Написав 19-03_2013 15:23:27
Туе Стін Мюллер
Добра порада – звернутися до трейлера цього фільму, який можна знайти на сайті фестивалю, що наближається – DocuDays.UA у Києві, Україна. Це буде гарним вступом до документального фільму, що не є простим для сприйняття, але полонить вас своєю багатошаровістю, своєю чудесною інтонацією закадрового голосу, своєю щирістю, своєю монтажною ориґінальністю – ви не бачили таких кіноесеїв давно. І це, можливо, збудить у вас апетит подивитися роботу цілком, що ви можете зробити на фестивалі, якщо вам трапиться бути там. (27 березня о 14:30 у столичному Домі кіна. – прим. перекладача).
…Фільм про незнятий фільм… це підзаголовок стрічки, й ви бачите – стрічаються члени знімальної команди й спілкуються, ви бачите акторів, що промовляють репліки, й режисера під час репетиції, у павільйоні йде будівництво лабіринту з фотографій останніх 20-30 років – якщо я правильно зрозумів. Світлини, які довершено чудесні у своєму збиранні Життєвих ситуацій.
Головне фото, до якого фільм повертається знову і знову – майже сюрреалістичне, з жінкою, що спить на ринку – знайшла прихисток на землі, під прилавком, а навколо неї вирує життя.
Хто вона? Що з нею трапилося?
І що трапилося з нами, художниками, артистами, намагається запитати закадровий голос. Із образів Ґенуї, з кімнати з виглядом на море зрозуміло, що в людини при слові (режисера?) була коханка, що він забув подзвонити мамі – ці сцени дивовижно зафільмовані й нагадують живопис Матісса в Ніцці. Світлини й колірні маніпуляції з деякими з них дарують певне враження nature morte, розмова про Данте, згадка про Жана-Люка Ґодара й (назва фільму) постійне повернення до послідовності рухів із фотографій Едварда Мейбриджа: біжить пес, встає зі стільця чоловік, лягає чи підіймається з постелі жінка…
Тут багато ще ліній і багато, напевне, посилань, яких я не розумію, тому дозвольте мені запропонувати вам текст із фестивального каталогу:
«Час експозиції – це час життя об’єкта в кадрі. І в цьому сенсі будь-яка фотографія – не лише двовимірна графічна композиція, вона також має третій – часовий вимір, часову глибину. Є носієм, сховищем часу. А отже, пам’яті… Пам’яті чиєї?.. Обличчя, предмета, пейзажу, що лишились на знімку?.. Самого фотографа?.. Обираючи фотографію матеріалом фільму, темою якого є пам’ять, ми неминуче опиняємось у лабіринті «чужих» та своїх спогадів, «чужого» і свого часу… І в пошуках виходу самі стаємо частиною цього лабіринту і матеріалом власного фільму».
Я не маю кадрів із фільму, тому поміщаю тут фото режисера, який є у фільмі.
Переклад з англійської:
Світлана Зінов’єва, співсценарист і продюсер фільму «Час життя об’єкта в кадрі»
- Сценарій експериментального документального фільму «Час життя об’єкта в кадрі» авторства Олександра Балагури й Світлани Зінов'євої на сайті СМ
- Розмова з Олександром Балагурою про фільм «Час життя об’єкта в кадрі» на сайті СМ
- Критична стаття про фільм на СМ: Кіноексперимент на межі фантазії та реальності