху жерли одне одного і розмножувались. Та з часом еволюція та соціяльний дарвінізм приходять також у світ фауни – і от вони вже живуть в цілком цивілізованих общинах, носять штанці, ходять на роботу, п’ють каву і, схоже, перейшли на аналоґове харчування. Нічого, з людством пов’язаного, не нагадує? Отож. І тепер, як розповідають звірята зі сцени на якомусь штибі шкільного «утрєнніка»: «Кожен юний ссавець має нескінченну кількість можливостей». Баранець, приміром, страшенно радіє з того, що більше він не мусить тулитися до отари і тепер зможе стати астронавтом, а його друг леопардик збирається стати бухгалтером. Розчуленню нема меж – і ніхто не чекає на принца!

Кроличка Джуді живе в невеличкому містечку, де проживають здебільшого кролики. Її батьки – спадкові фермери, однокласники – сором’язливі баранці й придуркуватий забіяка-лис, якого залишили на другий рік. Джуді хоче стати офіцеркою. І так, вона цілком свідома того, що зазвичай такі посади обіймають тварини, яким вона по пояс, але жага до вершення справедливости і робота не з перевірками ліцензій на продаж моркви вирішують усе: Джуді вступає до поліцейської академії. Далі спостерігаємо історію солдатки Джейн (хіба без гоління під нуль – ну хто б зміг показати дітям наголо виголеного кролика? Майте совість!) і наша кроличка отримує диплом із відзнакою мера (мер в Зоотрополісі – лев; так, деякі речі незмінні) й місце в поліції. Дівчинка з аграрного й провінційного передмістя їде до столиці.

В столиці – все теж нам до болю знайоме: всі приколи з «понаїхали», вражаючими, досі небаченими масштабами одразу поглинають головну героїню. Її мрія збулася й завтра – її перший робочий день в місті, де разом живуть усі звірі: хижаки і мирні вегґетаріянські ссавці. Зупинимось на феномені міста. Батькі Джуді страшенно стривожені тим, що їхня маленька дівчинка їде до столиці: там небезпечно, там стільки спокус, стільки пройдисвітів: «Може, лишайся з нами і допомагай вирощувати моркву»? Цим займались усі твої предки! Знайомо? Але Джуді хоче більшого. Це не принцеса Фіона, яка чекає на Принца, а дочікується Шрека: це self-made woman, яка твердо знає, чого хоче і на що здатна. Міжміський потяг везе її до мегаполісу й крізь його величезні вікна (привіт українським міжміським електричкам – безсумнівним наслідувачам Вєнєдікта Єрофєєва) перед Джуді відкривається панорама цілого світу, де не все вимірюється морквою.

Ох, ви маєте подивитись цей мультик, хоча б з огляду на урбаністичні насолоди: величезний, вільний від МАФів і реклами вокзал, забезпечений ескалаторами як для кроликів, так і для жирафів, тунелі з водою для бегемотів, спеціяльні устаткування для пересування хом’яків... А які вулиці в Зоотрополісі! Чисті, зі смітничками, з широкими! круговими!! низькими!!! бордюрами, стовпи стоять там, де мають, а не посеред тротуарів – пропоную влаштувати спеціяльні перегляди для усіх міських адміністрацій з виховною метою.

Перший робочий день Джуді не надто вдалий. Шеф поліції, здоровенний буйвол, як і решта вартових порядку (слони, ведмеді, гепарди), дещо скептично сприймають кролика-копа і дають їй найпростіше завдання – дорожні штрафи. В свій перший день Джуді бачить усю недосконалість того, що раніше видавалось їй ідеальним світом, утопією: травоядні тварини, ще й малого зросту не надто серйозно сприймаються жителями міста. Стереотипи отруйними клішнями все ж пронизують мирне співіснування тваринячого раю: так, ніхто нікого не їсть, але кролик-коп? Ви це серйозно? Особливо, якщо вулицями розгулює пройдисвіт і шахрай лис, чи зникають хижаки? Казка починає набувати аж надто реалістичного присмаку.

Так чи інакше, Джуді вдається взятися за дійсно серйозну справу, і вона кидається на розшук зниклого тхора. Допомагає їй лис Нік – той самий шахрай і, до слова, найкласніший мульт-персонаж, із часів Віслюка зі «Шрека». В ході розслідувань Джуді стикається з тим, про що попереджали її батьки і в що сама вона вірити відмовлялась: деякі стереотипи живучі не просто так. Лис – пройдисвіт, лінивці – співробітники міських організацій (особливий привіт ЖЕКам, паспортним столам та іншим гравцям тієї ж ліґи), хижаки раптом дичавіють і кидаються на інших. Момент усвідомлення цієї невідповідности, цієї прикрої не-утопічности вдаряє і по самій героїні – на мить вона відмовляється від своїх ідеалів і погоджується з тим, що батьки мали рацію: «Це в їхніх ДНК» – це в ДНК хижаків кусатися, хитрувати, вбивати. Іншування, вишукано описане Мішелем Турньє, кочує до дитячих кінозалів: ти є собою лише за рахунок того, ким є ті, хто поряд з тобою. (До слова, момент із ДНК дуже цікавий: скількох із нас було привчено до того, що певний колір шкіри, чи стиль одягу має насторожувати? І скількох із нас напучували в транспорті подалі триматися від певних типів людей? Це ж бо таке ДНК, така нація, такий вік, така стать і т.д.).

Джуді, під уламками своїх мрій і ідеалів, переживає цілком традиційний для мультфільмів момент істини, кульмінацію, коли Попелюшка розуміє, що тепер їй доведеться мити ще більше посуду, Шрек розмірковує над своєю поведінкою, коли підозрює інтрижку між Фіоною і Віслюком, Білосніжка таки з’їла яблуко і отримала всі наслідки їжі з непомитими руками і розмов із незнайомцями. Джуді усвідомлює, що стереотипи живуть лише тоді, коли ти сам підживлюєш їх своєю вірою. Засумнівавшись у дружбі з Ніком лише через те, що він – лис, вона усвідомлює всю дурість цього, коли з приймальні в поліційному відділку звільняють наймилішого леопарда у вашому житті, палкого шанувальника пончиків і поп-співачки Ґазель (Шакіра в її ролі просто порвала), через те, що він – хижак. Переосмислення того, наскільки багато в ній самій стереотипів і того, яку відповідальність вона несе перед суспільством за свої слова – ось ключовий момент «Зоотрополіса».

Ця стрічка вчить дітей того, що ти не просто маєш не профукати своє вічне кохання чи поділитися з другом шоколадкою – вона вчить дітей соціяльній відповідальності, вчить того, що стереотипи живі лиш доти, доки ти в них віриш! І це дійсно вперше зображено в настільки очевидній формі. Оплески в студію, біжіть купувати квитки і благаю Міністерство освіти внести цей фільм дл шкільної програми.

Завершується все, звісно, добре: всіх злочинців виявлено, усі живі, усі здорові, лис Нік пробачає Джуді її недалекоглядність, і сам стає поліцейським. Кроличка тепер точно знає, що світ – неідеальне місце, але це не привід ховатися за прилавком з морквою. Взяти на себе відповідальність за власне життя, відповідальність за життя соціуму – ось те, до чого мусить мотивувати недосконалість. Гарний посил? В рази кращий за те, що варто мити шию і посуд, аби знайти принца. «Я прошу вас зробити все, щоб світ став кращим,» – говорить Джуді наприкінці. Саме це мав на увазі Томас Мор, дописуючи свій маґнум-опус, свою «Утопію» – ні, він не був наївним дурником, що вірив в ідеальність світу з неідеальних людей. Але він вірив, що над цим можна працювати. І це, знаєте, дуже важливо – говорити про це дітям, а не лише на обов’язковому курсі філософії у вишах. Бо якщо кожен з нас змусить свого внутрішнього кролика не гризти моркву, а робити щось важливе, то в нас, може, й бордюри кращими стануть, а морозиво для слонів стане доступним і для інших тварин.

Коментарі