На відкритті 41 Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» був продемонстрований перший польський 3D-фільм «Варшавська битва 1920» Єжи Гоффмана, знайомого більшості українських глядачів своїм «Вогнем і мечем» за Генриком Сенкевичем, де роль Богдана Хмельницького виконав Богдан Ступка.

Як відомо, в перемозі під Варшавою є й чималий внесок українців – внаслідок мирного договору між Пілсудським і Петлюрою смертоносний фланговий удар військам радянського командуючого Тухачевського завдала 6-та дивізія Армії УНР під командуванням генерала Марка Безручка. І завдяки перемозі під Варшавою Польща спромоглася укласти з Радянською Україною та Росією новий договір, який забезпечив їй мирне існування до 1939 року. При цьому були проігноровані інтереси УНР, за що Пілсудський нібито вибачався перед петлюрівськими солдатами.

Перед прем’єрою фільму гадалося, як у ньому буде згадано українську участь у перемозі? Зрештою, – однією фразою про існування на фронтовій мапі українського війська генерала Безручка. Більше того, Гоффман взагалі вирішив обійтися без показу українців у «Варшавській битві 1920», що треба було в такому історичному сюжеті, нехай і в «оперетковому» виконанні, одверто кажучи, зуміти)). Лиш одного разу на загальному плані хтось, забачивши вершників Будьонного, українською несамовито кричить: «Червоні!!!».

Але нарікати нема на що й на кого – потрібно самим фільмувати про себе, а не чекати чужоземних інтерпретацій української історії.

Дмитро Бондарчук, KINO-KOЛО

Гоффмана вже неодноразово і небезпідставно називали майстром кітчу, кіна не так поганого, як глумливого, проте добре завуальованого під загальну серйозність. Окрім того, подібні фільми вимагають технічної, часто надмірної та показової, досконалости, чого в режисера – теж не відібрати.

Цікаво, що 2007 року «Молодість» «закривалася» подібним, але російським історичним кітчем «1612» Владіміра Хотиненка, а 2009-го одним з найпомітніших фільмів українського прокату став «Тарас Бульба» Володимира Бортка.

Проте попри загальну подібність цих фільмів – різниця разюча. Складається враження, що російські кінороби ставляться до своїх фільмів з усією можливою серйозністю, у той час як польський режисер встигає посміятися не лише над тогочасними Росією та Україною, радянським та американським кінематографами, а й над самим собою.

Історія ведеться про симпатичну співачку кабаре Олю та її чоловіка Яна, який в день весілля йде на фронт, «брать Київ», щоб потім віддати його українцям. Молодого військового доля кидає українськими степами від Червоної армії і до кубанських казаків, сотника яких, до речі, грає Алєксандр Домоґаров, що вікопомний своїм харизматичним Богуном у тому ж гоффманівському фільмі «Вогнем і мечем».

Проте зупинитися хочеться саме на головній жіночій ролі, що її виконала симпатична польська співачка, танцівниця та телеведуча Наташа Урбанська. Найбільша насолода спостерігати за її виступами на театральній сцені. Та героїня там не затримується, відправляється на фронт, аби шукати свого коханого і, звісно, рятувати країну. Працюючи медсестрою, вона складає відрізані руки у смітник і бігає між пораненими з криками «Не помирай!». А з часом береться стріляти з кулемета, уподібнившись радянській кіногероїні Анці з фільму «Чапаєв».

З картиною братів Васільєвих є й інші алюзії, так при діалозі: «Яких ти поглядів?» – «Прогресивних», важко не згадати чапаєвське: «А ти за який Інтернаціонал?» – «А Ленін в якому?». Ще одна подібність до радянських воєнних фільмів – це деіндивідуалізація усіх героїв стрічки, що злегка контрапунктує з антикомуністичним, хоч і умовним, змістом фільму. Хоча це можна приписати і недостовірному акторському виконанню.

У свою чергу, бойові дії показані з притаманнішими американському кіну жорстокістю та відвертістю. Нутрощі, від’єднанні від тіла кінцівки й навіть щурі на горах убитих – нормальна справа, хоча складається враження, що цим намагалися компенсувати далеко не досконалу постановку сутичок.

І останнє, ніби слухняно дослуховуючись вказівок американських продюсерів першої половини минулого століття, Гоффман закінчує свій фільм поцілунком головних героїв.

Війна виграна, кохання віднайдене, польське 3D-кіно відбулося, «Молодість» відкрита.