Містечкове товариство у цнотливому серпанку
має потяг до видовища і жарту,
і йому тепер не досить заглядати за фіранку
чи з біноклів роздягати панну марту, 

і йому тепер замало трохи площі, трохи неба
розглядати з незахмареної вежі,
бо воно уже свідоме і само зросло над себе,
«Фотопластикум» йому розсунув межі, 

там, на білому екрані, видно грецію і канни,
ось — ґондола, ось — горгона, ось — голгофа,
матадори й пілігрими, пелікани і вулкани,
і кривава залізнична катастрофа, 

і досвідчені містяни й неосвічені селяни,
і гостинно сфокусована спокуса:
там китайський імператор п’є 

гербату з порцеляни, 

а російський самодержець крутить вуса, 

це розвага з найдешевших: тільки гріш і гріх, як рана,
тут ніхто не візьме з пана серце й душу —
раз живеш на цьому світі — споглядай життя з екрана
і, мов попіл, на земну долівку струшуй!.. 

І не думай, що надходять землетруси й канонади,
Марсельєзи й варшав’янки завіконні.
Вік бунтарства і зневаги? В тому е свої принади:
сколихнути б ці нічліжки, судні й сонні!.. 

Можуть вибухнути бомби серед розкоші та глянсу,
у готелях, у пасажах, у манежах —
і розсиплеться на скалки благоденство із фаянсу,
і ранкові прапори зійдуть на вежах…

Юрій Андрухович. «Фотопластикум» у готелі «Під ружею»

**

Довженко-Центр під загрозою/ Тінь Кудерчук нависла над найбільшим культурним хабом/ Узурпація українского кіна в усіх царинах