ВІСІМНАДЦЯТЬ ДРУЗІВ ОЕМКАЕФА (Післямова про 2-й Одеський міжнародний кінофестиваль)
13:05 26.08.2011
Tweet
ВІСІМНАДЦЯТЬ ДРУЗІВ ОЕМКАЕФА
Кіноіндустрія – це така лотерея, в якій виграш ніхто не гарантує, але все одно – претендентів пробитися в титри й на червону доріжку не порахувати. Вони чіпляються за кожний шанс, який може наблизити до можливості звернутися до людей з екранів.
Напередодні 2-го Одеського міжнародного кінофестивалю (ОМКФ) три з половиною сотні таких мрійників – найбільш поінформованих і активних – із усієї України змагалися за двадцять «щасливих квитків» у царину кіно. Саме стільки цікавих авторів повинні були відібрати для сценарної майстерні фестивалю експерти, які знають, як кажуть наші сусіди, «что такое хорошо, что такое плохо».
Ідеологи й організатори Одеського кінофоруму вирішили не обмежуватися демонстрацією конкурсних та позаконкурсних стрічок з усього світу, а спробували подбати про щасливе майбутнє українського кіно, яке має ось-ось постукати в двері.
(- «Тук-тук!» - «Хто там?» - «Та це ми – нащадки й співвітчизники Довженка! Олександра Петровича» - «Давно чекаємо, заходьте!»).
Перелічувати всі заходи, якими однодумці й помічники хазяйки фестивалю Вікторії Тігіпко наситили програму – язик втомиться, клавіатура зітреться. Тому зупинимо свій інтерес на одному з них, про який уже почали говорити – на сценарній майстерні. Для участі в ній потрібно було до дедлайну відіслати синопсис своєї історії та перші сторінки сценарію.
…Прийшло 350 заявок – і з них вибрана двадцятка, список вивішений в Інтернеті.
І одразу знайшлись злобні люди, які почали бризкати слиною і поливати жовчю сторінку «коментарі». Мовляв, - протекціонізм і підстави.
Навіщо таке писати? Може, наступного року й комусь із таких дописувачів випаде шанс переконатися, що все чесно, без будь-яких елементів корупції. Бо так воно й робиться на цьому фесті. На 3-му ОМКФ (Оемкаеф) на зміну цьогорічним семінаристам прийдуть інші, щоб слухати й задавати питання безпосередньо авторам тих підручників з кінодраматургії, які досі скачували з Інтернету. Можливо, навіть Лінда Сегер навідається в Одесу!
А цього разу свої знання передавали:
- автор книжки «Кино между адом и раем» Олександр Мітта;
- автор підручника, обов’язкового посібника для кіновузів США «Directing Feature Films» Марк Тревіс…
Крім них майстер-класи давали номінант на премію «Оскар» Вадим Перельман, консультант із Британії Філ Паркер.
До слова, фестивальна майстерня зібрала не всіх, хто отримав запрошення. Дехто не доїхав. Думаю, що обставини позбавили їх дуже ефективного способу залатати дірки в своїх знаннях про кінодраматургію. Але «прогульники» можуть хоча б частково компенсувати свою відсутність на майстер-класах, взявши конспект у когось із слухачів. Та хоч би й у мене. Бо я там був, мед не пив, бо не було, зате була насолода від того, що понасмикувані звідусіль знання упорядковували в голові такі знані педагоги, про яких я згадав вище.
Наприклад, Філ Паркер дав найлаконічніші визначення основним жанрам з тих, які доводилося зустрічати.
Як відомо, будь-яка історія розвивається навколо головного героя в якого є мета, й від добирається до неї весь фільм, а підлий антагоніст (-ністи) усіляко йому перешкоджає (-ють), породжуючи нові й нові проблеми й конфлікти. Поборе герой ворога, досягне свого ціною значних втрат – це драма. Якщо злодюга візьме гору над героєм або він загине – це трагедія. Ну, а коли герой досягає свого, потрапляючи раз-по-раз в кумедні ситуації – то вже, звичайно, комедія.
Просто, як 2х2.
Я не випадково навів фрагмент таблиці множення, основи арифметики. Я хотів підвести до того, що майстри вкладали в голови слухачів, поселяли туди назавжди основи основ сценарної справи. Мистецтво, вочевидь, не арифметика, але теж базується на непорушних правилах. Особливо, коли це стосується кіно. Тут взагалі все тримається на формулах і структурах. (Про експерименти й артхаус мова не йде).
Вся наука про те, як писати історії, щоб вони захоплювали увагу глядачів, залишали слід у їхній пам’яті, зводиться до застосування кількох сторінок, таблиць, схем і графіків. Без них усі спроби створити щось цікаве людям закінчаться провалом. Тих, хто це знав, а на майстер-класах закріпив, стало майже на два десятки більше. Коли українське кіно почне підніматися з колін, буде з кого вибирати підготовлених сценаристів, переповнених ідеями.
Я іноді чую голоси… Здається, зараз хтось каже:
- Якщо немає хисту до письма, то ніякі книжки й курси не врятують.
Гарантую, що цей хтось і сам хотів би потрапити в число вибраних, та поки що не зміг потрапити в липневу Одесу.
Не змогли приїхати й двоє запрошених, ми про них уже згадували. А от решта (крім одеситів) скористалися правом безкоштовного проїзду туди-сюди, оплаченим готелем і знаннями за рахунок організаторів.
Серед слухачів сценарної майстерні було кілька людей, які заробляють на життя текстами для телебачення й кіно. А ще з хистом до письма були там: рекламіст, домогосподарка, електромонтер, банківський клерк, музейний співробітник, театральний критик, прості безробітні…
Яке розмаїття професій у людей, що мріють стати скрінрайтером! Не менш широкий спектр жанрів і сюжетів був присланий на конкурс.
Один з експертів - Володимир Войтенко, кінокритик, головний редактор сайту «Сценарна майстерня» (www.screenplay.com.ua) - висловився стосовно активності сценаристів, які виявили бажання отримати знання на майстер-класах:
«Українці – нація кінематографічна, попри все; але, як ми знаємо, впродовж останніх двох десятиліть нереалізована. Жанрове розмаїття заявок достойне – від комедії характерів і ситуацій, мелодрами й детектива до біографічної й психологічної драми, фільму жахів, трилера, антиутопії, трагікомедії і трагедії... Багато учнівства і наслідування – але це не дивно, й Сценарна майстерня на Одеському фестивалі саме і придумана, аби зарадити цьому.
Разом із тим, яскраво виблискують правдиві таланти зі своїм безкомпромісним мистецьким баченням світу – це молоді люди, що природно і що надихає. До майстерні мають потрапляти найперспективніші. Пошук триває…».
Попри те, що телеканал «1+1» обіцяв визначити кращий сценарій, нагородити автора й зафільмувати найвдаліший проект, але безсовісно «з’їхав з теми», без призів не обійшлося. В останній день занять всі, хто хотів, презентували колегам, експертам і телеоб’єктивам свої проекти, відшліфовані з урахуванням нових знань, отриманих за тиждень. Четверо сценаристів отримали запрошення на 3-й ОМКФ і право взяти участь в офіційній презентації своїх сценаріїв у колі зацікавлених осіб.
Підсумовуючи враження від сценарної майстерні, скажу, що ніхто з її слухачів не приховував слів подяки Вікторії Тігіпко, президенту фестивалю, Денису Іванову, директору форуму, та координатору проекту Оксані Казміній. Кожен з нас став на крок ближчим до виграшу в безнадійній лотереї під брендом «українське кіно». Всі – організатори, учасники – щиро вірять у те, що перипетії в становленні й відродженні національної кіноіндустрії закінчаться щасливим фіналом. Інакше й бути не може! В країні – десятки млн. людей… Дадуть їм можливість нормально заробляти на хліб, у них і на видовища лишиться. 345 екранів на 603 700 квадратних кілометрів території України – це крапля в морі. І очевидно, що кінотеатрів ставатиме більше. Буде неправильно, якщо крутитимуть тільки чужі стрічки, повинні з’явитися й наші фільми.
А людей та ідей для цього вистачить…
Олександр КУМАНСЬКИЙ
Кіноіндустрія – це така лотерея, в якій виграш ніхто не гарантує, але все одно – претендентів пробитися в титри й на червону доріжку не порахувати. Вони чіпляються за кожний шанс, який може наблизити до можливості звернутися до людей з екранів.
Напередодні 2-го Одеського міжнародного кінофестивалю (ОМКФ) три з половиною сотні таких мрійників – найбільш поінформованих і активних – із усієї України змагалися за двадцять «щасливих квитків» у царину кіно. Саме стільки цікавих авторів повинні були відібрати для сценарної майстерні фестивалю експерти, які знають, як кажуть наші сусіди, «что такое хорошо, что такое плохо».
Ідеологи й організатори Одеського кінофоруму вирішили не обмежуватися демонстрацією конкурсних та позаконкурсних стрічок з усього світу, а спробували подбати про щасливе майбутнє українського кіно, яке має ось-ось постукати в двері.
(- «Тук-тук!» - «Хто там?» - «Та це ми – нащадки й співвітчизники Довженка! Олександра Петровича» - «Давно чекаємо, заходьте!»).
Перелічувати всі заходи, якими однодумці й помічники хазяйки фестивалю Вікторії Тігіпко наситили програму – язик втомиться, клавіатура зітреться. Тому зупинимо свій інтерес на одному з них, про який уже почали говорити – на сценарній майстерні. Для участі в ній потрібно було до дедлайну відіслати синопсис своєї історії та перші сторінки сценарію.
…Прийшло 350 заявок – і з них вибрана двадцятка, список вивішений в Інтернеті.
І одразу знайшлись злобні люди, які почали бризкати слиною і поливати жовчю сторінку «коментарі». Мовляв, - протекціонізм і підстави.
Навіщо таке писати? Може, наступного року й комусь із таких дописувачів випаде шанс переконатися, що все чесно, без будь-яких елементів корупції. Бо так воно й робиться на цьому фесті. На 3-му ОМКФ (Оемкаеф) на зміну цьогорічним семінаристам прийдуть інші, щоб слухати й задавати питання безпосередньо авторам тих підручників з кінодраматургії, які досі скачували з Інтернету. Можливо, навіть Лінда Сегер навідається в Одесу!
А цього разу свої знання передавали:
- автор книжки «Кино между адом и раем» Олександр Мітта;
- автор підручника, обов’язкового посібника для кіновузів США «Directing Feature Films» Марк Тревіс…
Крім них майстер-класи давали номінант на премію «Оскар» Вадим Перельман, консультант із Британії Філ Паркер.
До слова, фестивальна майстерня зібрала не всіх, хто отримав запрошення. Дехто не доїхав. Думаю, що обставини позбавили їх дуже ефективного способу залатати дірки в своїх знаннях про кінодраматургію. Але «прогульники» можуть хоча б частково компенсувати свою відсутність на майстер-класах, взявши конспект у когось із слухачів. Та хоч би й у мене. Бо я там був, мед не пив, бо не було, зате була насолода від того, що понасмикувані звідусіль знання упорядковували в голові такі знані педагоги, про яких я згадав вище.
Наприклад, Філ Паркер дав найлаконічніші визначення основним жанрам з тих, які доводилося зустрічати.
Як відомо, будь-яка історія розвивається навколо головного героя в якого є мета, й від добирається до неї весь фільм, а підлий антагоніст (-ністи) усіляко йому перешкоджає (-ють), породжуючи нові й нові проблеми й конфлікти. Поборе герой ворога, досягне свого ціною значних втрат – це драма. Якщо злодюга візьме гору над героєм або він загине – це трагедія. Ну, а коли герой досягає свого, потрапляючи раз-по-раз в кумедні ситуації – то вже, звичайно, комедія.
Просто, як 2х2.
Я не випадково навів фрагмент таблиці множення, основи арифметики. Я хотів підвести до того, що майстри вкладали в голови слухачів, поселяли туди назавжди основи основ сценарної справи. Мистецтво, вочевидь, не арифметика, але теж базується на непорушних правилах. Особливо, коли це стосується кіно. Тут взагалі все тримається на формулах і структурах. (Про експерименти й артхаус мова не йде).
Вся наука про те, як писати історії, щоб вони захоплювали увагу глядачів, залишали слід у їхній пам’яті, зводиться до застосування кількох сторінок, таблиць, схем і графіків. Без них усі спроби створити щось цікаве людям закінчаться провалом. Тих, хто це знав, а на майстер-класах закріпив, стало майже на два десятки більше. Коли українське кіно почне підніматися з колін, буде з кого вибирати підготовлених сценаристів, переповнених ідеями.
Я іноді чую голоси… Здається, зараз хтось каже:
- Якщо немає хисту до письма, то ніякі книжки й курси не врятують.
Гарантую, що цей хтось і сам хотів би потрапити в число вибраних, та поки що не зміг потрапити в липневу Одесу.
Не змогли приїхати й двоє запрошених, ми про них уже згадували. А от решта (крім одеситів) скористалися правом безкоштовного проїзду туди-сюди, оплаченим готелем і знаннями за рахунок організаторів.
Серед слухачів сценарної майстерні було кілька людей, які заробляють на життя текстами для телебачення й кіно. А ще з хистом до письма були там: рекламіст, домогосподарка, електромонтер, банківський клерк, музейний співробітник, театральний критик, прості безробітні…
Яке розмаїття професій у людей, що мріють стати скрінрайтером! Не менш широкий спектр жанрів і сюжетів був присланий на конкурс.
Один з експертів - Володимир Войтенко, кінокритик, головний редактор сайту «Сценарна майстерня» (www.screenplay.com.ua) - висловився стосовно активності сценаристів, які виявили бажання отримати знання на майстер-класах:
«Українці – нація кінематографічна, попри все; але, як ми знаємо, впродовж останніх двох десятиліть нереалізована. Жанрове розмаїття заявок достойне – від комедії характерів і ситуацій, мелодрами й детектива до біографічної й психологічної драми, фільму жахів, трилера, антиутопії, трагікомедії і трагедії... Багато учнівства і наслідування – але це не дивно, й Сценарна майстерня на Одеському фестивалі саме і придумана, аби зарадити цьому.
Разом із тим, яскраво виблискують правдиві таланти зі своїм безкомпромісним мистецьким баченням світу – це молоді люди, що природно і що надихає. До майстерні мають потрапляти найперспективніші. Пошук триває…».
Попри те, що телеканал «1+1» обіцяв визначити кращий сценарій, нагородити автора й зафільмувати найвдаліший проект, але безсовісно «з’їхав з теми», без призів не обійшлося. В останній день занять всі, хто хотів, презентували колегам, експертам і телеоб’єктивам свої проекти, відшліфовані з урахуванням нових знань, отриманих за тиждень. Четверо сценаристів отримали запрошення на 3-й ОМКФ і право взяти участь в офіційній презентації своїх сценаріїв у колі зацікавлених осіб.
Підсумовуючи враження від сценарної майстерні, скажу, що ніхто з її слухачів не приховував слів подяки Вікторії Тігіпко, президенту фестивалю, Денису Іванову, директору форуму, та координатору проекту Оксані Казміній. Кожен з нас став на крок ближчим до виграшу в безнадійній лотереї під брендом «українське кіно». Всі – організатори, учасники – щиро вірять у те, що перипетії в становленні й відродженні національної кіноіндустрії закінчаться щасливим фіналом. Інакше й бути не може! В країні – десятки млн. людей… Дадуть їм можливість нормально заробляти на хліб, у них і на видовища лишиться. 345 екранів на 603 700 квадратних кілометрів території України – це крапля в морі. І очевидно, що кінотеатрів ставатиме більше. Буде неправильно, якщо крутитимуть тільки чужі стрічки, повинні з’явитися й наші фільми.
А людей та ідей для цього вистачить…
Олександр КУМАНСЬКИЙ