Стрічка «Петля часу» /Looper, що від 27 вересня в українському прокаті, виникла на перетині одразу кількох популярних кінематографічних сюжетів: подорожей у часі, часових парадоксів, телекінезу та футуристичної дистопії. У ній йдеться про непривітний світ 2044 року, в якому наймогутнішою країною є Китай, американці масово жебрають на вулицях, а жертв найманим убивцям присилають із майбутнього. Десь у 2070-х людство винайде машину часу, і мафіозі пристосують її для знищення незручних їм людей.
Один із цих кілерів, яких за сюжетом називають "луперами", і є головним героєм фільму. Колишній волоцюга Джо (Джозеф Ґордон-Левітт) вже давно працює на мафію. Його завданням є щоранку виїжджати на поле за містом, розстеляти у визначеному місці целофан і чекати, коли там буквально з повітря з’явиться невідомий чоловік із мішком на голові та срібними зливками за пазухою. Джо повинен одразу вбити незнайомця, а зливки віднести керівництву.
Єдиний мінус роботи в тому, що час від часу мафіозі присилають самих постарілих луперів, і їхні молодші версії мають вбити самих себе у старості. Після цієї процедури лупер отримує купу грошей і виходить на пенсію доживати призначені йому тридцять років. Джо чекає на цю подію із нетерпінням, проте вона проходить не за планом. Старому Джо (Брюс Вілліс) вдається втекти і хлопцю доводиться вирушати на його пошуки. Втім, старигань не збирається здаватися. Він планує вбити майбутнього шефа мафії Шамана, не зважаючи на його юний вік.
З перших кадрів фільму режисеру і сценаристу "Петлі часу" Раяну Джонсону вдається створити стильний і динамічний бойовик, в якому читається захоплення знаменитими фільмами про найманих вбивць, починаючи від "Самурая" і закінчуючи "Кримінальним читвом". Значною мірою, харизма картини тримається на незворушному і холоднокровному героєві Джозефа Ґордона-Левітта, вдягненому в незміну шкіряну куртку та здатному передати увесь спектр своїх емоцій одним лише порухом брови.
Стрічка "Петля часу" розпочинається як крутий бойовик, проте дуже швидко перетворюється на мелодраму. На жаль, ця невтішна трансформація збігається із появою в картині персонажа Брюса Вілліса, який привносить у сюжет зайві для дії роздуми на дуже банальні теми. Зустріч із самим собою із різницею в тридцять років – це чудове поле для розвитку нетривіального сюжету. Проте фільм чомусь дуже швидко скочується у традиційну пропаганду сімейних цінностей, а сюжет починає буксувати.
Стрічка не забуває нагадати про святість шлюбу, про цілющу силу кохання, а також про те, що маленьких дітей треба любити, навіть якщо вони погано поводяться і гидко верещать. Втім, "Петля часу" дає простір для фантазії любителів кіношних двобоїв на кшталт "Джейсона проти Фредді" або ж "Чужого проти Хижака". Фінальна сцена картини являє собою потенційну зустріч Керрі із однойменного горору Браяна ДеПальми та невмолимого Термінатора. І саме заради цієї сцени таки варто подивитися фільм.
УП. Життя, 28.09.2012