Мабуть, найкраща оцінка для фільму – це коли опісля перегляду залишається більше запитань, аніж відповідей.
Саме так сталося з “Братами”. Я намагалася не пропустити жодного важливого моменту під час перегляду (а виявилося, що вони там усі важливі, абсолютно всі), вийшла із кінотеатру і дорогою додому теж думала чи саме те зрозуміла. І ось уже наступний день, а я далі думаю, розуміючи, що для цього бракує таки ще одного – повторного перегляду. Але на це треба наважитись…
Бо фільм “Брати.Остання сповідь” (2013) не з тих, де всіяно радісними моментами. Зате за час перегляду ви точно встигнете відчути розпач, злість, відразу, обурення, можливо, співчуття, а ще безмежний сум. Та не лякайтесь: без них – таких болючих емоцій – цей фільм неможливий.
Ви будете дивитися і думати: хто ж ваш герой? Проте його буде так само важко обрати, як і зрозуміти, де істина.
Додаватиме непевності у висновках і карпатська зима, на фоні якої і оповідається ця історія з численними флешбеками у минуле.
Особливим шармом у цьому місці, позбавленому цивілізації, вирізнятиметься письменниця, котра час від часу друкує щось на своєму ноутбуці то в хаті при каганці, то просто на схилі посеред снігу під зимовим сонцем.
Вона, власне, і тримає цю історію, як і двох братів, котрі через неї дізнаються про здоров’я одне одного. Але не тому, що турбуються, а тому, що чекають, хто здасться першим і піде у той інший світ. Але це лишень зав’язка історії.
У кожного з них своя правда про те, чому їхні життя стали такими, якими є. Та вже тільки глядачеві робити висновок, кому із братів віддавати своє серце чи, може, жодному?
Болюча історія, що змусить посиленно думати про вічне: про сімейні цінності, братерську дружбу/ворожнечу, любов та ненависть, час і прощення. А разом з тим нагадає, як важливо не переходити межу почуттів та вседозволеності і не обмежувати свій світ навіть таким, здавалося б, безмежним простором, як Карпати.
Саме так сталося з “Братами”. Я намагалася не пропустити жодного важливого моменту під час перегляду (а виявилося, що вони там усі важливі, абсолютно всі), вийшла із кінотеатру і дорогою додому теж думала чи саме те зрозуміла. І ось уже наступний день, а я далі думаю, розуміючи, що для цього бракує таки ще одного – повторного перегляду. Але на це треба наважитись…
Бо фільм “Брати.Остання сповідь” (2013) не з тих, де всіяно радісними моментами. Зате за час перегляду ви точно встигнете відчути розпач, злість, відразу, обурення, можливо, співчуття, а ще безмежний сум. Та не лякайтесь: без них – таких болючих емоцій – цей фільм неможливий.
Ви будете дивитися і думати: хто ж ваш герой? Проте його буде так само важко обрати, як і зрозуміти, де істина.
Додаватиме непевності у висновках і карпатська зима, на фоні якої і оповідається ця історія з численними флешбеками у минуле.
Особливим шармом у цьому місці, позбавленому цивілізації, вирізнятиметься письменниця, котра час від часу друкує щось на своєму ноутбуці то в хаті при каганці, то просто на схилі посеред снігу під зимовим сонцем.
Вона, власне, і тримає цю історію, як і двох братів, котрі через неї дізнаються про здоров’я одне одного. Але не тому, що турбуються, а тому, що чекають, хто здасться першим і піде у той інший світ. Але це лишень зав’язка історії.
У кожного з них своя правда про те, чому їхні життя стали такими, якими є. Та вже тільки глядачеві робити висновок, кому із братів віддавати своє серце чи, може, жодному?
Болюча історія, що змусить посиленно думати про вічне: про сімейні цінності, братерську дружбу/ворожнечу, любов та ненависть, час і прощення. А разом з тим нагадає, як важливо не переходити межу почуттів та вседозволеності і не обмежувати свій світ навіть таким, здавалося б, безмежним простором, як Карпати.