Українське кіно у своїй історії має яскраві, сказати б, різножанрові сторінки, що вони – з різних причин – не породили тенденцій, не явили світові, а передусім – нації, народові, певних феноменів та кіномистецьких традицій. Зокрема, це й стосується жанру комедійного. Дарма, що найзнаменитіший український кінокласик, Олександр Довженко, розпочинав як комедіограф. У результаті ми маємо дві абсолютні кінокомедійні вершини – «За двома зайцями» Віктора Іванова (за п’єсою Михайла Старицького) та фільм Бориса Івченка «Пропала грамота» (за Миколою Гоголем).

Але традицію треба плекати.

Проект Марини Артеменко «Не менше 50 кг» є таким заміром на сучасну урбаністичну комедію, що має певні трагікомічні мотиви. Плин цього сюжету чимось скидається на історії славетної грузинської короткометражної кінотрадиції, звісно, у своєму виданні.

Взагалі ж, прикметною в пропонованому сюжеті є соціальна складова – абсолютна залежність від роботодавця, відома механіцистичність стосунків роботодавця з найманим робітником і т.п., де проглядаються й чаплінівські мотиви «драми маленької людини» у соціально незатишному світі.

І тут є важливою фінальна сценарна кода, що забарвлює цю трагікомедійну історію іронійним, чи й самоіронійним поглядом героїні, а також вітальним життєвим настроєм.

Написав Володимир Войтенко, 16:55 24.07.2012