Говорячи «драматургія» я буду мати на увазі «сценарії та п’єси».

ЗМІСТ

Сучасне життя за своєю природою доволі драматичне. Тем і проблем на будь-якому рівні – безліч. Наведу приклади. Скажімо, макрорівень – планета. Нещодавня фінансова криза 2008 року не була подолана. Її лампічили та «замазували» старими інструментами, не знайшовши жодного пристойного для її подолання. А це значить, що вона скоро повернеться.

Рівень країни: майже кожен з нас розуміє, що болючих точок в Україні – гей-гей як багато. Україна сьогодні – страшезний клубок проблем і болю. До речі, багатьом макрогравцям світової політики «вигідні» локальні війни (в Україні також) бо відволікають від більш глобальних задач: наприклад, паразитичності тієї ж фінансової системи.

Рівень людини: завжди будуть існувати відчуття, страсті, конфлікти: кохання-зрада, конфлікт світоглядів, поколінь, знань, темпераментів і таке інше.

Висновок: тем, для драматургії, що визначають її зміст – безліч. Особисто для мене проблема змісту, «про що» писати – не існує. А тоді значущою стає проблема форми: «як» писати.

В ПОШУКАХ НОВИХ ФОРМ

Читаю зараз блискучу роботу Петера Сонді «Теорія сучасної драми» (Науково дослідний інститут «Драматургія» - Житомир, 2015). Звернувся до неї, бо знавці кажуть, що всі сучасні критики посилаються на Сонді і витоки всіх їх теорій – в цій праці. В книжці аналізується криза драми XIX-XX століть, спроби порятунку та спроби вивільнення драми. Детально розглянуті:
• неприродність минулого в драмі (Ібсен)
• драма зупинок головного героя в різних обставинах з різними людьми
• відмова від теперішнього часу заради минулого і майбутнього (Чехов)
• скасування діалогу (Чехов), що веде до монологу, як наслідок – до епічності або лірики
• Я-драматика (Стріндберг)
• статична драма – в безсиллі людини перед долею (Метерлінк)
• натуралізм – герої вибираються з нижніх верств суспільства (Гауптман)
• п’єса-бесіда (Беккет)
• одноактівка
• драма обмеження та екзистенціальна драма (Сартр)
• експресіонізм (Брехт, Гезенклевер, Кайзер)
• політичне ревю (Піскатор)
• епічний театр (Брехт)
• монтаж (Брукнер)
• гра у неможливість драми (Піранделло)
• внутрішній монолог (О’Ніл)
• епічне Я як помічник режисера (Вайлдер)
• спогади (Міллер), «флешбек», зворотний кадр
Так от всі ці напрямки не що інше як результати пошук нових форм драматургії, продукти цього пошуку.

Виникає питання: чи потрібні драматургу нові форми?

НАВІЩО ДРАМАТУРГУ НОВІ ФОРМИ?

Чи можна виражати нові змісти, нові сенси старими драматургічними формами? Моя відповідь: так. Нова форма не є мета драматурга. Головне – ясно висловити зміст, ясно сказати. А яка для цього знадобилась форма – стара чи нова – справа двадцята. Згадую, як роки зо два тому на «Тижні актуальної п’єси» чув читання п’єси Павла Ар’є «Війна сердець». На обговоренні кілька перших промовців підряд казали, що в п’єсі нічого нового немає, маючи на увазі форму, мовляв, «все так погано». Новим там був – зміст і цього досить для хорошої п’єси, як на мене. Інша справа, що шукаючи форму для п’єси не завжди знаходиш підходящу серед старих. Тоді змушений придумувати нову.

Подивимось на цю тему з точки зору глядачів. А от серед них нові форми набагато популярніші, бо привертають увагу саме новизною. Тому висновок простий: хочеш масового попиту – створюй нові форми: ними легше завоювати їх серця.

Скажімо, в новій формі фільму «Плем’я» Мирослава Слабошпицького – головна причина популярності фільму у світі. Зміст – трагічне кохання – старий, традиційний; правда, про «сьогоднішню Україну», про нас. Форма – небачена:
• Мова героїв – без звуку: міміка та жести (для всіх, хто не розуміє мову глухих). При цьому звук у фільмі є, що тільки відтіняє відсутність розмови. (Завдяки цьому, до речі, фільм стає інтернаціональним, зрозумілим всьому світу без дубляжу. Тому – легко поширюваним).
• Відсутність музики – працює на відсутність мови, не обкрадає її.
• Своя естетика кольору (колориту, палітри – не знаю як це називається в кіно). Хоча це – сама проста з форм.
• Безмовний, спокійний ба, навіть, буденний кінець фільму (двері, що акуратно зачиняються головним героєм після вбивства п’яти антагоністів) – тільки підсилює беззвучність фільму. Так і тягне при оцінці фільму вдатись до штампу «беззвучний крик».
Натуралізм фільму, швидше, є складовою змісту, а не форми. Він підсилює трагічність подій і жорсткість нашого часу.

Думаю, що більшість нових форм з’являються у драматурга інтуїтивно, не плануються заздалегідь. Згадав, як нещодавно писав п’єсу про жінок «Ти біжиш від щастя» (скоро сценарій буде опубліковано на «Сценарній Майстерні»). Там важливою темою є кохання. Однак мені здалось, що поява героя чоловіка настільки зіпсує, забруднить простір суто жіночої драми, що я від неї відмовився. Вийшов класичний «трикутник кохання» однак тільки з двома героями – жінками, без чоловіка.

ЯКІ ФОРМИ СЬОГОДНІ НАЙПОПУЛЯРНІШІ У СВІТІ?

Думка, яку неодноразово зустрічав, скажімо, у Миколи Халезіна (Nicolai Khalezin) – арт-директора білоруського «Свободного театра»: популярні дві крайні форми драми – засновані на реальних подіях (наприклад, Список Шиндлера, Шпигунський міст) або фантастичні (Аватар, Гаррі Поттер). А класична драма, мовляв, вчорашній день.

Виникає питання: чи можливе об’єднання цих різних форм? Признаюсь, питання виникло після того, як я написав драму «І мене чекай… і мене люби», а потім проаналізував форму (скоро сценарій буде опубліковано на «Сценарній Майстерні»). Я працюю виключно в традиційній драмі, не док, не фентезі. Тема була: Революція Гідності. Почав шукати форми.
1. Знайшов Внутрішні Голоси для героїв. Вони додали героям другий план і гумор. Вийшло – ще й глибину. Елемент фентезі.
2. Прочитав статтю вченого «Майдан – новий соціальний актор», яка визначила місце Майдану у світі. Мій герой написав тези до цієї статті. Документ.
3. Для інтриги – головний герой помер, але залишився штучний інтелект, начинений мізками головного героя. Для перчику – штучний інтелект без моралі, однак наслідує кохання свого прототипу. Фентезі.
4. Герой вивчає Майдан. Тому головна героїня, що стрімила на Майдані, показує йому документальні кадри Революції Гідності. Документ.
Таким чином, працюючи у формі традиційної драми, для відображення бажаного змісту довелось доповнити її формами документу і фентезі. Це створило форму, як мені здається, потужну, свіжу і для України, і для світу. Про гумор: знайомий критик сказав: «Костя, ти написав чудову комедію! Тільки викинь Майдан і дай веселіший фінал». Майдан я не викинув, а оцінці «комедія» – зрадів.

Логлайн: «Штучний інтелект позбавлений моралі вирішив навести лад у світі після української Революції Гідності. Однак на заваді стає кохання…»

Наступне питання: чи встигну я знайти продюсера, щоб до 21 грудня представити матеріали для участі сценарію «І мене чекай…» у Восьмому конкурсному відборі кінопроектів? Продюсери, моя адреса: [email protected]