Вночі з 2 на 3 червня о 01:15 на телеканалі «1+1» дивіться програму «Арґумент-кіно» та фільм режисера Стіва Андерсона «Південний Централ»/ South Central (1992, США).
Фільм американського кінорежисера Стіва Андерсона під назвою «Південний Централ» є пронизливою драмою, що вийшла на американські екрани восени 1992 року.
Перед нами розгортається спочатку звичайна, а потім неймовірна історія спадкового ґанґстера, що той живе між тюрмою та кримінальною свободою й іншого від народження не уявляє. Але сила батьківського обов’язку та чужий викличний приклад здатні змінити такий світогляд.
«Південний Централ» є екранізацією роману американського письменника Доналда Бакіра «Каліки». Сюжет цієї книжки заснований на реальній історії, що, сказати б, акумулює його цінність. Власне, йдеться про долю очільника лос-анджелеської молодіжної банди… А на загал – про друге покоління ґанґстерів, яке у 1980-90-х вкорінювало завоювання першої хвилі організованої злочинности, котра охопила райони так званого Великого Лос-Анджелеса в середині шістдесятих років минулого століття. Чому, зокрема, причиною були соціальні обставини – високий рівень безробіття і прояви расової сеґреґації. Усе це в серпні 1965-го вилилося у так звані Вотські заворушення, бо географічно вони концентрувалася в місцевому районі Вотс.
Ще більші заворушення, що також мали расове і соціальне підґрунтя, сталися в Лос-Анджелесі навесні 1992 року й лишилися в історії під назвою Лос-Анджелеський бунт.
Усе це я веду до того, що фільм Стіва Андерсона, сказати б, асистує оцим самим соціально-політичним подіям. І він їх ніби коментує з дещо іншого боку, переводячи драму із соціального регістру в духовний.
Також прикметно, що виконавчим продюсером фільму «Південний Централ» виступив один із політично й соціально найзаанґажованіших американських кінематографістів – Олівер Стоун, режисер таких вікопомних фільмів, як «Взвод», «Волл-стрит», «Природжені вбивці» – людина й митець, що він у всіх подібних ситуаціях ніби повторює: «Та не однаково мені!»…
«Південний Централ» Стіва Андерсона – кримінальну й водночас екзистенційну драму з відомими мелодраматичними мотивами, – зрештою, можна назвати і притчею. Притчею про те, що людина завжди має шанс узяти власну долю у власні руки, якою б це неймовірною річчю не здавалося. Людина завше у змозі допомогти сама собі, змінити саму себе. Якщо ж їй це вдається, то вона може допомогти змінитися й іншим.
А у спеціальному сюжеті в програмі розглядатиметься традиція фільмів, у яких ідеться про стосунки колишнього кримінального злочинця зі своїм оточенням, рідними та близькими.
**
КІНОАСПЕКТ: СТОСУНКИ КРИМІНАЛЬНИКА З ЙОГО РІДНИМИ ТА БЛИЗЬКИМИ
Фактично кожна національна кінематографія містить хоча б одну стрічку, в якій іде мова про стосунки кримінального злочинця зі своїми рідними чи близькими. Цей сюжет глибоко закорінений у людську культуру, і він має стосунок до поняття гріха та відплати за нього. Скажімо, найвідоміший радянський фільм на цю тему «Калина червона» Васілія Шукшина розповідає про рецидивіста Єґора Прокудіна, який не просто виходить на свободу з ув’язнення, але й вирішує порвати зі своїм кримінальним минулим та якось влаштувати особисте життя.
Осердям картини, його найінтимнішим епізодом є відвідини Єґором власної матері, яка не пізнає сина та сповідається перед незнайомою людиною.
І саме цей, дуже драматичний та проникливий епізод вказує на змарноване життя злочинця, на безліч втрачених шансів повернутися до соціальної норми і загалом – на невідворотність покарання. Про це також свідчить і розв’язка картини, у якій колишні поплічники убивають Прокудіна, не даючи йому нагоди розпочати нове життя.
Трохи по-іншому про подібне ж оповідає європейське кіно, зокрема, французьке, у якому злочинець, асоціальний елемент також повинен заплатити доволі високу ціну за власні помилки та власну свободу. Прикладом такої історії є стрічка Люка Бессона «Нікіта», у якій головна героїня, наркоманка, фактично випадково вбиває поліцейського, і за це змушена стати власністю спеціальних служб.
Термін її служби фактично необмежений, а відплата розкинута на довгі роки. Її життя поділене на дві ізольовані половини, які не повинні жодним чином перетинатися. Кожної миті вона може бути викликана для виконання того чи того завдання. У фільмі подібна ситуація призводить до розколу особистости героїні і подальших драматичних наслідків.
Водночас, перед нами типово французька історія про кохання утрьох, де кожен із коханців Нікіти утілює іншу половину її доволі химерного існування.
Голлівудський кінематограф створив, напевне, найбільше фільмів на цю тему. Від ранніх ґанґстерських стрічок аж до сьогодні кримінальні злочини дуже часто переплітаються з родинними чи любовними стосунками. І не завжди вони ведуть до конфлікту. Одним із класичних фільмів на цю тема є стрічка 1949 року «Біла гарячка» режисера Рауля Волша , яка розповідає про безжального бандита на ім’я Коді Джаред, який дуже міцним зв’язком пов'язаний із власною матір’ю. Коді серйозно хворий на якусь спадкову психічну хворобу, від нападів якої його може порятувати тільки мати.
Разом із матір’ю вони утворюють своєрідну ідеальну злочинну пару, яка може бути розірвана тільки силоміць. Убивство матері веде до зростання агресивности Коді, ескалацію ним жорстокости і щодо противників, і щодо колишніх спільників. Ця картина стала родоначальником цілого напряму в ґанґстерському кіні, яке оповідає про окремі кримінальні родини і навіть кримінальні династії.
І все ж класична етика голлівудського кіна завше трималася на певній максимі, яка звучить приблизно так: злочин не виправдовує себе, злочинець не може перемогти. Ця максима була сформульована ще у так званому кодексі Гейса, що вказував на низку обов’язкових «моральних приписів». Кодекс відмінено у 1960-х, а максима про діє і досі.
Відтак більшість ґаґнстерських драм розповідають трагічну історію розриву злочинця з нормальним життям, ведуть мову про втрату зв’язку з коханими та близькими. Показовою стрічкою на цю тему може бути драма режисера Майкла Манна «Сутичка», у якій ідеться про гурт професійних грабіжників та їхніх близьких, які намагаються поєднати грішне з праведним – злочинну діяльність і родинне життя.
Тут також ідеться й про полісмена-детектива, якому робота не дає можливости надавати належної уваги власній родині. Разом вони утворюють дивну спільноту скалічених людей, які прагнуть зупинитися, проте не можуть цього зробити з багатьох причин, передусім – через минулі гріхи, які волають про відплату.
Вночі з 2 на 3 червня о 01:15 на телеканалі «1+1» в АРҐУМЕНТІ-КІНО – досить показова та по-своєму унікальна стрічка «Південний Централ», у якій яскраво проявляються усі згадані тенденції у підході до подібної теми в голлівудському кіні. Ваги фільмові, як уже було сказано, додає та обставина, що він був створений на основі реальних подій. Тут ідеться і про кримінальне протистояння, і про сімейну драму, яка базується на конфлікті поколінь та конфлікті світоглядів.
І на відміну від інших подібних стрічок, злочин тут має одверто соціальне походження, і відхід від злочинної діяльности також пов'язаний зі змінами соціальних практик. Себто перед нами насамперед картина, яка прагне поєднати традиційний –
релігійний та метафоричний – підхід до проблеми із реалістичним, майже документальним. Цікава спроба і цікавий результат.