Ігор Грабович, АК  

Франсуа Трюффо належить відомий афоризм: «Кіно важливіше за життя». В картині «Американська ніч» одна з героїнь цю ж думку висловлює на свій копил: «Я розумію, що можна покинути чоловіка заради фільму, але щоб фільм заради чоловіка?!.».

У такий спосіб вона коментує поведінку адміністраторки змінальної групи, яка у розпал фільмування втекла з британським каскадером. І в цій картині Трюффо не просто освічдчився в любові до кіна, він створив власний портрет – достатньо іронійний та зворушливий. Він тут зіграв кінорежисера, який фільмує мелодраму про трагічний любовний трикутик, і якому сниться один і той самий сон про маленького хлопчика, що той викрадає з вітрини рекламні світлини «Громадянина Кейна» – улюбленої картини самого Трюффо.

Франсуа Трюффо прийшов до кіна на початку п’ятдесятих років ХХ століття спочатку як відданий його шанувальник, засновник кіноклубу, згодом як кінокритик. Він публікується в різних виданнях, проте найважливіші його тексти виходять у часописі «Cahiers du cinema», очолюваного критиком Андре Базеном. Саме Базен, опікуючись молодим кіноентузіастом, спонукав останнього взятися спочатку за перо, а згодом – за кінокамеру.

 Повнометражним дебютом майбутнього майстра стануть «400 ударів» – автобіографічна оповідь про тринадцятилітнього Антуана Дуанеля, який зростає з матір’ю та вітчимом. На перший план у картині виходить характер Дуанеля, якого можна описати через його вчинки – часто дикі та необдумані, проте завше продиктовані потягом до свободи. Дуанель чинить дрібні правоорушення, згодом його затримують за крадіжку та скеровують до колонії для неповнолітніх злочинців.

Режисер дивиться на світ очима Дуанеля і знаходить спосіб передати цей погляд глядачеві.

Після успіху «400 ударів» Трюффо багато фільмує і незабаром стає одним з найзнаменитіших представників «нової хвилі» французького кіна. 1962 року він випускає картину «Жюль i Джим», яка відкриє нову сторінку у його творчості.

«400 ударів»

Фільм розповідає історію любовного трикутника, який склався у десятих роках ХХ століття в Парижі і протривав до початку тридцятих. Його сторонами були австрієць Жюль, француз Джим та загадкова дівчина Катрін.

Зроблена віртуозно, ця картина і сьогодні виглядає напрочуд свіжою. Фільмована з незвичних ракурсів, вона запам’ятовується стрімким монтажем, природним існуванням акторів у своїх ролях, а також загальною атмосферою ліричного піднесення, яке супроводжує героїв упродовж десятиліть їхнього співіснування.

У фільмі йдеться не стільки про примхи кохання, скільки про таємницю жіночої натури, яка виявляється недосяжною для обох чоловіків. Власне, з цієї картини подібна героїня домінує в кінематографі Франсуа Трюффо.  

 
«Жюль i Джим»

1964 року він фільмує стрічку під промовистою назвою «Ніжна шкіра», в якій оповість традиційну для себе історію любовного трикутника, тільки цього разу той складатиметься з двох жінок та одного чоловіка. Головний герой картини – професор французької літератури, спеціаліст із творчости Бальзака Пєр Ляшне по дорозі на конференцію зауважує молоду стюардесу Ніколь. Незабаром він з нею знайомиться і між ними виникає роман. Молода коханка доволі чуттєва, і професорові, який прожив у шлюбі двадцять років, доводиться докласти чималих зусиль, аби навчитися лавірувати між нею та своєю дружиною.

Багато епізодів у картині тримаються на саспенсі, який Трюффо уміло нагнітає. Яскравим прикладом є епізод у Реймсі, провінційому містечку, куди професор приїхав, аби представити фільм про Андре Жіда. Він має намір швидко залагодити справи, аби залишитись наодинці з Ніколь. Проте йому важко відкараскатися від друга юности, який ніяк не хоче покинути товариства.

«Ніжна шкіра»

Саспенсу Трюффо навчився в Альфреда Гічкока, з яким свого часу записав знамениту книгу інтерв’ю «Кінематограф за Гічкоком». Власне, Трюффо цінував у Гічкокові не стільки вміння фільмувати комерційно успішні картини й творити шедеври у популярних жанрах, скільки за талант переплавляти суто розважальну, навіть бульварну тематику у високу любовну драму. Трюффо пішов слідами вчителя, сторивши низку незабутніх любовних історій, сповнених пристрасти та досьогодні нерозгаданого темного сенсу.

Однією з картин на тему любовного трикутника, саспенсу і трагічного фіналу є  його «Сусідка». Трюффо починає стрічку урочисто, ніби йдеться не про банальну людську пристрасть, а про подію майже сакрального плану. І героями тут стають не тільки люди, але й саме місто Ґренобль, і два будинки по сусідству, в яких поселилися дві родини – Бернара і Матильди – колишніх коханців, яких знову звела доля через десять років після розриву стосунків.

«Сусідка»

Упродовж фільму коханці то розходяться, то сходяться знову. Їх тягне одне до одного, і цей потяг руйнує все навколо. У фіналі стрічки, як завше прийнято у Трюффо, остаточне рішення приймає жінка, і зрозуміло, що вона робить фатальний крок. Кохання Матильди і Бернара залишається нерозгаданим, його можна тільки означити формулою, яка звучить у картині і яка виглядає своєрідним закляттям: «Ні з тобою, ні без тебе».

Коханню присвячена й стрічка «Наречена була в чорному». Героїню тут зіграла Жанна Моро, яка колись уславилася роллю Катрін у фільмі «Жюль і Джим». Однак, цього разу не буде любовного трикутника, не буде вагань і душевних терзань щодо вибору партнера. Буде тільки пристрасть – темна, незрозуміла, проте надзвичайно потужна. Для свого існування вона вимагатиме жертв, яких їй щоразу приноситиме новочасна богиня Діана.

 «Наречена була в чорному»

Фільм «Наречена була в чорному» важливий для творчости Трюффо ще й тому, що з нього також виростатимуть інші картини майстра. Зокрема, один з персонажів стрічки, художник Ферґюс, стане прообразом головного героя картини під промовистою назвою «Чоловік, який любив жінок»…