втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Володимир ВойтенкоАК 

Вночі з 23 на 24 лютого о 00:40 на телеканалі «1+1» – програма «Арґумент-кіно» та фільм режисера Кемерона Кроу «Скажи хоч щось»/ Say Anything (1989, США).

«Скажи хоч щось» є дебютною режисерською стрічкою знаного американського сценариста, режисера й продюсера Кемерона Кроу, і вона вийшла до прокату 25 років тому. Блискуча романтична комедія з правдивою драматичною складовою, в якій розгортається історія двох молодих людей.

Шкільна випускниця на ім’я Даяна має вроду та неабиякі здібності. Батько, з яким у Даяни справжні довірчі стосунки, дуже сподівається на доньку, зокрема, у зв’язку з її майбутнім навчанням в Англії. Та несподіваним чином до ситуації втручається звичайний собі, але затятий Даянин однокласник Ллойд, який прагне завоювати дівоче серце...

За результатами 1989 року картину «Скажи хоч щось» у Сполучених Штатах поважними критиками було названо одним з найкращих фільмів року.

Зокрема, наголошувалося на тому, що персонажі картини живуть не у вигаданому, а в реальному світі. Мовляв, це не фантазія чи казка з хорошим кінцем – там є впізнавані герої, а сам фільм створено з турботою про людські почуття.

А на питання, чи він не боявся переборщити із сентиментальністю, Кемерон Кроу процитував свого кумира, видатного американського режисера Біллі Вайлдера, автора зразкових сентиментальних фільмів.

Слова Вайлдера такі: «Буває погана сентиментальність і хороша сентиментальність... Їх легко відрізнити одна від одної: коли ви дивитеся поганий сентиментальний фільм, у вас мурашки бігають шкірою, а коли хороший – ви плачете і самі не можете пояснити, чому».

Кемерон Кроу не схильний витискати сльозу, але й не ладен ніяковіти, коли глядач заплаче. І він має свої особливі рецепти – наприклад, показує у своїх фліьмах, як люди ведуть себе, коли за ними ніхто не спостерігає. Для Кроу важливі сцени, в яких актори не грають як зазвичай, а радше просто лишаються собою.

І цей режисер, про творчість якого йтиметься у програмі в спеціальному сюжеті, повсякчас випромінює оптимізм. Він каже: «Я сповнений надій, і хочу передати їх іншим. Пам’ятаю, як прочитав про Фелліні, що кожна його картина була про цинічний жорстокий світ, у центрі якого – фігура того, хто втілює собою любов... І відразу зрозумів, що я у своєму оптимізмі не самотній!»

Варто наголосити, у фільмі «Скажи хоч щось» блискуче проявив себе – прекрасно виконав головну роль – ще зовсім молодий, двадцятитрьохлітній, Джон К’юсак. Асоціація чиказьких кінокритиків – у зв’язку із цим – назвала його найперспективнішим американським актором року і вручила свій приз.

Зрештою ж, на вас чекає кіно достоту зворушливе, у якому йтиметься про те, що у стосунках поміж закоханими, поміж батьками й дітьми найважливішими є делікатність, чесніть, довіра та любов.

**

КЕМЕРОН КРОУ: СЦЕНАРИСТ І РЕЖИСЕР
Ігор ГрабовичАК

Кінорежисер та продюсер Кемерон Кроу уславився на початку вісімдесятих років минулого століття своїми авторськими ориґінальними сценаріями, де поєднувався автобіографічний елемент з граничною щирістю в показі життя персонажів. Багато в чому він випередив свій час, тому його сценарії, хоч і вважалися безумовно цікавими й талановитим, було дуже важко зреалізувати. Аби точніше перенести власний задум на екран, Кроу самостійно взявся за режисуру.


Його стиль яскраво проявляється у другій повнометражній картині «Самітники», яка є гармонійним поєднанням амбітного сценарію та цілком адекватної режисури. Фільм розповідає про молодих американців початку дев’яностих років минулого століття, які вирішують дилему: бути самітником, аби вберегтися від розчарування, чи все ж ризикнути й пошукати собі пару.

Незвичність цієї історії не тільки в кількох паралельних лініях оповіді, а ще й у тому, що персонажі розповідають про себе прямо в камеру, а такий елемент кіномови не був узвичаєний для голлівудського кіна.

Багато в чому ця стрічка породила моду на відповідні картини про молодих людей дев’яностих, так зване покоління Ікс, яке саме тоді виходило на сцену. Важливою також є музична складова цього фільму, яка стала знаменитішою за саму стрічку. Музичний супровід тут складено з пісень гуртів нового тоді стилю ґранж, які незабаром отримали гучну славу.

Своїм у Голлівуді Кемерон Кроу став після третього повнометражного фільму «Джеррі Маґваєр», який отримав кілька «Оскарів» та солідний касовий прибуток. Саме з цієї стрічки розпочинається співпраця режисера з актором та продюсером Томом Крузом, яка триває дотепер.

У фільмі йдеться про спортивного аґента Джеррі Маґваєра, який працюючи в престижній аґенції, відчуває дискомфорт від свого становища. Тому одного дня він пише програмовий документ, який має за мету зробити аґентів та їхніх клієнтів ближчими одне до одного у сенсі професійної співпраці й людської солідарности. Документ викликає несприйняття начальства, Джеррі звільняють, і йому доводиться розпочати все спочатку.  Зробити це буде не так просто, адже у нього залишився тільки один клієнт – примхливий чорношкірий футболіст Рід Тібвелл.

У цій картині Кроу застосовує сценарну схему, яку буде використовувати в подальшому. Її суть у формулі протагоніста, головного героя, якого глядач застає у момент гострої кризи. І подальша історія є тільки розповіддю про подолання цієї кризи, яка завше пов’язана з переосмисленням базових моделей поведінки героя, його погляду на світ і самого себе. Картина «Джеррі Маґваєр» цілковито втілює цю формулу, водночас показуючи головного героя дещо амбівалентним персонажем, який поборює власний темний бік після довгих вагань та сумнівів.

2000 року Кемерон Кроу випускає на екрани свою, на думку багатьох критиків, найкращу роботу – стрічку «Майже знамениті», у якій розповідає автобіографічну історію про п’ятнадцятилітнього підлітка, який стає музичним журналістом і вирушає в тур з рок-гуртом. У цьому фільмі зійшлися усі важливі для Кроу теми, головна з яких – тема вибору. Вона в картині доволі гостра, адже йдеться про підлітка, який стикається із суперечливим світом рок-музики.

Саме у цій стрічці добре продуманий та виписаний сценарій отримує блискуче режисерське втілення. Кроу вдається створити густонаселену поліфонічну історію, яка запам’ятовується яскравими характерами й невпинним драматичним зростанням.

Картина отримала численні схвальні відгуки з боку фахівців, чотири «Оскари», у тому числі за найкращий сценарій, і вважається  однією з найпереконливіших історій про дорослішання в романтичному ореолі рок-музики, яка стала своєрідною молодіжною квазірелігією в сімдесятих роках ХХ століття.

Останню за часом стрічку Кемерон Кроу випустив 2011 року. Це романтична мелодрама «Ми купили зоопарк», створена за мемуарами англійця Бенджаміна Мі. У картині йдеться про американця, письменника, вдівця Бенджаміна, який одного дня вирішує змінити власне життя. Разом із двома дітьми він переїздить до заміського будинку, до якого додається невеликий зоопарк.

Історія сучасного Ноя подається режисером м’яко, без штучних драматичних ефектів, зі співчуттям до людей та тварин. Цього разу, розповідаючи свою класичну історію про чоловічу кризу, він ділить ролі ніби навпіл – одна з них дістається дорослому чоловікові, інша – підлітку, який перебуває у світі власних похмурих фантазій. Таким чином режисер ніби замикає коло, демонструючи своїх улюблених персонажів, які хоч і дорослішають, проте завжди лишаються дітьми.

Вночі з 23 на 24 лютого о 00:40 в «Арґументі-кіно» дебют Кемерона Кроу, стрічка «Скажи хоч щось». Картину зараховують до жанру романтичної комедії та шкільного фільму, і таке визначення не зовсім адекватне, адже до цих ознак додаються ще елементи трилера. Власне, у подібній жанровій комбінації та доволі незвичній структурі фільму і найбільша його принадність сьогодні, коли експерименти з кіноформою вже нікого не дивують.

 І все ж фільмові вдалося зберегти свіжіть і через багато років після його створення.  Одна з причин – вміле відтворення атмосфери свого часу, кінця вісімдесятих років ХХ століття, яке сьогодні виглядає світанком часів. Особливо – з огляду на події, які сталися згодом. У фільмі конфліктують минуле з майбутнім, молодість – зі зрілістю,  цинізм – з ідеалізмом. У цій споконвічній боротьбі немає переможців, усе, зрештою, минає, залишаючись у пам’яті далекими подіями, які огорнуті серпанком ностальгії. Кемерону Кроу завжди вдавалися подібні фільми.

 

 

Коментарі