втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

ОТО Ж ДУРНИЙ БУВ

11.01.2012


Сценарій короткометражного ігрового фільму

Переможець сценарного конкурсу Всеукраїнського фестивалю кіно- і відеофільмів «Відкрита ніч – дубль 12», 2008 рік.


Коментарі



Удачі Вам і натхнення, Джейре!

Написав Ігор Грабович, 13:02 24.03.2012

Коли я читала Ваш коментар, то в мене калатало серце. Це через те, що Ви скаали саме про ті речі, присутність яких в моїй історії я можу підтвердити, бо являюся її автором. Не кожен може так тонко відчувати творчість – а значить, і душу автора. А я завжди страждаю, коли мене не розуміють. Значить, я виконала те бойове завдання, яке сама собі доручила, пишучи цей сценарій.
Я писала цю роботу, коли через хворобу не мала змоги навіть підвестися з ліжка. В голові моїй тоді був повний хаос. Неясні образи Маклая і Юзефа народилися в моєму серці незадовго до цього. Мабуть, якби не хвороба, дуже важко перенесена – то парубки так і залишилися б у мріях. І білоруською ізбою стало би тоді для них моє неговірке серце. Мене підштовхнула до написання твору власна нудьга. А також зима, що була тоді за вікнами. Блокнот і ручка виявилися поруч. Творчий процес захопив мене – і я тільки те й робила, що спала та писала. Ось так з’явився на світ «Ото ж дурний був». Я з повним правом можу сказати, що його створено в лежачій позиції – улюбленій позиції моїх героїв ;)))
Спасибі Вам за те, що відмітили універсальність мого твору! Це дуже важливо для мене. Бо я – універсальний солдат. Те, що Ви назвали універсальністю, характерно для моєї творчості. Коли складається враження, що події відбуваються в наші часи – і водночас наче в минулу епоху. Коли місце дії схоже на нашу країну – і начебто й чужоземну. Коли все якось поза часом. Так я бачу світ. Так і пишу. Здається, щось подібне властиве постмодернізму.
Дякую, що приділили належну увагу контрасту. Бо такою є моя душа. Через що часто не маю спокою. А разом зі мною – й мої герої.
В сцені з Дідом Морозом я, з притаманною мені іронією, спробувала показати, як часто через лінощі та нерішучість ми не розуміємо, що можемо бути щасливими, можемо щось вдіяти. Дід Мороз, про якого всі знають, але ніхто ніколи не бачив, явився зимової ночі до вбогої ізби з відлюдькуватими мешканцями. Він благав їх відчинити і прийняти подарунки – а вони, занурені в свою депресію, і пальцем не поворухнули, як останні лежні!
А ще я хотіла розповісти про те, як життя може винагородити загнану в куток людину, яка, незважаючи на кепські справи, все ж таки не втратила людського обличчя і своїх принципів.
Маклай, попри власний душевний біль, намагається якось розрадити Юзефа, що тендітніший за нього. І тому добуває червону ікру, якою марить бідолашний поляк. Хоча при цьому ризикує знову зірватися. Бо хитромудра акція в магазині пов’язана з випивкою – а на голу ікру Маклаєвих заощаджень не вистачає. Юзеф теж не залишається в боргу. І заради Маклая, якому хочеться звичайного хліба, бо через голодний шлунок та тривалу перерву горілка міцно вдарила в голову, нерішучий пан зважується на подвиг. Він одриває од серця монетку, подаровану коханою дівчиною, аби купити Маклаю батона.
Словом – велике спасибі за влучний, мов куля мисливця, коментар! Ви мене дуже потішили ним.
Це один з улюблених моїх творів. Коли трапляться хвилини випробувань, і душа не на місці – я часто гортаю його, і разом з хлопцями намагаюся вірити в краще й не здаватися.

Написав Джейре, 01:33 24.03.2012

Мені завжди подобалися історії на контрасті. Динамічне-непорушне, відкритий простір-закритий простір, чоловіче-жіноче. Сценарій «Ото ж дурний був» містить ті ж самі категорії, проте вони дані не стільки через пряме зіткнення протилежностей, скільки через свідомий вибір героями одного стану.

І Маклай, і Юзеф нидіють у замкненій поліській хаті через втрачені у житті шанси. Юзеф через загублене кохання, без якого життя для нього немає сенсу, а Маклай через його пристрасть до оковитої. І саме життєві втрати змушують героїв перебувати десь на краю світу, утворюючи своєрідну сурогатну пару.

Власне драматизм цієї історії складається через відсутність у героїв другої половинки, бо щастя досягається тільки там, де двоє. У зайчика тут є ялинка, і навіть горілка продається у парі: платиш за дві пляшки і отримуєш банку червоної ікри безкоштовно.
Відтак розв’язка історії символічна - кожен з героїв знаходить собі пару, відтак припиняє добровільне ув’язнення.

Перевагою сценарію є певна його універсальність, бо змальовані події можна віднести до різних епох, так само, які і героїв. Водночас це і недоліком сценарію, якщо, звісно, його сприймати у реалістичному ключі. Врешті-решт, перед нами казка, нехай і для дорослих.

Видається оптимальним для анімації.

Написав Ігор Грабович, 19:34 21.03.2012