втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…


Другий варіант сценарію ігрового короткометражного фільму створено за участі Романа Балаяна

Ескізи Марії Кузнєцової до майбутнього фільму «Крила»

Сценарій Марини Артеменко «Крила», перший варіант

Коментарі



Взагалі задумувалась з самого початку, що не хворі вступають в гру головного героя, а його спеціально поміщають в палату, де всі марять одним - польотами і крилами. Можливо, це незрозуміло і я буду думати як зробити це зрозумілим. Дякую.

Написав Марина Артеменко, 18:08 03.04.2012

Марино, розмова не про те чи бував я у психлікарні, а про те, що ви пропонуєте глядачеві психів, які вже вступили в гру героя, які бігають довкола нього вдаючи з себе птахів, чи то літачків, можливо я дечого не вловив у настроях і вони лише жартували над героєм, так само як піджартовували над ним у школі...

щодо трагедії матері, я не мав на увазі, що аби було дві дитини, то вона могла б ставитися до подібного спокійніше.... але не зважайте.

чекатимемо остаточного сценарію.

Написав Дмитро Бондарчук, 14:44 03.04.2012

Дмитро, дякую вам за коментарій. Хочу сказати, що робота над сценарієм не завершена, тому деякі моменти буде змінено, деякі додано.
Одразу відчувається, що ви ніколи не були в психіатричній лікарні і не спілкувалися з психічно хворими людьми. Багато з них на перший погляд здаються зовсім нормальними і поводять себе адекватно. Серед них немає німих. Вони так само звертаються до людини, коли хочуть щоб їх почули.
Трагедія матері виправдана вже тим, що Роман - її єдина дитина, на яку вона покладала всі надії.
Щодо нечіткої драматургії я з вами згодна. В цьому варіанті сценарію є багато речей прописаних самим Романом Гургеновичем. І коли читаєш, то відчувається різниця в тому, що писала я, з тим, що писав він.

Написав Марина Артеменко, 13:46 03.04.2012

Основна незавершеність, здається, в кінцівці... слова можуть все доволі підпсувати... якщо хворі "…здивовано дивляться на Романа." і запитують як і що - то не такі вони вже й хворі =), тут вони можуть просто побігти за героєм... охоронця теж зовсім не обовязково робить випивохою, ба навіть доречніше, аби він просто не повірив своїм очам. але те, що він їх бачить - теж факт його причетності, факт, що він бачить людей з крилами... тут в кінці, можливо, варто ввести, аби він побачив ще когось у натовпі (з медсестер, скажімо) з крилами... або, як пропонує пан Войтенко, закінчити його спогляданням за птахами...

трагедія матері якась дещо надмірна, і загалом драматургія не зовсім чітка, не можу сказати, що повністю зрозумів загальний настрій майбутнього фільму... і однаково чесними здаються і характеристика як трагедії, і як фарсу, що тут теж в коментарях говорять.

Написав Дмитро Бондарчук, 23:45 02.04.2012

Дуже багато різних зауважень, які наштовхують на зовсім протилежні думки. З багатьма я згодна. Але, коли починаю думати, що все треба взяти до уваги, то перш за все приходять на думку примітивне вирішення цих питань, а цього мені хочеться найменше.
В цих коментарях закладені глибокі думки і деякі я змогла вхопити і вже знаю, яку сцену як треба змінити, щоб вдосконалити сценарій. Багато для мене ще досі залишаються загадкою.
Я дуже довго не могла зрозуміти, чого не вистачає у цьому сценарії і завдяки таким щирим і змістовним коментарям я знаю куди мені треба рухатися. Дуже вдячна :)

Написав Марина Артеменко, 11:40 14.03.2012

Як на мене - так фільм від самого початку є фарсом. Й фарсовим він робиться від того моменту, як у героя в кадрі вимальовуються великі та білі крила. Бо саме з цього моменту тема унікальності підмінюється темою гордині та пихатості.
Адже, по суті, ГГ нічим не вирізняється од оточуючих, окрім своїх тих, неймовірно прекрасних та біленько-пухнастих крильць. Він не проявляє свої здібності, а судячи з розстановки акцентів у даній моделі художнього висловлення, має володіти якимись здібностями. Він не застосовує крила, лише страждає від своєї інакшовості.
Й напевно, щоб все ж таки змінити та перемістити акценти з фарсу до трагедії, то здібності ГГ мають розкритися бодай якимсь чином.
А також, до слова мовлячи, якоюсь не те щоб й непереконливою, але якоюсь зайвою, є сцена з дівчинкою та батьком на ренд-ровері. Є та сцена у фільмі, немає - нічого принципово не змінюється. Цікаво було б побачити якийсь більш тісний контакт між ГГ та тією дівчинкою. Може й здібності героя якось в ньому можливо було б відкрити.

Написав Геннадій Коваль, 19:40 29.01.2012

Ідея від початку видалася цікавою й перспективною для екранізації. Зокрема, цю історію можна було, окрім усіх інших змістів та алюзій, розглядати як метафору про драму людської унікальності.

Порівняно з першим варіантом, якщо й не змінюється, сказати б, філософська парадигма сценарної ідеї, то, принаймні, абсолютно несподівано змінюється жанр.

Коли в першому випадку ми мали вочевидь трагедію, навіть не можу її назвати, за відомим прикладом)), оптимістичною, але з очевидною перспективою катарсису, то в другому варіанті фінал, та й послідовна зміна драматургійних акцентів, у фіналі виводять сюжет у дещо інший жанр. По суті, філософія лишається та сама, але фіналом трагедія обставин долається, сказати б, світоглядом героя. Підтвердження тези, принаймні, близької мені - нащ світ є таким, яким ми його уявляємо й робимо. Таким чином, змінюючи й світи інших, ближніх наших.

Інше, серйозне питання: якщо проведена від початку трагедія долається, то яким жанром - у яку жанрову якість має переходити фільм після цього зламу? І це, на моє переконання, є питанням аж ніяк не схоластичним і не суто теоретичним, а цілком практичним. Бо вимагатиме і від режисера, й від акторів (можливо, й від оператора) певних змінених виражальних засобів. Іншими словами, цей сюжетний несподіваний поворот не має перетворити кіно на цирк, перепрошую. Тут постає проблема не просто зміни інтонації, а й зміни стилістики, як на моє розуміння. Про це треба серйозно думати й загодя шукати належне й переконливе рішення.

У зв'язку з цим, на моє переконання, вже на рівні сценарної кінцівки закладену ту саму проблему, що її треба уникнути в цьому фільмі. Ця кінцівка, на жаль, пропонує інтонацію такої собі - з не кращої традиції радянського кінематографа - дитячої казки з підморгуванням:

Вартовий завмирає. Санітар біжить далі. Вартовий повільно сідає на своє місце.
ВАРТОВИЙ
Йо-мойо. Так це що не сон був?

Вартовий несамовито починає хреститися кілька разів поспіль.

Титри: із ЗТМ
Не вірите?Дарма...
Титр
Кінець.

Слова Сторожа абсолютно зайві, це вже і тавтологія (бо на його обличчі ці слова мають бути написані), і, як слушно кажуть, не зовсім кіно)). Ну а титри із ЗТМ - ще гірше, вони саме й кидають сюжет до тієї не найкращої традиції. Вони ніби проявляють недовіру автора до глядачів і, водночас, до свого ж задуму. Разом із тим - підкреслено переводять сюжет у жанр анекдоту, майже фарсу. Саме цього, гадаю, треба боятися якнайбільше. Думаю, різка зміна трагедії на фарс підійшла би радше сюжету сатиричному. Ну а цю історію такий жанровий кульбіт не просто руйнує, а профанує.

На мою думку, краще б тут усіма силами взагалі уникнути у фіналі будь-якого ефекту комічності. (Це, до речі, стосується й показу "божевільних летунів" - їх би показати, як людей, що нормальні у своєму світі). Переконаний, що ось тоді й проявиться справжня цінність цього фільму - і філософська, й мистецька.

Нехай би все було абсолютно серйозно, аж до відомого ефекту документальності. Як цього досягати? Певне, через виразну суб"єктивність погляду на стан речей. Тим паче, що сам сюжет фільму ґрунтується на суб'єктивності сприйняття світу. Вочевидь, переважно історію подавати з погляду головного героя. Якщо він бачить у людей крила, то і в "летунах" не бачитиме божевільних, і так далі. Ну а сцени з матір'ю - з точки зору матері, що в горі від стану сина. Зрештою, інших сцен посутньо й нема. Тільки остання - зі Сторожем. Її би теж вирішувати цілком серйозно: санітари впевнені, що "летуни" крізь двері втекли, а Сторож має досвід нічного спостереження тієї втечі-лету, який він на наших очах має пережити. І жодним чином - не комічно!! Він має для самого себе перетворитися на СВІДКА... На того, хто також ЗНАЄ, що люди літають!..

Звісно, постає проблема власне фінального кадру, який би був не просто візуально виразним, промовистим, а й драматургійною крапкою, а чи кодою.

Це може бути щось абсолютно несподіване - сказати б, із зовсім "іншої матерії"; такий собі символічний кадр.

Та, можливо, не треба педалювати таким чином.

А, скажімо, якщо Сторож стає свідком досвіду лету людей, а отже йому відкрилися можливості, принаймні, щось таке БАЧИТИ, то він може бачити ті самі картини, що й головний герой - картини дуже звичайні, але які в контексті набувають особливого змісту і значення, стають по-своєму символічними.

Скажімо, перша сцена - герой у психлікарні з вікна дивиться у вікно і бачить, як у небі кружляють птахи. Звісно, це має бути цікавий, виразний кадр, ніби звичайний, але чимось особливий. Можливо, він має ще один раз з'явитися всередині фільму - в якийсь критичний момент, може, коли Роман на даху...

Ну, й саме це має побачити Сторож у фіналі. Це буде ЗНАК для глядача. Сторож просто піднімає голову - і цей самий кадр, що має тривати невідповідно своїй першій та другій з’яві - або довго, або дуже коротко.

Написав Володимир Войтенко, 19:20 28.12.2011