втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Однією з притаманних американському кінематографу рис є жарти й кпини на адресу влади. Їхньої , поточної. Американці люблять глузувати над своїми діючими президентами. Роблять це вільно, спокійно, смакуючи. Таке можна побачити в стрічках різного жанру і бюджету.

Причому подібні приклади зустрічаються й у фільмах, де тема влади і суспільства зовсім не є центровою. Кіно про інше, але один з персонажів візьме та й покепкує ненароком над якимсь із лідерів. Цей гумор лобовий, відвертий. Не між рядків, а прямо, без того, аби глядач мав щось додумувати.

Такі випадки неможливі в російському кіно. А в українському? Хто може назвати художню стрічку, де б жартували над конкретним президентом? Діючим. На той момент. Може і є такі, то наведіть.

А чи можна зараз, приміром, уявити, щоби в українському кінофільмі, котрийсь з персонажів взяв та й поглузував над Президентом Порошенком? Дорікнув би йому чимось з пересердя, поремствував. Скажімо, з приводу його офшорів, відпочинку на Мальдівах. Дуже часто червоним носом у поїздках регіонами. Іноді специфічною вимовою і хитанням біля мікрофона. Гарчанням на виступах.

Чи не є відсутність отаких епізодів з дошкульними кпинами на адресу поточних керманичів одним з негласних і сурових табу українського кінематографа, яке неухильно дотримуються протягом всього часу його існування?

А чи не є ще однією табуйованою темою теперішній жорсткий конфлікт між владою і добровольцями? Слава Богу, у нас є кіно про «Кіборгів», про звитяги захисників України на фронті. І за них можна отримати високі нагороди від першої особи держави.

А про те, як добровольцям живеться після фронту, у тилу? Про те, як їх лупцює КОРД на мітингах, як зриває з них добровольчі шеврони, коли пакує по автозаках. Як добровольців батальйонами кидають за грати, натомість звільняючи сєпарів і колаборантів.

Чи кінематографісти нічого цього впритул не помічають? Надаючи перевагу офіційно дозволеній тематиці: ліричному, історичному, пригодницькому кіно. Можна фентезі, можна на злобу дня, але мирного: про нерозділене кохання, про нездійснені мрії, про пошуки себе і т.д. і т.п.

Тобто на всі теми, притаманні звичайному буденному життю будь-якої країни, ніби й немає в нас ніякої російської агресії, що триває вже п’ятий рік. А якщо про війну – то неодмінно з правильно зробленими акцентами. З прицілом на державні премії.

Хоча, ніде правди діти, зняти кіно на тему конфлікту влади і добровольців за державний кошт – місія нездійсненна. Адже у нас чимало картин здобувають повне чи часткове фінансування саме на пітчингах Держкіно чи Мінкульту.

То чи не означає це, що добровольча тематика у згаданому контексті в українському кінематографі повністю закрита? Лишається сподіватися, що не назавжди. Як і табу на жарти над керманичами - не вічне.

Коментарі



Залишити коментар

Ім'я:

Коментар: