втілене

  • «Кров’янка»

    Короткометражний ігровий фільм режисера й сценариста Аркадія Непиталюка «Кров’янка» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Сказ»

    Короткометражний ігровий фільм режисерки й сценаристки Марисі Нікітюк та співсценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука «Сказ» (2016) за однойменним сценарієм…

  • «Перед виборами»

    Короткометражний ігровий фільм режисера Володимира Адамчо «Перед виборами» (2016) за однойменним сценарієм Олександра Геревича…

Дванадцять повнометражних дебютів було представлено в головному конкурсі цьогорічної «Молодості». Як вже відомо, жоден фільм з програми не удостоївся Ґран-прі фестивалю, журі віддало перевагу короткометражці зі студентського конкурсу.

А переможцем повнометражного конкурсу прогнозовано став синґапурський «Іло Іло» Ентоні Чена, який вже був удостоєний нагород на цьогорічних Каннському та Лондонському кінофестивалях як найкращий дебют.

У фільмові йдеться про взаємини хлопчака-розбишаки та його няні, з класичною градацією від ненависти до любови. Сюжет особливо облюбований французькою та американською кінематографіями, і неодноразово втілювався в жанрових рамках від еротики й драми до комедії та бойовика.

Ентоні Чен, своєю чергою, не відкриває нових граней історії, ба навіть більше – відмовляється від більшости вже відомих. Можливо, саме тим приваблює й інтригує глядача.

Прикметно, що дві спеціальні відзнаки дісталися арґентинському фільму «Хазяї» Аґустіна Тоскано та Езекіля Радускі й німецькому «Торе танцює» Катрін Ґеббе. Першому «за художнє втілення стосунків між слугами та хазяями та продовження традицій Бунюеля й Лоузі», а іншому – «за найкращий акторський ансамбль». Проте про обидва фільми варто говорити в контексті доробку Луїса Бунюеля та Джозефа Лоузі, бо ж вони, власне, як і переможець цьогорічної «Молодости» та деякі інші з конкурсних та позаконкурсних програм, досліджують тему «слуг та хазяїв».

Стрічка «Торе танцює» починається як класична історія про субкультуру, що в німецькому кіні неодноразово реалізовувалася в жорстких та цікавих формах. Молодий хлопець Торе з християнського панк-руху «Фріки Христові», розчарувавшись у декому зі своїх товаришів, потрапляє до привітної родини, де його роль послідовно змінюється від гостя, члена сім’ї до прислуги та «хлопчика для побиття». А насамкінець хлопець стає мучеником, який покладає своє життя задля звільнення від батьківських знущань двох дітей сімейства.

Історія дуже цікава й неоднозначна в психологічному плані. Проте режисерці не вистачило чи то таланту, чи то якихось виробничих можливостей, аби зробити стрічку захопливим ребусом для вдумливого глядача. Кілька додаткових штрихів могли б зробити фільм безумовним фаворитом кінофестивалю.

Арґентинські «Хазяї» розповідають про родину челядників у маєтку. Власники часто залишають будинок порожнім, чим користається прислуга. Вони дивляться телевізор, крадуть продукти, сплять у ліжках хазяїв та чистять зуби їхніми зубними щітками. Так продовжується, допоки багатії не заскочують служників за цими вольностями, після – … продовжується те ж саме, ще й стимульоване новою господинею.

Приз глядацьких симпатій отримав франко-бельгійський фільм «Хлопці, Ґійоме, до столу!», повнометражний режисерський дебют знаного французького актора Ґійома Ґальєна. Стрічка розповідає історію стосунків сина й матері (обох грає режисер фільму), про нав’язування жіночої моделі поведінки хлопцеві, про його дослідження нетрадиційної сексуальної орієнтації та пошуки власної ідентичности.

Усі вище перелічені фільми були привезені на «Молодість» із Каннського фестивалю, окрім них – канадська «Сара воліє бігти» Хлої Робішо та іспано-мексиканська «Золота клітка» Дієґо Кемада-Дієса, які теж були відзначені на «Молодості» екуменічним журі та журі кіноклубів.

Перший фільм розповідає про 20-річну Сару, яка докладає всіх можливих зусиль, аби вправлятися в легкій атлетиці й має у цьому непересічні успіхи. Вона переїздить з батьківського дому до Монреалю, фіктивно одружується з другом та ігнорує неочікувані проблеми з серцем. Сара просто хоче бігти. І її цілеспрямованість та внутрішня сила не можуть не захоплювати.

«Золота клітка» – теж про біг, але не заради самого процесу, а задля життя, кращого життя. Троє підлітків, Хуан, Сара і Самуель, втікають з нетрів Ґватемали в пошуках удачі в Сполучених Штатах. На шляху вони стрічають індіанця Чаука та продовжують подорож вчотирьох. Але шлях нелегальної міграції не такий простий, як здавалося спочатку, і лише одному вдається вирватися в «новий світ, де всі мрії збуваються». Проте, звісно, там він теж нікому особливо не потрібен.

Останнім з відзначених повнометражних фільмів стала стрічка «Вага слонів» Деніела Джозефа Борґмана, виробництво Нової Зеландії, Данії та Швеції. Хоча фільм і не брав участи у конкурсних програмах цьогорічного Канна, але був розроблений «в рамках резидентської програми Каннського фестивалю».

11-річний Едріен живе у бабусі з психічно неврівноваженим дядечком. Не дивно, що малий має проблеми з соціальною адаптацією у школі. Окрім того, в містечку зникає троє дітей, а по сусідству облаштовується родина з трьома дітьми схожого за зниклими віку. Саме вони допомагають героєві вирішити деякі з його проблем.

Усі інші, «не каннські», повнометражні фільми залишилися без нагород. Проте, скажімо, драма «Перед снігопадом» Гішама Замана, спільного виробництва Норвегії, Німеччини та Курдистану, нічим не поступається в драматичному плані. Як і відзначена «Золота клітка», це історія нелегальної міграції, з курдистанського містечка до Стамбула, Берліна й, зрештою, до Осло.

Головний герой, юний Сіяр, будучи старшим у сім’ї, переслідує сестру, яка втекла з власного весілля, аби повернути родинну честь. Окрім труднощів у дорозі, яких вже б могло вистачити для фільму, вагоме місце в історії посідає зіткнення культур Сходу і Заходу, та, головне, наскрізна вага відповідальности – перед жорстокими традиціями, вчинками, рідними, життям.

Шведсько-американська «Блакитна пташка» теж бере за головну тему відповідальність. Водійка шкільного автобуса не помітила хлопчика, який заснув на задньому сидінні, й залишила його закритим у салоні зимної ночі. Мати хлопця, через алкогольно-наркотичне сп’яніння, теж не помітила відсутности малого.

Наступного ранку хлопця знаходять – він у комі. Кілька днів, за які вирішується доля малого, стають вирішальними й для всіх героїв фільму та змушують їх переоцінити власні життєві позиції.

В австрійські «Божій росі» Катаріни Мюкштайн теж зображено розвиток взаємин безвідповідальної матері й дитини. Після виходу героїні з в’язниці, 14-річна Ясмин утікає з нерідної сім’ї до біологічної матері й намагається налагодити взаємини. Прикметно, що два роки тому головний приз «Молодости» дістався теж австрійському фільмові зі схожою фабулою, «Подих» Карла Марковіча. Проте їх драматичний рівень важко порівнювати.

Словацька стрічка «Дякую, нормально» Матяша Пріклера стала випробуванням для більшости глядачів. Картина найнегуманнішим способом розповідає кілька історій різних родин, які опиняються в несприятливих економічних умовах.

Останній фільм повнометражного конкурсу – дебют українського режисера Дмитра Мойсеєва «Такі красиві люди». В утопічній манері йдеться про кількох утікачів, які знайшли притулок на березі моря. Вони рибалять, влаштовують домашні читання та вистави, насолоджуються красою природи. Проте одній з героїнь не вистачає коханого, аби насолоджуватися й, як сказано в назві, красою людини.

Глядачі, своєю чергу, мали всі шанси, аби насолодитися красою кіна, українського та світового.

http://www.kinokolo.ua/articles/810/

Коментарі



Залишити коментар

Ім'я:

Коментар: