Колись бартонівський Ед Вуд переймався, що не досяг рівня Орсона Веллса, який вже у двадцять сім років зняв "Громадянина Кейна". На відміну від Еда, американський режисер Бен Зайтлін може спати спокійно – у свої тридцять він став автором кінокартини, яка не лише отримала "Золоту камеру" в Канні та Ґран-прі на Санденсі, але й претендує на кілька оскарівських номінацій, зокрема, за найкращу режисуру.
До того ж, Зайтліна запросила на своє шоу сама Опра, і це справді непересічне досягнення для дебютанта, який зняв не найлегшу для розуміння драму із химерною назвою "Звірі дикого Півдня" (Beasts of the Southern Wild). Південь, у даному випадку, це – околиці Нового Орлеану, що у штаті Луїзіана.
Головною героїнею картини є п’ятирічна дівчинка Хашпаппі, яка живе у трейлері разом із своїм батьком. Мати покинула родину, тож батько і дочка самі дбають про себе – ловлять рибу в Міссісіпі та доглядають невелике господарство. Їхнє селище Бастуб налічує кілька десятків халупок, населених алкоголіками та просто ненависниками цивілізації. Вони відмовляються покидати свої домівки навіть під загрозою буревію та повного затоплення. Тим часом батько Хашпаппі важко захворює, і їй доводиться самотужки боротися за виживання.
Хоча Зайтлін і став героєм дня, авторство картини належить кіноугрупуванню Корт 13, яке режисер заснував зі своїми товаришами 2004 року. Це об’єднання однодумців називає себе "армією", проте зовсім не прагне революційних зрушень у кіно, як, скажімо, знаменита "Догма". Йдеться радше про творчу і фінансову взаємну підтримку, тим паче, що часто незалежне фільмування відбувається у фактично "бойових умовах". Саме так проходили зйомки "Звірів дикого Півдня" - серед боліт, у луїзіанській глушині містечка Монтегут.
Зйомкам передував ще й кількамісячний етап "проникнення" у місцевий побут, який спочатку давався кінематографістам нелегко – часом містяни зустрічали їх із рушницею в руках. Проте саме ці, спочатку непривітні люди, стали акторами нового фільму. На роль батька Хашпаппі також взяли людину "з вулиці" – пекаря Дуайта Генрі із Нового Орлеану, який сам кілька разів ставав жертвою повеней. Бен Зайтлін жартував, що відкинув класичні поради викладачів із кіношколи, які пропонували студентам не знімати дітей, тварин та воду.
Зрештою, любов до водної стихії проявилася вже у найперших роботах режисера. Свій професійний дебют у короткому метрі він знімав за мотивами "Мобі Діка", а останню короткометражку "Слава на морі" присвятив жертвам урагану Катріна. Цю любов поділяють і решта членів Корту 13, які розташували свою штаб-кватиру саме у Новому Орлеані, переїхавши туди аж із Нью-Йорка.
Двадцятип’ятихвилинна "Слава на морі" була своєрідною чернеткою для режисера, який переніс її незвичайний, напів-казковий стиль у фільм "Тварини дикого Півдня". Обидва фільми зняті ручною камерою, за участі непрофесійних акторів, і розповідають про нелегке життя маленьких, загублених у часі та просторі закритих спільнот.
Стрічка "Тварини дикого Півдня" триває дев’яносто хвилин і значно детальніше розповідає про характери персонажів та реалії їхнього життя. Жителі Бастуба рибалять, щоби прохарчуватися, а їхні діти у школі вивчають єдиний предмет – виживання. Поєднання відвертого побутового натуралізму із умовністю оповіді, поданого через погляд маленької дівчинки, породжує своєрідний "магічний реалізм" цього фільму, який так запам’ятався критикам та пересічним глядачам.
Перевагою картини є підбір акторів-непрофесіоналів, які прекрасно вписалися у оповідь кожен зі своїм типажем та характером. Та, звісно, найбільшим успіхом "Звірів дикого Півдня" є маленька дебютантка Кувенжане Вілліс, якій на початку зйомок було п’ять років, а по закінченні постпродукції виповнилося вісім. Акторка втілила симпатичний образ маленької стійкої дівчинки, яка здатна не тільки подбати про себе, але повести за собою гурт дорослих у останній спробі відстояти власну незалежність від великого світу.
І хоча у другій частині фільм виглядає дещо затягнутим, він безперечно залишиться у вашій пам’яті. Важко забути маленьку дівчинку у білих гумових чоботах на босу ногу, яскраву сцену феєрверку в Бастубі, пекельних рогатих вепрів та котлети із алігатора, що їх Хашпаппі якось отримує на вечерю.
УП. Життя, 14.09.2012