втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…


Синопсис сценарію
історичної трилогії , яка починається в Австрії у 30-і роки минулого століття, продовжується на східному фронті Другої світової, в Норвегії, Північній Німеччині, в Україні  й завершується в наш час на Близькому Сході

Людське чудо - частина 1: Найменший брат


 1930.Зима. В кошарі товчуться вівці.

У невеличку церковку в гірській провінції в Австрії вбігає 6-ти річний Еліас. Він переляканий, мокрий від снігу.  Кидається до священика, з благанням не залишати його, і взяти з собою на небо.  Збентежений священик, відчувши щось недобре, відводить малого до своєї господи, аби заспокоїти дитину. Еліас, випивши чаю і зігрівшись, засинає на лаві.

Вже поночі заявляться кремезний чоловік на підпитку – батько Еліаса Ґердт. Сповнений люті, він за комір витягає дитину на сніг.  Священик стає між батьком і сином. Ґердт погрожує Максу (так він називає служителя) б̓є. Той падає на коліна.

/флеш бек/

1914. Літо. Та сама місцина. 12 – річний Максиміліан стоїть на колінах, оточений кількома хлопчаками з ватагом -14-ти річним Ґердтом. Хоч вочевидь Максиміліан вже «отримав своє» - в його погляді – лише впертість. Хлопці допитують Макса про його подружку – Ельзу, доповнюючи  все масними коментарями, буцім, що ви робили на річці, а коли ви гуляли у схованки у клуні? І чи все йому Ельза йому показала?

-     Що ти бачив, янгелочок, про що ви говорите?
-     Наша риба в річці, дерева, хмари… - радше самому собі пошепки вимовляє Макс.

Перед очима в нього ставок і Еліза. Вони сміються кидаючи шматки висохлого хмільного жому в воду. Великий короп борсається внизу, хапаючи харч.
Потім лежать горілиць і вгадують образи речей і людей у обрисах хмар.
Рятують великого коропа зі спущеного ставка, у сорочці Максиміліана, аби перенести у верхній ставок. Хлюпочуться, щасливі, перучи одежу.

Макс немов у вісні бачить хлопчаків, які штурхають його.
Один з них огрядний промовляє :

- Еліза така ж пришелепкувата , щоб водитися з таким придурком, за що отримує потиличника від Ґердта. Ґердт , аби приховати ніяковість за потиличник:

- Та ну його, цього недолупка блаженного.

Біжимо краще то мясника Зепа, він різатиме свиню.

От верещатиме…

Назад у 1930.

Зима. Поночі заявляться кремезний чоловік на підпитку – батько Еліаса, Ґердт.
Священик стає між батьком і сином на порозі домівки, немов відчуває загрозу для малого. Проте Ґердт, хоч і розпашілий бігом, починає похапцем пояснювати. Еліас заганяв овець до кошари і не помітив новонародженого ягняти. Те ягня десь поділося, замерзло мабуть. А Еліас вирішив, що йому закрита дорога до Раю.

 
- Такий самий пришелепкуватий, як і ти був, Максе… Простіть, Отче…
- То ти не сваритимеш його , Ґердте! Боронь, Боже, малий же безгрішний.
- Та ні, се ж моє дитя. Та й ягня мабуть знайдеться, бо бекало-б.

Священник впускає Ґердта до хати, де на лаві… О диво, притулившись один до одного сплять Еліас і загублене ягня. Дорослі спантеличені обоє. Принишклий Ґердт бере сплячого хлопчика. Але священик віддає йому і ягня.

- Макс! Це твоє ягня? Це, це ж моє, мітка ось… Макс!? Як…
- Тихше! Розбудиш дитя. Кажуть Еліза нову чекає?
- Так , п’ятого, навесну…
- …за… за  ягням доглянь…

Ґерд декілька разів оглядається, несучи дорогу ношу. Постать священика стоїть у світлі одвірка, благословляючи…

Людське чудо – частина 2: Лебенсборн


 Весна. 1941. Та сама місцина. По зеленому пагорбі до церкви піднімається  молодий солдат Вермахту.  Він проходить до кладовища і зупиняється коло каплиці. Гладить рукою один з багатьох написів. Ґердт Штельце (1900- 1939) – Іспанія. Невелика чота молодих людей в уніформах Вермахту, гукають його з долини.

 -                     Гей, Еліас, солдат Штельце! Пора рушати…

 На майдані йдуть збори новобранців. Заодно, поруч зганяють циган в окремий табір. Одне хлопчисько виривається з оточення і кидається у розпачі до людей в іншій уніформі. Новобранці спантеличені. Циганча ховається під колеса транспортної солдатської вантажівки. Коли підходять поліцаї, циганча кидається з-під авто у напрямку провулку. Поліцаї стріляють. Стріляє й офіцер Вермахта, але Еліас зриває його намуштровану руку. Дитина поранена. Поліцаї тягнуть його до гурту, а між Еліасом і офіцером стається сварка, адже : «це є дитя, але це – унтер менш»… Офіцер демонстративно застрілює дитину. Батько цієї дитини, Арсен, бачить страту. У Еліаса вперше зароджується сумнів в НС ідеї. Проте, вирісши в селі, він не може інтелектуально осмислити свої чуття,  і тому далі слідує наказу.

 Східний фронт. Окопи. Очікування атаки. Мандраж.  За складом тут переважно – прусаки.  Вони кепкують над південними німцями, буцім-то вони і не німці, а слов′яни – трепетні, чутливі і богобоязні.  Еліас зустрічає земляка з Баварії Франца, також новобранця.  Вони знаходять спільні пісні. Заспівуючи одну з них вони потрапляють під атаку…  Пісня продовжується, але в зовсім іншому контексті… Франц у паніці, зривається  бігти. Вибухи.  Крик. Еліас кидається за ним, шукає у вирві. Знову вибух. Еліаса контужено, але він знаходить друга і тягне, тягне, тягне… З′ясовується, що він притяг совєтського офіцера. Не зрозумівши нічого, Еліас отримує залізного хреста і відпустку в Норвегію…

 Прибувши на місце, він отримує пайок і адресу для розквартирування. Молода вдова Інґеборґ з недовірою сприймає глухонімого німця. Ставлення місцевих до прибульців загалом стримано-вороже. Проте живучи впроголодь, вона приймає квартиранта і забезпечення від комендатури.

 Еліас виявляється зовсім не ворожим, а сором’язливим і кумедним. Добре допомагає на господарстві.

Весна у розквіті. Стається те що мусить статися. В радощах любові до Еліаса повертається слух і мова. А з очей Інґеборґ зникає приреченість.

 Та їхнє щастя – короткотривале. Оскільки Еліас відновився, комендатура відправляє його на фронт. Починається листування, ніжне і невмілою німецькою. Інґеборґ сповіщає, що вагітна і боїться, що місцеві заподіють їй щось недобре. Вони ж сварять її «Німецькою хвойдою», а вона – кохає…

 В штабі Еліас дізнається  про проект «Лебенсборн» - і про свою несвідому участь в ньому. Адже його навмисне відправили до вдовиці на північ – робити арійських дітей. І через пів-року поїде іще кудись, адже арійській расі потрібні здорові діти. А про майбутню маму  хвилюватися нічого - її відправлять у спеціальний притулок для німецьких матерів.

І справді  Інгеборг відвозять на континент на комфортному поїзді в такий гуртожиток. Чудовий догляд, харчування  все це тішить її. Лише листів від Еліаса немає.

 Випадково вона стає свідком якогось містичного обряду, мов би хрещення, але під свастикою. Іншим тривожним знаком стає раптове зникнення проділь . Коли одна з колишніх знайомих полячок з′являється побита і в істериці до гуртожитку, з вимогою, повернути їй дитину, а її забирає гестапо – тривога Інґеборґ підтверджується. Вона дізнається, що дітей не німецьких матерів їм не залишають. Еліас, єдине її спасіння…

 Їй приходить повідомлення про геройську смерть Еліаса.  Ця звістка шокує її, і вона потрапляє до лікарні. Дитину тим часом передають на усиновлення в одну з родин СС.

Отямившись, Інге прагне повернутися до сина в притулок. Їй забороняють, зсилаючись на її психологічну неврівноваженість і обіцяють перевести в інший заклад. Медсестра попереджає її про небезпеку і дає гроші на дорогу.

 Вона вирішується на втечу.  По дорозі до притулку її потяг потрапляє під авіа бомбардування.  Рятуючись у лісі, Інґе зустрічається з групкою ромів,  які втекли з ґето. Серед них і Арсен – удівець, сина якого застрелили у присутності Еліаса.

 Табір і північна блондинка  за кілька днів пізнають один одного. Зрозумівши, що вона не німкеня, а потрапила в біду. Вони організовують викрадення сина в німецької родини.

 Серцем, Інґе відчуває , що  Еліас живий. Він десь там, на Сході. Та й ворожка каже, що Еліас живий. Отже Інґеборг приєднується до табору в рятівному поході на схід.

 Людське чудо – частина 3: Малий муедзин


 

Вранішній промінь сонця грає на старій світлині, що висить на стіні. Постарілі Інґеборґ й Еліас сидять на стільцях. За ними стоїть молодий католицький священик. Лунає заклик муедзина з мінарету: «Аллах акбар, аль рагім, аль рахмет….»

Отець-місіонер Роман прокидається. Про себе: от халепа знову проспав перший намаз…
Він хутко стає на коліна до вікна і читає вранішню молитву.

Східний базар.

Сонце піднімається, запалюючи гірські краєвиди навколо провінційного середньоазіатського містечка (Ірак…)

Містечко оживає, сьогодні базарний день, встановлюють трапецію для канатохідців.

Повідомлення з радіо про початок антитерористичної операції США.

Розмова з сестрами-служницями. Життя містечка. життя місії з її невеличким госпіталем.

В турботах проходить день і завершується вечірньою молитвою.

Світає. Отець Роман у гарному гуморі стоїть коло вікна чекаючи першого промінчика сонця. «Прости Господи за гординю мою, але сьогодні християнська молитва розпочне день. Господи дай мені знак …

Раптово, як це буває у гірській місцевості на півдні, зявляється сонце.

«Отче наш, ти що еси на небесах…»

Отець Роман запинається посеред молитви і вслухається в ранок. Тиша. Жодного «Аллах акбар…» з мінарету…

Він продовжує молитву. Завершивши ще раз вслухається. Тиша. «Невже він проспав? Ні не може бути…

Він хутко збирається і йде вузькими вуличками у напрямку мечеті … Не наважуючись увійти він бачить кілька віруючих , які здійснюють намаз. Але де ж молитва муедзина? В деякій непевності священник стоїть споглядаючи обряд і повертається.

День. Східний базар.  Серед натовпу шугає пес. Вочевидь розумний і навчений  дворняга  вичікує момент і миттєво вихоплює товар з прилавків, а то й рук покупців. Далі в карколомній втечі філігранно оминає переслідувачів і перепони, несучи здобич хлопчакові - волоцюжці. За ще одним забігом пес висмикує лаваш з рук священика. Але цього разу крадій  - не має щастя. Підбитий палицею, він опиняється в мішку. Чоловіки на ринку знають, що пес «працює» не один, а отже, підвішують пса у мішку  на міській брамі і виставляють варту на цілу ніч.

Ахмет, так звуть волоцюжку, мучиться цілу ніч, але не всилує здолати себе і врятувати друга-пса.

Наранок пса в мішку вкидають у арик. Ахмет не витримує і кидається слідом на порятунок. Побачивши, що Ахмет не вміє плавати, священик стрибає у воду і рятує братію на очах всього мусульманського селища.

Нажаль пес захлинувся. Священик дає нічний прихисток Ахмету у християнській місії.
Серед ночі він чує дивне виття з міссійної церкви.

Перед олтарем і розп’яттям стоїть на колінах Ахмет, перед Ахметом покладено мертвого пса. Ахмет молиться до Аллаха (в образі Ісуса) , аби той сотворив чудо, і оживив «друга».
Голос Ахмета звучить божественно, і він знає молитви…
Перелякашись Ахмет і Священник влаштовують перегони в Храмі.

«Якщо не скажеш, я вкину тебе з псом назад ув арик» - говорить священик, упіймавши хлопця.

Виявляється, Ахмет живе у підвалі старої мечеті. Ніхто не знає про існування підвалу, а вони з псом залазять туди через дірку в чагарях. Ахмет знає всі молитви зі слуху.
Він розповідає , що муедзин смертельно хворий.

Священик просить провести його таємно до муедзина. Вони беруть ліки і стукаються до немічного. В дивній розмові, наче у мареві, муєдзін зголошується взяти ліки і всиновити Ахмета.

Вдосвіту, ґвинтові сходи на мечеть. Ахмет силується допомогти муедзину піднятися.Той нездужає і відправляє хлопця самого…

Ранок. Священик чує юний голос нового муєдзіна – Ахмета. Сходить сонце.

Радіо передає звістку про оголошення війни з терористами. На базарі будують сцену для східного цирку. Канатохідці, факіри, музиканти…

Ранок. Зруйнованіа християнська місія. Жінка кидає камінь у священника: Шайтан!

Від зруйнованої мечеті шкандибають муедзін і Ахмет, затуляючи собою священика.

Починається намаз, починається молитва – спільна.

Отара овець проходить між духівництвом і людом. Багато овець…

 


Коментарі



порадував днями наш оновлений журнал "Дніпро", опублікувавши мій коротенький синопсис фільму "Людське чудо". Теж про війну, про любов і людяність. Дивно, але приємно за визнання такого маргінального літературного жанру. Особливо приємно, що редактори самі знайшли мене і запропонували надрукувати. Дяую!

Написав Іван-Вячеслав Сергієнко , 15:23 24.03.2014