втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Синопсис сценарію ігрового короткометражного фільму

1

Артем і Роберт стоять під дореволюційним багатоповерховим будинком і дивляться на вікна однієї з квартир. Роберт похмуро зазначає, що після смерті професора у його квартирі досі ніхто не оселився. Більше того, в ній навіть ніхто не буває. Кватирки і досі стоять відкритими, незважаючи на те, що вже зима. Роберт точно знає це, бо кожного дня прогулюється цією вулицею і проходить повз цей дім, де жив професор. Артем з кривою посмішкою каже, що можна було б зламати замок і жити в просторій квартирі професора. Тим паче, що Артемова дівчина Іра скоро вижене його з її квартири, а повертатися у своє маленьке брудне містечко Артем не налаштований. Артем з тією ж кривою посмішкою дякує Роберту за цінну інформацію щодо пустої квартири професора. Неможливо зрозуміти, жартує Артем чи серйозно, і Роберт підозріло витріщається на нього.

Артем і Роберт йдуть вулицею старого міста. Обабіч них височіють будинки ХІХ століття. Артем саркастично цікавиться у Роберта, чи не виникало у нього бажання за ці роки хоч раз змінити маршрут своїх прогулянок і погуляти в якихось інших частинах міста. Роберт, розглядаючи старі будинки, відповідає, що це його улюблені вулиці, а навколо - пам'ятки архітектури. Всім цим прекрасним будинкам більше сотні років. Артем відповідає, що ці будинки потворні, і на цих старих вулицях таке враження, ніби знаходишся у склепі. «Від цих будинків віє мертв'ячиною». Роберт бурмотить, дивлячись собі під ноги: «Від цих будинків віє історією».

Різниця характерів Роберта і Артема проявляється навіть у рухах і ході. Артем, двадцять два роки. З сигаретою в зубах, з прямою поставою і широким кроком. Одну руку Артем тримає в кишені, а іншою емоційно жестикулює, щось розповідаючи Роберту. Артем енергійний і балакучий, веселий, але іноді озлоблений і саркастичний. Роберт - вищий за Артема, але худіший. Апатичний. З сутулими плечима і незграбними рухами. Роберт носить окуляри, довге волосся і дурнуваті вуса. Він дивиться або собі під ноги, або кудись вгору,і переважно мовчить, ніби думками знаходиться десь дуже далеко. В цілому, враховуючи старомодний одяг, Роберт видається удвічі старшим за свій вік, хоча вони з Артемом ровесники. Артем каже Роберту, що він пожартував щодо квартири професора. Артем впевнений, що з житлом йому допоможе батько, з яким Артем повинен зустрітися у найближчі дні. Він сам розшукав свого батька. Це буде їх перша зустріч за все життя, адже батько покинув маму Артема, коли та була ще вагітна.

Артем і Роберт сидять на лавці. Артем щось емоційно розповідає Роберту, Роберт похмуро заперечує йому. Артем докурює сигарету і кидає недопалок на тротуар. Роберт вимагає, щоб Артем не смітив. Після деякої суперечки Артем знизує плечима, підіймає недопалок і з іронічним виразом обличчя викидає його до урни. Повз них проходить двоє брутальних мужиків, які докурюють свої сигарети і кидають недопалки на тротуар. Артем рекомендує Роберту причепитися ще до цих мужиків.

2

Квартира Роберта майже позбавлена меблів. У незатишній кімнаті лише вузьке ліжко, старе крісло, стіл і піаніно. У всіх кутках, під стінами і навіть просто посеред кімнати - купа книжок, зошитів і паперів. На більшості паперів - музичні ноти. На стіни наклеєні чорно-білі роздруківки репродукцій різних класичних творів живопису, скульптури і архітектури. На стіні над піаніно висить неякісна роздруківка з гравюрою Дюрера "Меланхолія". Роберт нерухомо сидить за піаніно і дивиться на клавіші. Через деякий час він наближає руки до клавіш і починає повільно рухати пальцями, не торкаючись клавіш. Його губи ворушаться, ніби наспівуючи якусь мелодію. Раптом Роберт хапає листок і починає записувати на ньому ноти придуманої щойно мелодії. Записавши музику, він урочисто кладе листок з нею у шухляду тумби(в якій уже і так повно пописаних нотних аркушів); Роберт стоїть на кухні і заварює чай у чашці. Його погляд прикутий до роздруківки з флорентійським собором, що висить на дверці шафи біля вікна. Помішуючи цукор у чашці, Роберт переводить погляд з собору на брудне подвір’я і смітник за вікном. Сьорбає чай, вскрикує і миттєво забирає чашку від обпеченого рота; Роберт знову у кімнаті, сидить на підлозі біля купи книг і листків. Одна з книг у нього в руках, він уважно читає і виписує щось на листок. Потім ще раз перечитує листок, розчаровано жмакає його і викидає в сторону, де уже валяється купа інших пожмаканих листків; Роберт сидить на своєму ліжку і на ноутбуці дивитсья чорно-білий фільм. "Персона" Бергмана. Вираз обличчя у Роберта настільки серйозний і напружений, ніби він дивиться лекцію з основ квантової механіки.

Роберт йде вулицею старого міста, із захопленням дивлячись на старовинну архітектуру. В руці у нього стаканчик з кавою, а у вухах - навушники. Ми теж чуємо музику, яку слухає Роберт - це соната Шуберта. Якийсь перехожий просить у Роберта закурити. Музика різко зникає. Дезорієнтований Роберт нерозбірливо бурмотить, що він не курить. Вирваний зі своїх мрій, він помічає, що красивий старовинний будинок, на який він дивився, з усіх боків оточений сірою радянською забудовою і брудними тротуарами.

Роберт вдома, медитує за фортепіано. Він знову підносить пальці до клавіш і рухає ними, ніби граючи, але не торкаючись клавіш. Втім, поступово з тиші починає лунати чарівна фортепіанна музика, яка стає все гучнішою. Роберт грає з заплющеними очима, не торкаючись клавіш; Ніч. Роберт сидить за столом і записує ноти своєї музики, списуючи листок за листком. Раптом гасне світло - зникає електрика; Роберт в темряві лежить на своєму вузькому ліжку і дивиться у стелю.

Роберт знову прогулюється вулицями старого міста, дивлячись або собі під ноги, або кудись вгору; Стоїть біля будинку, в якому жив професор, дивиться на вікна - кватирки і досі відчинені; Згорбившись, з виразом явного роздратування на обличчі, сидить за фортепіано. З-за стіни, з сусідньої квартири лунає гучна рок-музика. Роберт сидить у кріслі. На колінах у нього - книга, покладена сторінками вниз. Обличчя Роберта ще більш роздратоване, ніж у попередній сцені. З сусідньої квартири лунає гучний і примітивний панк-рок. У таких умовах Роберт не може ні писати музику, ні читати; Роберт п'є чай на кухні, дивлячись на понурий краєвид за вікном. Музика з сусідньої квартири зникає. Усвідомивши це, Роберт одразу опиняється за піаніно. Він мовчки сидить перед клавішами, очевидно, створюючи у себе в голові чергову мелодію. Раптом тишу ламає дзвінок у двері, від якого Роберта аж пересмикує. Він крадькома підходить до дверей, щоб подивитись, хто за ними. Перед дверима стоїть якась дівчина років вісімнадцяти. Вона дзвонить ще раз. Роберт крадькома відходить від дверей, чекає секунд тридцять. Знову тихо підходить до дверей і дивиться - дівчини вже немає.

3

Артем з кількома хлопцями і дівчатами курить на розі будівлі університету. Він їм щось розповідає, активно жестикулюючи. До них підходить ще один хлопець, Артем прощається з усіма і йде з цим хлопцем; Хлопець витягує з пачки сигарету, передає пачку Артему. Той бере дві – одну кладе за вухо, іншу закурює. Артем і хлопець обговорюють останню вечірку і бійку, якою вона закінчилася. Обговорюють своїх дівчат, хлопець цікавиться, чи Артемова дівчина вже вигнала його з дому, Артем відповідає що цей момент вже близько. Нарешті хлопець переходить до справи - дає Артему телефон людини, яка дасть йому роботу. Артем знає, що це кримінал, але зі своїм авантюрним характером він готовий за це взятися. Хлопець каже Артему, щоб подзвонив до цього чоловіка завтра, бо сьогодні він зайнятий. Артем відповідає, що сьогодні він і сам зайнятий, йому треба зустрітися з іншою людиною. На останок Артем ще раз просить у хлопця сигарети, хлопець дає йому всю пачку.

4

Артем стоїть на холодній набережній, розмовляє по телефону. Над ним захмарене переддощове небо. На набережній з’являється ще одна фігура. Чоловік йде в бік Артема. Артем завершує телефонну розмову, підіймає вгору руку. Чоловік зупиняється і сам жестами показує Артему, щоб йшов до нього. Артем підходить до чоловіка. Вони приблизно однакового зросту. Чоловіку років сорок п’ять. Артем протягує йому руку і вони вітаються. Чоловік з індиферентним виглядом розпитує Артема, як у нього справи і чим він займається. Артем, настрій якого помітно погіршився, відповідає коротко і без ентузіазму. Чоловік помічає у Артема в кишені пачку сигарет і просить закурити. Артем протягує йому пачку. Чоловік бере дві сигарети - одну кладе за вухо, іншу закурює. А далі розповідає Артему про користь куріння. Нарешті, чоловік питає у Артема, навіщо Артем його розшукав і що хотів від їхньої зустрічі. Артем відповідає, що не хотів нічого. На останок чоловік радить Артему ніколи не заводити дітей, бо то така халепа. Чоловік весело протягує Артему долонь. Вони трясуть одне одному руки і розходяться в різні сторони. Артем плететься вздовж набережної під важким дощовим небом. Із роздратуванням б'є ногою пусту пляшку, що попалася йому на шляху.

5

Квартира Роберта. Роберт сидить на підлозі і дивиться, як з принтера повільно показується чорно-біла роздруківка з пейзажем Моне. Позбавлений кольорів, пейзаж втрачає більшу частину своєї імпресіоністичної специфіки, але Роберта це мало турбує. Він бере роздруківку і приклеює її на стіну. Відходить, роздивляється її. Весь цей час Артем ходить з кута в кут, стукаючи пальцями по стінам кімнати, і розповідає Роберту про своє розчарування від зустрічі з батьком. З прикрою посмішкою каже, що наостанок батько порадив йому ніколи не заводити дітей. Артем дістає сигарету з-за вуха, пхає її до рота, витягає запальничку. Роберт каже Артему, щоб йшов курити на балкон; каже Артему, що, чесно кажучи, він і не думав, що із його зустрічі з батьком вийде щось хороше, адже чого хорошого можна чекати від людини, яка покинула твою матір ще до твого народження. Артем розповідає про свої плани на життя, крутить у руці шахову фігурку. Роберт каже йому, щоб поставив фігурку назад на дошку; Роберт медитативно сидить за піаніно, поки Артем на кухні риється в його холодильнику. Артем їсть, продовжуючи з кухні розповідати Роберту про щось. Потім витирає руки об штору і повертається у кімнату. Починає голосно волати рок-музика з сусідньої квартири. Роберт скаржиться Артему на своїх нових сусідів. Артем питає, чому тоді Роберт не піде і не попросить їх прикрутити музику. Роберт мовчить. Тоді Артем радить Роберту, наприклад, врубати Чайковського на повну гучність о третій ночі. Артем підводиться і виходить з квартири, щоб замість Роберта вирішити проблему з галасливими сусідами. І довго не повертається. Дуже довго. Так Артем знайомиться з Дашею, новою сусідкою Роберта.

6

Роберт самотньо прогулюється одними і тими ж старими вулицями. Звучить сумна фортепіанна музика. Роберт, який на своїх прогулянках зазвичай дивився або собі під ноги, або кудись вгору, вперше перевів погляд "на землю". Він дивиться не на старовинну архітектуру, а на оточуючих людей. Закохана пара, мама з немовлям, немічна стара бабуся яка ледь пересувається, група школярів, брудний бомж з порізаним обличчям. Роберт проходить повз лежачого на землі, добре одягненого чоловіка, над яким скупчилися перехожі. Один з перехожих перевіряє пульс у чоловіка, і спокійно зазначає, що чоловік мертвий. Бабуся у хусточці хреститься, промовляє «бідний мужчина», перехожий відповідає їй «не такий вже й бідний. Подивіться, як він одягнений, і як одягнені ви». Роберт у занепокоєнні прискорює крок.

Фортепіанна музика продовжує звучати. Раптом її перериває дзвінок у двері. Роберт відчиняє - на порозі стоїть його сусідка Даша, вісімнадцятилітня дівчина приємної зовнішності. Даша з посмішкою питає, чи вдома Артем. Роберт розгублено відповідає, що Артем тут не живе.

Вночі Роберт сидить за піаніно. Він не рухається, його руки опущені. Раптово у будинку зникає світло. Роберт продовжує сидіти у темряві так же, як і сидів до цього.

7

Артем і Даша весело проводять час. Їм добре разом. Вони носяться по місту, сидять у кав'ярнях. Артем емоційний, балакучий, енергійний, з ним ніколи не нудно. Можна зрозуміти, чому Даша одразу закохалася в нього. Іноді він буває грубий або неуважний, і Даша ображається на нього. Але, помітивши це, Артем одразу переводить все у жарт і ось вони вже знову палко цілуються; Йдуть вулицею, Артем жартівливо штрикає Дашу пальцем в бік, вона жартівливо кидається на нього; Сидять на безлюдному річковому пляжі. Даша паличкою щось малює на піску. Артем ногою стирає це і одразу тікає, Даша з криками і сміхом женеться за ним, наздоганяє і лупить по голові, Артем безпорадно закривається; обіймаються і цілуються, лежачи на холодному піску; Повільно йдуть, обіймаючи одне одного.

Сидять на спинці лавки, поставивши ноги на сидіння. Даша розповідає Артему, що у неї насправді немає інтересу до навчання в економічному інституті, і вона вступила до нього лише через наполягання батьків. Сама ж вона хотіла вивчати історію мистецтва. Артем каже Даші, щоб вона не наганяла на нього сум. Якщо у неї поганий настрій, то вони можуть піти поїсти чогось солодкого, або сходити в кіно на якусь комедію.

Артем і Даша сидять в кінозалі. Артем спить. Даша бере його за руку, Артем прокидається, від несподіванки його пересмикує і весь попкорн розсипається на підлогу; вони йдуть вулицею, обговорюють фільм. Артем каже, що фільм виявився барахлом, занудним і несмішним. Даша відповідає, що коли пройде сто років, то навіть такі занудні і бездарні фільми будуть мати цінність - як історичне свідчення епохи. Артем байдуже відповідає, що про такі речі їй краще порозмовляти з Робертом.

8

В кімнаті у Роберта. Роберт каже Артему, що той став підозріло часто до нього заходити. Артем відповідає, що це через те, що вони тепер сусіди - Артем переїхав жити до Даші. Артем починає розповідати про те, яка вона особлива. Роберт сухо відповідає, що Артем так про кожну казав. Артем із кривою усмішкою каже, що Даша зараз на парах, і питає, чи хоче Роберт піти подивитись її квартиру. Роберт, як це часто буває, не може зрозуміти, серйозно Артем чи жартує; Артем і Роберт гуляють вулицею, і Артем каже Роберту, що в цій його звичці навіть є якась своя шизофренічна романтика - день за днем, рік за роком гуляти одними і тими самими старими вулицями. Артему це теж починає подобатися.

Роберт сидить за піаніно, його руки опущені. З-за стіни волає гучна рок-музика. Роберт стоїть біля стіни і з сумним обличчям слухає цю музику. Роберт лежить на своєму ліжку з навушниками на голові, дивиться в стелю. Ми одночасно чуємо і гучний рок з квартири Даші і Артема, і фортепіанну сонату Шуберта. Але потім ми бачимо, що навушники нікуди не підключені, і Роберт натягнув навушники просто щоб не чути музики з сусідньої квартири, і розуміємо, що Шуберт лунає виключно в його голові.

Даша із захопленням Роздивляється роздруківки творів мистецтва, що наклеєні на стіни кімнати Роберта. Роберт каже їй, що це як постійне нагадування про те, що можна створити, якщо не витрачати своє життя на різну дурню. Даша зазначає, що з цими репродукціями голі стіни цієї незатишної квартири стали хоч трохи прекраснішими. Щиро посміхаючись, каже, що ніколи не знаєш, хто може жити у тебе за стінкою. Роберт ніяковіє. Даша знає, що Роберт пише музику, яку ніколи не оприлюднював. Звісно, їй цікаво, але вона не вмовляє Роберта зіграти їй свою музику. Якщо він нікому не грає свою музику, у нього на це є свої причини, і вона це розуміє. Даша каже Роберту, що прийшла, бо завжди мріяла навчитися грати на фортепіано.

9

Артем сидить на лавці, тримаючи руки в кишенях. Вдалині помічає чоловічу фігуру, виймає з кишені одну руку і підіймає її вгору. Фігура стоїть на місці. Жестом показує Артему щоб йшов до нього. Артем підводиться і йде. Це якийсь незнайомий хлопець з довгим волоссям, на вигляд років на десять старший за Артема. Підходячи до нього, Артем протягує руку для знайомства. Хлопець своєї руки не дає, а одразу переходить до справи. Називає Артема ідіотом через те, що той прийшов без рюкзака. Передає Артемові  якийсь пакунок і адресу, за якою цей пакунок треба доставити. Дає Артему гроші; Артем доставляє пакунок за потрібною адресою. Йде додому, перераховуючи свої гроші.

10

Даша сидить у кріслі. Позаду неї на стіні висить репродукція портрету молодої красивої дівчини, картина одного з французьких імпресіоністів. Даша дивовижним чином схожа на цю дівчину. Звучить прекрасна фортепіанна мелодія. Коли музика припиняється, Даша шепоче Роберту: "це прекрасно". Вона питає у нього, коли він це написав. Роберт відповідає, що цієї ночі. Даша каже, що не розуміє, чому Роберт не хоче, щоб його музику почули інші люди.

Роберт і Даша прогулюються старими вулицями. Даша розповідає Роберту, що втрачає інтерес до навчання, і навчається в своєму інституті лише через те, що цього хочуть її батьки. Роберт з розумінням її слухає. Показує Роберту альбом з репродукціями творів живопису, який вона купила на останні гроші замість їжі; вони сидять на лавці, Даша словами описує Роберту картину з цього альбому, Роберт миттєво відгадує назву картини. Потім Роберт словами описує їй музику, але Даша не може її відгадати; вони йдуть додому. Роберт каже Даші, що насправді був вдома і не відчинив тоді, коли Даша в перший раз дзвонила в його двері; через деякий час Роберт стукає в Дашині двері, коли вона відчиняє, то бачить Роберта з великим пакетом продуктів у руках. Адже Даша на останні гроші купила альбом з репродукціями. Даша зворушена, але каже, що не треба було цього робити. Артем повернувся з грошима і накупив купу всього. Даша просить Роберта зайти, але Роберт залишає їй пакет з продуктами, ніяково прощається і йде до себе.

Ввечері Роберт нерухомо сидить за піаніно. З-за стіни чути розмови і сміх Даші і Артема. В якийсь момент вмикається гучна рок-музика. Цей бездарний дурнуватий панк-рок заглиблює Роберта у такий глибокий сум, який не могла б породити найпечальніша мелодія жодного з великих композиторів. Роберт продовжує сидіти за піаніно з опущеною головою. Раптом у будинку пропадає світло. Разом зі світлом пропадає музика, і з-за стіни доносяться лише любовні стогони, які ця музика була покликана заглушати.

11

Артем і Роберт сидять на лавці, обидва сумні і роздратовані. Роберт лається на Артема, щоб той покинув свою сумнівну роботу, бо рано чи пізно його посадять або вб'ють. Що Артем зовсім не думає про Дашу. Щоб Артем хоч раз в житті знайшов собі нормальну роботу. Артем у відповідь каже, що Роберту б самому не завадило спробувати знайти роботу, і припинити проматувати батьківський спадок, на який він вже три роки живе після смерті батьків. Артем і Роберт сваряться, Артем докурює, роздратовано кидає недопалок на землю і йде геть. Роберт кричить йому услід, щоб не смітив. Роздратований Артем повертається, підіймає недопалок і кидає його в урну. Влучає лише з третього разу, розлючено б'є по урні ногою. Урна перевертається і сміття з неї висипається на тротуар. Артем йде геть.

Квартира Роберта. Довгий кадр зі стіною, на якій висить репродукція портрета молодої дівчини. Лунає прекрасна фортепіанна музика.

12

 

Артем і Даша йдуть у лікарню. Даша знервована, Артем теж, але обидва намагаються тримати себе в руках. Обговорюють, що аборт - це найбільш правильне рішення у їх ситуації, і що цю ситуацію не слід надмірно драматизувати. Артем каже, що його знайомий лікар - хороший спеціаліст, і вже допомагав його подрузі... тобто, подрузі його друга. Артем ніяковіє. Вони йдуть мовчки.

Артем курить під лікарнею. Коли вони повертаються додому, Даша ридає. Артем намагається її втішити, підняти їй настрій, але все марно. Він жартома штрикає їй пальцем в бік, у відповідь Даша з усієї сили б'є йому ногою в пах і, ридаючи, йде геть. Зігнутий від болю Артем залишається стояти посеред вулиці.

13

Артем з рюкзаком приходить до Роберта і каже, що поживе у нього, доки не підшукає собі квартиру. Або нову дівчину з квартирою. Артем кидає рюкзак на підлогу, йде на кухню, риється в холодильнику, курить на балконі. Ходить по кімнаті і розповідає Роберту різну маячню. Роберт весь цей час мовчки стоїть біля піаніно і дивиться на Артема. Раптом Роберт кидається на нього і між ними зав’язується коротка бійка. Роберт незграбно намагається побити Артема. Захищаючись, Артем ненавмисно розбиває Роберту ніс. Роберт сидить на підлозі, зігнувши ноги в колінах, притулившись спиною до піаніно. Артем сидить, притулившись до протилежної стіни, потираючи лоба. Артем бере книгу з купи книжок біля нього на підлозі. Це "Думки" Паскаля. Артем іронічно каже, що він теж міг би написати таку книгу, у нього теж є деякі думки. Роберт озлоблено відповідає, що Артемові думки нікому не цікаві. Артем каже, що Роберт дуже змінився. Роберт каже, що Артем теж. А ще каже Артему, що Даша його обманула - вона зберегла дитину. Почувши це, Артему стає дуже сумно і він починає розмірковувати про те, що його історія може повторитися, і через багато років його дитина може розшукати Артема так само, як він, Артем, розшукав свого батька. Про що Артем сам буде говорити зі своєю дитиною при їх першій зустрічі? Обидва сидять мовчки. Зрештою Артем встає, підходить до Роберта і протягує йому руку щоб допомогти встати. Але Роберт каже Артему, щоб той забирався геть. Артем ще секунд десять стоїть над Робертом з протягнутою рукою, потім бере свій рюкзак і йде. Роберт залишається сидіти під своїм піаніно з розбитим носом.

14

Даша з сумом сидить і паличкою виводить на землі якийсь малюнок. Підходить Роберт, бере іншу паличку і допомагає Даші зробити додаткові штрихи. Даша починає посміхатись, Роберт теж. Роберт і Даша стоять на мосту і дивляться вниз на воду. Роберт переводить погляд на Дашу; Вони сидять на ліжку у Роберта, закутані у плед і дивляться якийсь мультфільм; сидять на підлозі, гортають якусь книгу. Роберт тикає пальцем у сторінку, щось пояснюючи. Він дуже серйозний. Даша з посмішкою вириває сторінку з книги; Зроблений з цієї сторінки паперовий літачок вони випускають з вікна. Літачок летить через район з сірими багатоповерхівками; через історичну частину міста; через ріку; через пагорби; пролітає і приземляється біля Даші і Роберта. Вони стоять на одній з тих старих вулиць, якими Роберт звик щодня прогулюватись. Роберт і Даша дивляться одне на одного. Роберт, хвилюючись, питає Дашу, чи можна щоб він взяв її за руку? Даша сміється, каже навіщо ти таке питаєш? Роберт ніяковіє і вибачається. Даша з доброю посмішкою каже йому "якщо хочеш взяти за руку - не питай, а просто візьми".

Роберт і Даша, тримаючи одне одного за руку, прогулюються вулицею зі старовинними будинками. Даша каже, що тут моторошно, наче в склепі. Роберт каже, що він звик милуватися цією архітектурою - він вже кілька років не міняє місце прогулянок. Даша натомість пропонує йому спробувати якісь нові місця; Даша і Роберт у якомусь парку; сидять у кав'ярні; носяться по торгівельно-розважальному центру. Для Роберта це незвичні враження, і в цих місцях він почуває себе дещо ніяково.

Двір з сірими радянськими багатоповерхівками. Даша сидить на старій іржавій гойдалці, Роберт стоїть поряд. Роберт каже Даші, що у неї дивне уявлення про красу. Даша відповідає, що це місце справді важко назвати красивим, але у тому місті, звідки вона приїхала, вона мешкає в будинку і у дворі, що дуже схожі на ці, і у цьому місці вона почувається так, наче знаходиться вдома. Навіть гойдалка у її дворі знаходиться на тому ж місці що й ця. Вона каже Роберту, що ці будинки звичайно не такі красиві, як ті з улюблених вулиць Роберта, але через сотню років ці будинки теж перетворяться у пам'ятки архітектури. Роберт сумнівається у тому, що хрущовки простоять тут стільки часу. Раптом Даша зіскакує з гойдалки і з хитрою посмішкою каже, що треба додати у ці сірі квартали краплину прекрасного.

Даша і Роберт ходять вулицею з сірими радянськими багатоповерхівками і розклеюють по ним роздруківки з репродукціями творів мистецтва. Клеять на будинки, на стовпи, на занедбані білборди; стоять посеред площі і роздають перехожим ці роздруківки так, як роздають рекламні буклети. Деякі перехожі, подивившись на репродукції, на ходу викидають їх в урни. Інші ж з посмішками обертаються подивитись на Дашу і Роберта.

Вночі Даша приходить в квартиру до Роберта, бо їй наснився кошмар і їй дуже страшно. Вони сидять на його ліжку і розмовляють про різні речі. Даша каже, що боїться казати батькам про свою вагітність бо не знає якою буде їх реакція. Даша поступово схиляється у сон і в якийсь момент засинає. Розуміючи, що удвох на вузькому ліжку не вміститись, Роберт вкриває Дашу ковдрою і сідає у крісло; посеред ночі Даша прокидається від фортепіанної мелодії, що звучить в темряві. Мелодія припиняється. Не відкриваючи очі, сонна Даша каже, щоб Роберт не зупинявся, це прекрасна музика. Після цих слів фортепіанна мелодія знову продовжує звучати. Ми бачимо Роберта, який з доброю посмішкою сидить у кріслі і дивиться на сплячу Дашу, а потім переводить погляд на фортепіано, яке стоїть із закритою кришкою. Фортепіанна мелодія продовжує звучати.

15

Артем приходить на зустріч з тим підозрілим типом, на якого працює. Питає в нього, що сьогодні треба нести. Тип відповідає, що сьогодні нічого не треба. Треба просто провести одну зустріч; Артем і тип сидять на лавці на безлюдній, занедбаній площі. Обидва курять. Тип докурює і кидає недопалок собі під ноги. Артем дивиться на це. Тип роздратовано питає в Артема, на що той витріщається? Артем не відповідає, підводиться, оглядається по сторонам. Каже, що піде пошукає найближчу урну. Тип роздратовано каже "які ми правильні". Артем йде з недопалком, залишаючи типа позаду на лавці. Дивиться по сторонам. Навколо нікого немає. Артем знаходить урну лише за рогом, у провулку. Артем викидає недопалок в урну, виходить з провулка, але одразу швидко ховається за кут будівлі. Біля типа стоять двоє чоловіків, між ними та типом відбувається емоційна розмова. Один з чоловіків б’є типа в обличчя, той падає на лавку. Підходять ще двоє чоловіків. Типа починають бити ногами. Артем іде геть в глибину провулка. Він йде все швидше і швидше, і в певний момент переходить на біг.

Артем йде по пустій набережній. На його обличчі сум, страх і розчарування у всьому на світі. Він щодуху б'є ногою порожню пляшку, що опинилася на його шляху.

16

Сонячний день кілька місяців потому. Роберт і Артем сидять на лавці на одній з улюблених вулиць Роберта. Обидва курять. Роберт скаржиться на те, що коли він починав курити, то не думав, що кинути буде і справді так важко. Докуривши, обидва синхронно кидають недопалки в урну; Вони повільно прогулюються вулицями. Роберт розповідає, що коли батьки Даші дізналися про її вагітність, то приїхали і забрали її назад додому. Артем зазначає, що у таких випадках батьки зазвичай вимагають, щоб з їх донькою одружилися. У нього схожа ситуація вже була. Роберт іронічно відповідає, що її батьки подивились на нього, і забрали Дашу додому; гуляючи, вони розмовляють на різні теми і сходяться на тому, що вся ця історія з Дашею дуже вплинула на життя обох друзів, хоч ззовні зараз все виглядає так, ніби всієї цієї історії і не було - нічого не змінилось, вони як і раніше прогулюються вулицями старого міста, які Роберт обожнює, а Артем ненавидить. І квартира покійного професора, під вікнами якої Артем і Роберт зупинялись на самому початку фільму, все так же лишається порожньою, без господаря, з відкритими навстіж кватирками. Під вікнами цього будинку друзі і прощаються. Артем каже, що у нього з'явилась можливість попрацювати на риболовецькому судні в океані, тож якщо він туди влаштується, то побачаться вони з Робертом не скоро. Роберт на прощання протягує Артему пачку сигарет. Артем бере дві сигарети - одну пхає до рота, іншу за вухо, і йде геть.

17

У квартирі Роберта все так же незатишно, все так же обмаль меблів і купа книг і паперів на підлозі. Роберт сидить на підлозі біля принтера і роздруковує репродукцію якоїсь класичної італійської картини доби Ренесансу. Роздруківка виходить дуже неякісна, очевидно, через брак фарби. Роберт дивиться на неї деякий час, потім жмакає і викидає в сторону. Роберт нерухомо сидить за піаніно і дивиться на клавіші, щось обдумуючи; Роберт сидить за ноутбуком і щось шукає в інтернеті, виписує якісь адреси; відкриває шухляду комоду і дістає звідти всі листки з нотами своєї музики; розсовує листки зі своїми нотами по конвертам; на вулиці стоїть біля поштової скрині і один за одним пхає в неї цілу купу конвертів.

Роберт прогулюється містом. Зі своїх улюблених старих вулиць він непомітно для себе забрідає на ті вулиці з радянськими багатоповерхівками, на яких він з Дашею розклеював репродукції з творами мистецтва. Йдучи вулицею, він бачить, що всі репродукції здерті, записані або понівечені іншим способом. Жодної цілої не лишилось.

Квартира Роберта. Кадр з висунутою порожньою шухлядою, яка ще цього ранку була вщент забита листами з музикою Роберта. Роберт, згорбившись і опустивши руки, довгий час нерухомо сидить за фортепіано. Лунає тиха фортепіанна мелодія. Кришка фортепіано закрита. В якийсь момент Роберт розуміє, що з-за стіни лунає гучна рок-музика. Він ще деякий час сидить нерухомо, потім раптово зривається з місця. Роберт дзвонить у двері сусідньої квартири. Дзвонить ще раз. Починає щодуху стукати. Нарешті двері відчиняються. Перед Робертом стоять якісь незнайомі дівчата та хлопці. Роберт вибачається і понуро йде у свою квартиру. Він стоїть біля свого піаніно. Кришка піаніно відкрита. Роберт деякий час тупо дивиться, а потім раптово з усієї сили б’є кулаком по клавіатурі. Клавіатура ламається, Роберт вскрикує від болю і тре свій уражений кулак.

Ніч. Роберт із перев’язаною рукою сидить за столом і пише музику. Без піаніно, напряму з уяви. Він списує листок за листком, не зупиняючись, неначе в його голові тримаються кілька томів музики, яку треба якнайшвидше записати, поки вона не зникла з голови. Раптово, як і завжди, зникає електроенергія, і кімната пірнає у темряву.

Роберт все так же сидить за столом, і у темряві, при світлі свічки, продовжує невпинно списувати листки своєю музикою. На столі вже купа листків, деякі з них падають на підлогу, де зібралася ще більша купа листків, зошитів і книжок; Роберт дуже втомлений і сонний, але продовжує записувати. Нарешті, знесилений, він засинає, поклавши голову на стіл. Уві сні він рукою зіштовхує зі стола свічку. Свічка падає на підлогу, прямо у купу листів, зошитів і книг, які миттєво спалахують.

***

Кімната Даші. В темряві дзвонить телефон. Даша бере трубку, але на її численні "алло" ніхто не відповідає. Даша вже збирається покласти трубку, коли з телефону починає поволі лунати тиха фортепіанна мелодія. Даша посміхається і шепоче "Роберт". 

Коментарі