втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Ще півтора роки тому взагалі не знав, що таке кіносценарій, не відав про його формат, структуру тощо.

Зацікавившись, почав опановувати сценарну майстерність з відкритих джерел в Інтернеті. Читав присвячені цій темі статті, дивився розміщені в ютубі відео- ролики, уроки, лекції, майстер-класи, виступи сценаристів, режисерів, продюсерів, викладачів спеціалізованих ВИШів.

У переважній більшості спікери були іноземні – в основному російські. Рідше - голівудські. На жаль, українські митці чомусь не поспішають ділитися своїм досвідом і практичними порадами для сценаристів-початківців. Таких відео з нашими кінематографістами не знайдеш.

Загалом, те, що знайшов, склало приблизно 15-20 годин перегляду плюс тексти. Жодного рекламованого підручника зі сценарної майстерності, а я почув багато авторів – не дістав. Бо дорого та й де їх шукати? Вони ж не лежать у книгарнях, розрахованих на масового читача. Спробуй їх знайди.

Це вся моя сценарна освіта. Я, звісно, прагнув більшого, але це те, що зміг надибати в мережі. Бо шукав у Гуглі щось нове, але потрапляв на вже побачене чи прочитане.

Таким чином «Своє кіно-3» став першим конкурсом, де мав можливість проявити здобуті навички сценариста та ще й у встановленому регламентом хронометражі (3 хвилини) і визначених організаторами критеріях робіт.

Надіслав 9 сценаріїв. Усі пройшли модерацію і були передані на розгляд короткого журі. Чому так багато?

По-перше, регламент не встановлює обмеження на кількість робіт, поданих одним учасником.

По-друге - мені було дуже цікаво потренуватися (у хорошому смислі) в жорсткому трихвилинному форматі – щоби спромогтися вмістити у ці хвилини повністю драматургійно завершену історію.

Вважаю отриману практику надзвичайно корисною. Бо всі 9 робіт були визнані гідними уваги професійного журі. До фіналу (ТОП-100) пройшли 2 роботи: «Обіцяю» і «Замкнутий простір»: http://screenplay.com.ua/screenplays/?id=1027

А тепер дозволю поділитися своїми зауваженнями в цілому - щодо регламенту конкурсу, роботи журі тощо.

Для іменитих і з досвідом кінематографістів існує чимало фестивалів і пітчингів, де б вони могли проявити себе. І такі заходи явно не для аматорів.

То навіщо цих професіоналів пускати і сюди, у «Своє кіно»? А може краще було б розділити? Для підвищення шансу на путівку у життя початківців. На здобуття ними свого місця під кінематографічним сонцем.

А то все змішалося. Всі разом – і метри, і сантиметри. Відомі митці і серед членів журі, і серед конкурсантів, і серед переможців. Причому, як засвідчує практика, не рідко всі іпостасі поєднується в одній особі. Це взагалі анекдот: перемога у конкурсі члена журі. У "Своєму кіні-3" таких випадків було два.

Щодо анонімності оцінювання робіт. Організатори кажуть,що всі роботи надходять до журі анонімними. Це робиться спеціально для уникнення ангажованості в оцінках.

У такий спосіб намагаються уникнути «людського фактора», випадків особистої неприязні чи конфлікту, або ж навпаки – надмірної симпатії - між журі і конкурсантами, щоби оцінювалася тільки надіслана робота, без призми міжособистісних стосунків – симпатії чи антипатії.

Одначе попри все, організатори пречудово в курсі, де чия робота. І у випадку «людського фактора», вони можуть розсекретити того чи іншого конкурсанта – видати його журі. З різних причин.
Анонімність у відносинах конкурсант–журі є. Але її немає і не може бути між організатором і конкурсантом.

Повна анонімність можлива лише за умови використання конкурсантами псевдонімів.

Вивчення текстів кінокритиків (зокрема на "Детекторі Медіа" - Андрій Кокотюха, Ігор Грабович) про переглянуті фільми, які були відзняті за сценаріями-переможцями двох попередніх конкурсів, анотація екранізованих робіт на ФБ-сторінці «Дивись українське» та публікації про сценарії-переможці в інших джерелах дозволяють мені поділитися наступними спостереженнями.

Роботи, що здобули успіх, мають низку спільних рис. Характерними для екранізованих творів є їхня «жіночість», мелодраматичність, тендітність, м’якість.

У них протагоніст здебільшого має внутрішній конфлікт як от: хвороба, самотність, неуспішність, незадоволеність собою, поганий настрій, суїцидальні нахили.

Конфлікт також відбувається з якимись явищами чи обставинами.

Добро – може бути персоніфіковано, а от зло – ні.

Антагоністом виступає не людина, а, знову таки щось знеособлене: хвороба, байдужість, війна.

Таке враження, що конкурс не допускає робіт з негативними персонажами, з конкретними яскраво вираженими антагоністами.
Ніби в конкурсі існує негласна заборона на персоналізоване зло.

Хотілося б спитати чому так? Адже наявність персонажа, який би символізував негатив, дозволило б краще проявитися головному герою, який бореться з ним і в підсумку, як того вимагає регламент, перемагає.

У нас що, не може бути поганих людей? У нас всі хороші?

Але такі підходи практично унеможливлюють успіх сценаріїв з соціальними конфліктами по лінії громадянин – влада, громадянин – продажний журналіст, громадянин – недобросовісний поліцейський, громадянин – корумпований чиновник і так далі.

Зло розчинено. «Здесь нет негодяев в кабинетах из кожи» - так співав «Наутілус» в «Скованых одной цепью» - супер-хіті, що став неофіційним гімном совка.

То що, конкурс іде цією ж стежкою? Тут не можна про поганих дядьок і тіток? В нас що, їх немає? А як же тоді герою проявити свою соціальну відповідальність, ініціативність, протидію несправедливості, боротьбу зі злом, яке має соціальний, а не особистісний характер?

Ви ж саме на таких героїв націлюєте регламентом. А на ділі – не допускаєте ці роботи до фіналу. Там у вас – не соціальні, а людські, особисті чи міжособистісні проблеми, які долаються завдяки щасливим обставинам.

Таке враження, що конкурс за совковою звичкою боїться потривожити владу, піднявши гострі соціальні теми про її недоброчесність, про чиновницьке свавілля і корупцію, про нечистих на руку поліцейських і т.д. і т.п.

У конкурсі честь владного мундира оберігається максимально суворо. Це тому що захід проходить за підтримки Держкіна?

Шанси на перемогу мають лише ті роботи, де немає прямого зіткнення, сутички протагоніста з антагоністом. Де обрубані всі гострі кути.

Чи не переборщуєте ви аж такою політкоректністю? Яка у такому вигляді більше змахує на сервільність. На щось штучне, не живе, на ілюзію хибної реальності, яку глядач не бачить навколо.

Не вистачає сильних фільмів, з чоловічим характером, різких, але від того не менш добрих, світлих.

Регламентована конкурсом життєствердність сценаріїв – задум зрозумілий, але позитивний ефект можна досягти і роботою з нещасливм фіналом. Чому всі роботи мають закінчуватися хепі-ендом?

А є серед сюжетів-переможців ну такі вже райдужні, причепурені, зализані, рафіновані, що аж приторні, до нестями стереотипні, шаблонні, а тому якійсь штучні, не живі. Наївність в них за межею дитячої. Їм не вистачає фокусу, різкості, гостроти, оригінальності, динаміки, об’ємності, глибини.

Таке враження, що це якийсь дитячий конкурс, точніше дитячих авторів. Такі роботи точно не запам’ятаються глядачеві, який їх дивитиметься перед початком основного сеансу. В кращому випадку запитає “що це було?». Він приходить на світовий блокбастер, а йому перед тим щось на зразок «Катрусіного кінозалу» влаштовують.

На це мені можуть заперечити, що серед журі чимало представників кіномереж і, мовляв, їм краще знати. А я наполягаю, що всьому є розумна межа. В даних роботах межа розумної дитячості перейдена. І не помічати очевидного – це робити ведмежу послугу, від якої у програші буде і конкурс, і потенційні глядачі.

Також за темою:

Участь у конкурсі на правах конкурсанта члена журі - порушення регламенту "Свого кіна"
http://screenplay.com.ua/blog/?id=599


«Своє кіно» - унікальний конкурс, де перемогу здобувають… члени журі (доповнено позицією Оргкомітету)
http://screenplay.com.ua/blog/?id=598


«Своє кіно-3»: серед переможців конкурсу - дві членкині журі: Соня Сотник і Жанна Максименко-Довгич
http://screenplay.com.ua/blog/?id=597


Оргкомітет "Своє Кіно-3": участь режисера Олександра Кирієнка в конкурсі не передбачається
http://screenplay.com.ua/blog/?id=592


Хто гірший: МАRUV чи Саша Кирієнко?
http://screenplay.com.ua/blog/?id=591

Коментарі



Залишити коментар

Ім'я:

Коментар: